Допис від
Самсебеголова
Как Польша «выживает» без российских соцсетей
Михаил Потоцкий, польский журналист
Життя без російських соцмереж – є! Ось в Польщі їх ніколи не було, і нічого. Ми своїх котіків і собачок постимо у Facebook. Тому серед поляків тема заборони «ВКонтакте» і «Одноклассников» в Україні не викликлала великого інтересу. Заборона «ВКонтакте»? Заборона «Одноклассников»? А що це таке взагалі? Коли ми – публіцисти, які в Польщі пишуть про Україну – говорими про них, мусимо пояснювати читачам, що одна соцмережа – це «російський Facebook», а друга – «російська Nasza-Klasa».
Історія розвитку соцмереж у Польщі схожа на ту, що має Росія. Ми мали свої сайти. У 2004 році, коли ще ніхто не чув про Facebook, польські студенти реєструвались в Grono (сьогодні його вже не існує). Щоб створити там акаунт, треба було мати запрошення від одного з його учасників, що створювало іллюзію ексклюзивності.
У 2006 році, коли в Росії стартували «Одноклассники», наші бізнесмени запустили Nasza-Klasa, яка дуже швидко стала справжнім хітом.
Знайомий варшавський ресторатор розповідав мені, як в 2006-2007 роках переживав бум зустрічей 40-60-річних людей – завдяки Nasza-Klasa вони знаходили своїх шкільних товаришів, з якими давно і, як їм здавалось, безнадійно втратили зв’язок. Для них створення акаунта на Nasza-Klasa часто було першим контактом з інтернетом. Поява цієї соцмережі мала велике значення для інтернетизації суспільства. Інтернетом почали користуватися всі, а не тільки молоді поляки. Батьки просили дітей, щоб ті їм пояснили, як працювати на комп’ютері. Nasza-Klasa стала найпопулярнішим сайтом польского нету. Facebook випередив його тільки в 2011 році.
Російські соцмережі до нас не дійшли. Взагалі. Ми не були частиною СРСР, тому в більшості своїй не мали друзів і знайомих, розкиданих по цілому Союзі. Отже, не було і потреби заходити до соцмереж заради пошуку громадян нових пострадянських держав. Молодь не цікавилася тим більше, адже у них були рідні, польські соцмережі. Не те щоб вони не пробували – не дарма у «ВКонтакте» є польськомовна версія.
Але шанси на успіх в Польщі у російських соцмереж ніколи не було. Поляки для них – не цільова аудиторія.
Тож рішення президента Петра Порошенка про заборону «ВКонтакте», «Одноклассников» та ще кількох дуже популярних серед українців російських сервісів у Польщі нікого не зачепило. Для пересічного поляка це все одно що Київ заборонив би китайську соцмережу Renren. Росія та Китай є країнами з тотальним обмеженням прав та свобод, де влада в тому числі через соцмережі слідкує за своїми громадянами і викоростовує їх для контролю та покарання за інакодумство. Якби Порошенко заборонив заходити в Facebook або YouTube, реакція була би зовсім іншою.
Зрештою, рішення української влади можна зрозуміти. З декількох причин.
По-перше, це ще один крок, який віддаляє Україну від Росії і спрямовує її на Захід. В ЄС про «ВКонтакте» і «Одноклассники» ніхто не чув. Тут всі на Facebook.
По-друге, знову ж таки, не секрет, що власники російських соцмереж мусять співпрацювати зі спецслужбами, хочуть вони цього чи ні. А останні зміни в російському законодавстві, зокрема «пакет Ярової», тільки збільшують контроль держави над їхніми серверами. Я б не хотів, щоб метадані, які я залишаю, користуючись соцмережами та електронною поштою, йшли на сервери до Росії, а потім могли без перешкод потрапити просто до спецслужб держави, яка веде війну з моєю Батьківщиною.
Фотографії, які ми постимо, місця, з яких ми частіше за все логуємося в мережі (а ми там живемо і працюємо), де, коли і з ким п’ємо на вечірках, куди їздимо у відпустку, як сваримося з коханими і що поганого говоримо про знайомих в переписках з іншими знайомими – все це може стати надбанням ворожих спецслужб. Звісно, якщо ФСБ захоче, вона може взламати акаунт і на Facebook. Але нащо полегшувати їй життя і економити час?
При тому я розумію аргументи тих українців, які вважають заборону російських інтернет-сервісів цензурою. Так, звісно, це обмеження свободи слова.
Та оскільки мова йде не про блокаду всіх соцмереж, а тільки мереж ворожої держави, я б про «зраду» не говорив. Хоча, з іншого боку, не говорив би і про «перемогу». Бо це треба було зробити відразу після початку агресії Росії, ще у в 2014 році. І в першу чергу заборонити користуватися російськими соцмережами й електронною поштою чиновникам та військовим.
Я пам’ятаю, яким шоком для мене була візитка одного українського генерала, який під кінець 2014 року ще мав пошту на «Мейл.ру». Згодом він виправився, але це показує, наскільки важливо розповідати українцям, які інструменти може використати Росія проти них, якщо тільки захоче. І тому я бачу ще одну користь з рішення президента Порошенка – виховну.
Ваші права у розділі
Bookmarks