Путін стояв около дзеркала і приміряв трофєйну шапку Мономаха. Шапка була явно слішком большой для його куцої голови і постоянно налєзала на самісінький подбородок, балансіруя на ботоксє, як на холодце.
- І на какую башку її шили? - бормотав Путін, безуспєшно питаясь заставить шапку нормально сідєть.
В нєбє трєвожно закаркали бойові стєрхи. Путін злякано виронив шапку і запригнув в бронірованний сєйф, осторожно виглядуя через глазок.
- Владімір Владіміровіч, як шапочка вам, нє жмьот? - уточнив чєй-то голос.
- Хто тут? - злякано поінтєрєсувався Путін, питаясь нащупать ядєрну кнопку. - Прєдупрєждаю, єслі шо - нанєсу прєвєнтівний удар.
- Це твоя совєсть. Будєм знакоми, - прєдставився голос.
- Совєсть? Какая совєсть? - закосив Путін под дурачка, старатєльно питаясь висмотрєть в глазок шутніка.
- Вот і я себе часто спрашую, какая ж я нахрєн совєсть? - всхлипнув голос. - Упустила, нєдоглядєла, не вберегла… Є шо випить?
- Так, шутка затянулась, - строго сказав Путін, доставая з кармана сємєйний музєр. - Ти гдє? Вилазь з поднятимі рукамі, шоб я тебе відєл.
- Так вот же ж, вилєзла. Полвєка ждала, когда ти в бронірованний звуконєпроніцаємий сєйф залізеш, шоб наконєц-то мене почуть. Ех, Владімір Владіміровіч… Мог стать нормальним, уважаємим чєловєком. А став звичайним х…
- За ето слово кастрірую! - прєдупрєдив Путін.
- Хамлом, козлом і підарасом, - закончив голос. - Думаєш, люди не догадуються, почєму ти с Мєдвєдєвим чаще чим з Людкой і Кабаєвой вмєстє взятими щєголял?
- Дімка, так ето ти? - прєдположив Путін. - А ну вилазь, бить не буду. Ну развє шо трохи.
- Козьол, сколько раз повторять, шоб дошло наконєц? Совєсть я, понімаєш? Со-вєсть. Ну прикинь куріной башкой, де б Дімка тут помістився в твоєму сєйфє? - разозлився голос. - І вообщє, мене тут главний вчєра на ковьор визивав…
- Нікого я не визивав, - возразив Путін.
- Та який ти там главний, кумір дибілов і алкоголіков. Я Бога імєла в віду. Так от, визиває мене він і каже:"Шо за хєрня, сколько можно? Я етого ублюдка всьо тєрплю, всьо терплю. Жду шо он поумнєєт і стане порядочним чєловєком. А цей дибіл в церву ходить только шоб перед камєрой мой лік своєй сіфілісной слюной заплювать і гулю на лбу показатєльними поклонами нахєрачить. А в душе така чєрнота, шо даже дьявол уже опасається утратить свой авторітєт абсолютного зла".
- Кісєльов, це ти? Свєжу посилку с Афгана прислали, шо лі? Нєплохо так торкнуло! - замітив Путін.
- Ти за Кісєльова не переживай, он нєвмєняємий. Його любой ангєл отмаже і в рай забере як блаженного. Слушай дальше, - сердито попросив голос. - "Так от, - продолжає главний. - Будем, навєрно, козла твоєго забирать потіхоньку, пока конкрєтной хєрні не впоров. А тобі виговор в трудову і курси повишенія кваліфікації десь на пару тисячєлєтій. Пообщаєшся з совєстью Гітлєра, а то їй скучно одной". А ти знаєш, Владімір Владіміровіч, шо такоє курси повишенія кваліфікації?
- Та срать я хотєл… - розізлився Путін.
- Ото ж, тобі на мене всю жизнь насрать, - розревівся голос. - Єщо когда малєнький був і мама спрашувала "Владімір, у тебе шо, свєсті нєт?" Ти всєгда отвічав, шо нєт. Я питалась тогда докрічаться ізо всєх сіл, а ти думав, шо тобі в мозг піндоси транслірують "Голос Амєріки" і тягав котьонка за яйця, шоб мене заглушить його дикими воплями. Скотіна ти, Владімір Владіміровіч. Просто кончена тварь…
- Не бреши, Бог ніколи не матюкається, - заявив Путін. - Вилазь, бо іначє буде піздєц.
- Ото ж бо й воно, шо Бог обично ніколи не матюкається! - отчаянно вскричав голос. - Прєдставляєш, який грандіозний нам буде тепер піздєц?
- Ну всьо, ти доігралося. Я вихожу, - прєдупрєдив Путін, навалюясь на бронірованні двері. Но двері не поддавались.
- Шо за хєрня? - не поняв Путін, провєряя замки. - Наче ж все открито…
Він опять навалився на двері, і снова безрезультатно.
- Забєй, ето імєнно он, піздєц, - обрєчонно прєдположив голос. - Тепер будем сідєть взапєрті, пока ти не сдохнеш.
- Ніхєра не піздєц! - подбодрив Путін, доставая мобілку. - Альо, Дімка? Біжи в мой кабінєт і отопрі сєйф, а то я в ньому закрився і нє могу вийті.
- Вот відіш, шо я тєбє говорив? - похвастався Путін, нетерпляче виглядуя в глазок.
- Гдє, гдє он закрився? - возбуждьонно спросив Жиріновський, вбєгая в кабінєт.
- Говоріт, шо тут, - радостно отвєтіл Мєдвєдєв, снімая сєйф на айфон.
- І шо, надьожно? - уточнив Жиріновський.
- Говоріт, шо не може вибраться, - хохотав Мєдвєдєв. - Щас ммс-ку рєбятам разошлю, пусть порадуються. Ілі, може, наладить стрім? Я тут прогу скачав…
- Нє надо стрімов, - катєгорічєскі заявив Жиріновський. - Сєйф достаточно прочен?
- Чістєйша броня, звуконєпроніцаємий, расщитаний на пряме попаданіє ядєрной бомби, - завірив Мєдвєдєв.
- То єсть єслі он буде орать, ніхто не услишить? - прєдположив Жиріновський.
- Ні одна живая душа! Только надо мобільну связь заглушить, шоб нікому не позвонив пожалуваться.
- Та пусть звонить, всє в курсє, - махнув рукой Жиріновський. - Щас, корочє, біжи в "Останкіно", хай врубають какой-то балєт. Кісєльова і Пучкова ко мнє, пусть прідумають шото прикольне і орігінальне. І да, собирай думу, будєм голосовать за ісполняющего обязанності…
- А ето куда? - спосив Мєдвєдєв, показуя пальцем на сейф.
- Пусть стоїть, через пять лєт откроєм і попросим Гундяя канонізіровать. У нас мучєніков любят, особєнно царствєнних. Нада только формаліном залить, шоб харашо сохранився. Хотя, ше вирветься… Лучше не ріскувать, - рішив Жиріновський. - А щас прєдлагаю випить, раз такой повод. Тут у нєго десь должна буть шикарна коллєкція віскі ше з тих врємьон, когда нормальні лідєри з ним здоровались і возили прєзєнти із Дьюті-фрі… Кстаті, прикольна шапочка.
Жиріновський подобрав шапку Мономаха і натянув на голову.
- Харашо сідіт, - замєтіл Мєдвєдєв, отправляя фотографію Жиріновського в шапкє на інстаграм...
Путін в глазок наблюдав, як Мєдвєдєв і Жиріновський розпивали дорогоє віскі із пластікових стаканов і крєпко сжимав кулаки от злості.
- Продалі, слілі, ублюдкі, козли, упирі. І ти, Дімка… Как ти мог? Де твоя совєсть?..
- А лічно я його совісті прямо завідую, - обізвався голос. - Єй грамоту випишуть і возможно даже на повишеніє подадуть. Ех, і чого мнє досталось такоє ***ло…
- Ти єщо тут? Сдєлай шо-нібудь поскорєй! - взмолився Путін.
- Я вже сдєлала всьо, шо могла, - сухо проізньос голос. - Пойду писать об'яснітєльну, може скинуть хотя би лєт триста ісправітєльних курсов. Кажуть, совєсті Цезаря половину срока простілі, но она сама лічно перед Брутом на колєнях ползала і умоляла помочь, пока подопєчний ше больше не начудив. А в твоєму Крємлє одне сцикло собралось, нема перед ким уніжаться… Ладно, бивай, Владіміровіч! Надєюсь, больше не встрєтімся.
Голос умолк і Путін почувствовав, шо внутрі стало очень пусто.
- Совєсть? - осторожно позвав він. Но ніхто не отвєтіл.
- Слиш, совєсть? Вернись, я всєх прощу! Протолкну хохлов і грузін в ЄС і до НАТО, отстрою Донбасс, верну Крим, Абхазію і Осєтію, прогоню нахрєн Кадирова і отпущу Чєчню, продам дворци, яхти і самольоти і возвращу еті дєньги в Сібірь на развітіє рєгіона. Только прошу, помогі мнє отсюда вибраться!
Но його панічєский крик бесслєдно ісчєз в толстой звуконєпроніцаємой стєнкє бронірованного сейфа…
Допис від carrotik
Spoiler:
добавляется в качестве приправы, для создания ощущения комфорта...
не даст создать котел вокруг 25-й бригады под Бедальцево?
Ваші права у розділі
Bookmarks