Натомість новоявлені політики та політтехнологи, незважаючи на практичний досвід та раціоналістичні підходи, є не реалістами, а ідеалістами, проте іншого типу. Вони живуть в ідеальному світі. Ні, звісно, частина з них (прихильників нової влади) цілком розуміють, що йде війна, бо самі воювали, і вони прекрасно сприймають багато подій в політиці та економіці. Проте питання того, що «слід покращувати економіку» для кращого майбутнього України, а питання ідеології, теорії, ідентичности, мови, слід відставити в бік. Якщо досить грубо сформулювати, то мовляв, якщо Україна буде багатою та успішною, то Крим і ОРДЛО самі «повернуться» до нас. Серед різних думок (не прив’язаних до ЗЕ, але з подібними поглядами), бачив, що може навіть московити вирішать, що Україна – успішна, а значить, треба демократизуватися і ставати такими самими – що саме по собі є неможливим.
Тобто – слід покращувати інвестиційний клімат, робити цивілізованими тарифи, зарплати та соцумови, і Україна розквітне, а війна зникне сама собою (звісно, я трохи гіперболізую). Але суть, я думаю, зрозуміла.
Але тут якраз і постає питання первинности – що перше, економіка, чи політика (або ж ідеологія). Бо реальність така, що у світі, де працюють економічні закони, - не стоїть питання ідентичности. Бо саме «розвинені економіки» не стоять перед вибором – бути країні чи не бути. Вони давно визначилися і вибороли своє право бути сильними, а деколи – і диктувати свої умови іншим. Спочатку – самовизначення (ідея), потім – економіка (інструмент). Бо як розвивалися США, Франція, ФРН, Сполучене Королівство? Вони хіба будували економіку, будучи у стані війни? Чи вони спочатку воювали, захищаючи свою ідентичність, а згодом вибирали (і постійно продовжують вибирати) інструмент побудови своєї ідеальної країни?
Bookmarks