| Gorod.dp.ua » Міські форуми / Городские форумы |
![]() |
|
Не боюсь я тебе, тварюко пекельна, чисте моє серце, як вода джерельна!
я раньше считала суржик - что это такой переводняк. ну - понимаете? ни то, ни се. а сейчас я готова признать его диалектом. насколько мне известно, в здешних селах всегда говорили на нем, а не на литературном украинском.
но ваша работа над собой вызывает как минимум уважение. все-таки, живя в городе, лучше говорить на литературном варианте языка, чтобы не прослыть за деревенщину.
Звісно що в селах не розмовляють літературною мовою. І у нас, і не у нас.
Але, та мова, якою говорять сьогодні селяне є саме суржиком, а ні яким не діалектом.
Ще років з сорок тому в наших селах майже повсюду говорили цілком пристойною українською. Особливо між собою. А з городськими намогалися "по грамотному" - щоб тим зрозуміліше було, і починали шкварити суржиком. Воно і тепер так багато де подалі від міста.
Суржик - явище не тільки нашого регіону.
Про Полтавщину Ви ж не скажете, що там завжди розмовляли суржиком - полтавський діалект був взятий за основу сучасної української, а ситуація дуже схожа на нашу :
Є велика різниця між сучасним суржиком або близьким до нього "полтавским русским" та російською мовою у дореволюційній Полтаві — тоді вона була мовою порівняно невеликого соціального прошарку — службовців, дворянства, частини різночинної інтелігенції та євреїв; ця мова була підкреслено літературною та безбарвною. Той самий Володимир Короленко став відомим російським письменником, живучи у Полтаві (проте, його власне місце в російській літературі другорядне).
Тепер становище принципово інше — російська стала мовою маси: зараз її вважає рідною не менш як 60% населення України. В історичній ретроспективі абсолютна більшість з них — це свого роду лінгвонеофіти: російська витиснула українську зовсім нещодавно — лише одне-два покоління тому
Абсолютна більшість сучасних полтавців та кременчужан — це нащадки вихідців з полтавських сіл, що переїхали до міст у 1930—1970-ті роки, це мігранти у другому-третьому поколінні. І тепер (о жахи!) на батьківщині діалекту, що став основою української літературної мови, у Полтаві (а не в Києві, Харкові чи Луганську!), ці люди навіть не вміють підтримати розмови зі своїми дідусями та бабусями однією мовою! Навіть українофільство, патріотичні почуття до України, любов до свого народу останнім часом аж ніяк не обов'язково пов'язуються зі знанням чи навіть повагою до української мови.
Якщо у деяких місцевостях (на Півдні, в Слобожанщині та Донбасі) суржик можна пояснити присутністю росіян та дифузією російського й українського етносів, витворенням нового українського субетносу — "новоросів", які залежно від політичних та культурних умов можуть вважати себе або росіянами, або українцями (адже на Харківщині справжні росіяни живуть аж із XVII століття, в Донбасі — з XVIII століття; сюди слід ще додати також численних російських мігрантів радянських часів), то на Полтавщині — один з найвищих на Сході України відсоток етнічних українців (понад 85% за переписом 1989 року).
І ще так чи інакше можна зрозуміти тих російськомовних полтавців, хто вчився або довго працював у Росії, у кого дружина або чоловік росіяни. Але як ставитись до тих, хто ніколи в житті нікуди далі свого Миргорода, Кременчука чи Полтави й носа не сунув, а однаково ж, аби виглядати "культурною людиною", намагається отим своїм жлобським "есперанто" ще повчати інших: "ты шо, па-руски гаварить не можешь, га?".
Є певна, хоча й не завжди помітна різниця між полтавським (ширше — українським) суржиком та "полтавским русским" (ширше — "украинским русским"): в суржику українська лексика все ж таки займає певне місце — залежно від тієї чи іншої домінації можна казати про суржик на українській чи російській основі. Носії "украинского русского", як правило, почувають свою зверхність щодо україномовного та суржикомовного населення, байдужість, а то й щиру відразу до української мови та культури, що не так властиво носіям суржику.
Але фонологічна система і суржику, і "украинского русского" близька до української і далека від літературної російської, хоча інколи виникає схожість із південноросійськими варіантами мовлення (кубанським, ростовсько-донським, курським, білгородським, воронезьким), що, в свою чергу, пояснюється українським етнічним та мовно-культурним впливом на регіони Південної Росії.
Особисто автора цих рядків мало що так дратує у Полтаві та на Східній Україні взагалі, як знущання місцевого населення над російською мовою. Якщо від полтавської української зігрівається душа, то від суржику чи "полтавского русского" вуха в'януть! Хіба ж то мова? То каліка нещасна, а не мова!Андрій М. Окара
(Москва, Росія)
Досить знущатися над російською мовою,
або полтавський суржик та духовне плебейство.
Полтавський Вісник.
2000. 24, 31 березня
Микела, ты уже создал кружок любителей мовы ? Поскольку вас - мизер, незначительное исчезающее меньшинство - сохраняйте и развивайте свои язык и культуру в общинах. Ведь украинская Конституция позволяет это. А мы поможем, чем сможем. Всем миром. Не дадим исчезнуть украинскому языку на Днепропетровщине. Сохраним наследие предков.![]()
Я готов иногда приходить на ваши тайные собрания, где при мерцающем свете свечи и завешенных одеялами окнах мерным шёпотом
люди по очереди будут читать самиздатовские варианты произведений украиноязычных авторов-диссидентов. Готов даже по ночам распространять листовки из подпольной типографии в подвальчике. А свинцовые наборные шрифты будем прятать в молоко по старой доброй традиции. И никакие филеры из донецкой охранки нам будут не страшны. Ибо наше дело правое, и победа будет за нами.
Хай живе Україна !
Если Бога нет, а я в Него верю - я ничего не теряю. А если Бог есть, а я в Него не верю - я теряю все.
Будь-яка імперія – це зло.
Залишаю за собою повне моральне право не відповідати на відверто тупі та провокаційні питання.
По всій Україні з кожним роком все більше першокласників іде до українських класів, навіть в такому місті як Одеса в цьому році їх було більше половини.
І це, уявіть собі, не за помаранчово-фашистської влади папєрєднікав відбувається, а тепер - в часи правління святого (мп) Віктора Фьодорича, прем"єра, не здатного опанувати державну мову, міністра освіти - українофоба.
Жителі сходу бажають щоб їхні діти були повноцінними грмадянами, а не другорядною хуєтою, якою стали ідейні русскоязичниє в колишніх совєцкіх республіках.
Хто тут "исчезающее меньшинство" - молоді генерації українців, або покоління совків - людей пенсійного віку та близьких до нього, добре видно неозброєним оком.
| Головна | Афіша | Новини | Куди піти | Про місто | Фото | Довідник | Оголошення | |
| Контакти : Угода з користивачем : Політика конфіденційності : Додати інформацію |
copyright © gorod.dp.ua. Всі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника. Про проєкт :: Реклама на сайті |
|
Bookmarks