Коли б я був полтавський соцький,
Багато б дечого зробив,
Зробив би так, щоби жилося
Всім людям добре, напримір:
Поставив б я скрізь дерева
Медових пряників самих,
І ніжки з холодцю, свинячі,
Щоб з часником росли на них.
Замість лози — росли б ковбаси,
А листя все було б — млинці,
Земля була б з самої каші
Та з добрих свіжих потрохів.
У Чорнім морі — запіканка,
Сивуха б у річках текла,
В Дунай би напустив слив’янки,
А дно зробив би я із скла.
Ставки б з сметаною стояли,
З лемішки з салом береги,
В ставках вареники б стирчали:
Товсті, гарячі і пухкі...
Усі криниці — з добрим квасом,
Та й на печі, щоб не ходить,
Щоб чоловік з похмілля часом
Міг до безтями його пить.
Одежі вже було б не треба,
Панам не треба кунтушів,
Ходили б, як святі по небі,
В одних сорочках, без штанів.
Усі жінки і молодиці
Знову дівчатами були б:
Тонкі, високі, блідолиці.
Погані в світі не жили б.
А ми сиділи б та гойдались,
Мов діти в люльці уночі,
Спокійно б раю дожидались,
Задерши ноги на печі…
Ну, годі!.. Треба б замовчати,
Щоб хто ще шиї не набив…
Коли б я був полтавський соцький,
Усе б дочиста це зробив
Bookmarks