Стратегічні помилки Ахметова
Геннадій Люк, для УП _ Вівторок, 03 червня 2014, 10:03
Петру Порошенку присвячується
На президентському кріслі змінилися Кучма, Ющенко, Янукович – декілька міні-епох. Ахметов, принаймні дотепер, – незмінний." Старі, перевірені методи" діяли безвідмовно, і, схоже, Ахметов вирішив, що він "непотоплюваний" при будь-якій владі.
Але Рінат Леонідович не врахував специфіки історичного періоду, який нині переживає Україна.
На початку минулого століття подібна помилка надто дорого коштувала російським "господарям життя", всевладним, надбагатим – у 1920-му від них залишились тільки спогади. Вони проігнорували 1905 рік, почали імітувати реформи в лютому 1917-го.
І отримали жовтень того ж 1917-го.
Українські можновладці проігнорували перший сигнал суспільства в грудні 2004-го. Тривожні факти свідчать про вірогідну спробу нової влади "спустити на гальмах" революційну енергію лютого 2014-го. Якщо це так, то не за горами й український "жовтень 1917-го".
Чому мова про Ахметова?
По-перше, він є яскравим прикладом існування речей, які не можуть дозволити собі ігнорувати навіть найбагатші та найвпливовіші олігархи.
По-друге, попри все, він ще має достатньо можливостей суттєво вплинути на ситуацію. Інше питання – чи є бажання?
По-третє, на відміну від переважної більшості представників великого бізнесу України, Ахметов проявив готовність реалізувати себе не тільки в політико-економічній системі "вчора", а й у системі "завтра". Далеко не всі олігархи України обтяжували себе створенням солідних економічних програм, далеко не всі так турбувались про свій респектабельний імідж на Заході.
Перша система винесла Ахметова на вершину. Вона звична й зрозуміла. Але вона себе вичерпала. У ній проблемним стає не тільки подальший успішний розвиток, а й збереження досягнутого.
Друга система не дає гарантій. Але тільки вона створює умови для подальшого успішного розвитку та реалізації дійсно масштабних амбіцій та замислів.
Щоб краще зрозуміти суть історичного періоду й роль Ахметова, коротко окреслимо характеристики вказаних систем.
Система "вчора"
Влада потрібна, щоб вирішити два ключових завдання:
а) отримати необмежений доступ до фінансових та матеріальних ресурсів країни;
б) отримати гарантії повної безкарності за тотальне розкрадання цих ресурсів.
Головним є доступ до "потоків". А тому кошти вкладаються не стільки в бізнес, скільки в політиків, здатних забезпечити доступ до цих самих "потоків".
Боротьба за владу перетворюється на боротьбу за виживання. Кадровий підхід робить ставку на особисту відданість і лояльність, а не на професіоналізм. Тотальна корупція й профанація вимиває з економіки мільярди.
Економіка деградує й уже не в змозі утримувати соціальну сферу. Влада підтримується за принципом "розділяй і володарюй" – громадян України різних верств, національностей і регіонів зіштовхують лобами один з одним.
Система нестійка. Стабільність і прогнозованість – тільки на паперових вивісках.
Умови для розвитку цивілізованого системного бізнесу відсутні.
Це система бездарних бізнесменів, політиків і спортсменів. За чітких чесних правил та об'єктивного суддівства в них немає жодних шансів на перемогу.
Система "завтра"
Влада потрібна, щоб вирішити два ключових завдання:
а) створити чесні, прозорі й зрозумілі "правила гри";
б) забезпечити повну невідворотність і безумовну рівність усіх без винятку, у тому числі й самої влади в дотриманні цих правил.
Прізвище президента/прем'єра не є критичним для суспільства. Великий попит на професіоналів. Мільярди йдуть не на золоті батони, а в економіку – на нові бізнес-проекти й нові робочі місця.
Талановитий бізнес стрімко збагачується, а разом із ним стрімко збагачується країна. Через помірні, але повністю сплачені податки, через високі зарплати. Соціальна сфера перестає бути головним болем влади. Відсутня потреба зіштовхувати людей лобами.
Система стійка, стабільна й прогнозована. Ідеальні умови для розвитку бізнесу, у тому числі великого системного. Українські бізнесмени не тільки багаті, а й сприймаються на рівних бізнес-елітою Заходу.
Це система талановитих бізнесменів, політиків і спортсменів. Кваліфікаційні вимоги дуже високі – зате й перемоги й нагороди ні в кого не викликають сумнівів, а тому по-справжньому вагомі.
Перехід від першої системи до другої неминучий, як зміна сезонів. Але немає жодних гарантій, що успіхи в попередній системі забезпечать процвітання в наступній.
Перша помилка Ахметова
Не варто робити велику ставку на інструмент, ключі від якого знаходяться не в тебе.
Багато років місцева еліта Сходу України досить ефективно спекулювала на темах російської мови та історії. Ці теми перед виборами незмінно займали центральні місця в пропагандистській кампанії ПР у Донбасі.
Коли виникла чергова потреба боротися з Майданом і ховатися від його впливу, відразу були використані перевірені методи.
Але Ахметов і його соратники не врахували ключової деталі: перемога Другого Майдану не тільки завдала нищівного удару режиму Януковича, але й створила реальну загрозу основам влади Путіна.
Для ВВП питання вже пішло не про нео-імперію, а про власний порятунок. А коли мова заходить про власний порятунок – не до сентиментів. І Ахметову та регіоналам дуже швидко нагадали, що пульти від детонаторів "російська мова" і "бендерівці" знаходяться зовсім не в Донецьку, а в Москві.
Крім того, Рінат Леонідович, можливо, уже зрозумів, що якщо для власного порятунку Путіну потрібно буде кинути Ахметова під колеса – це буде зроблено без вагань.
Спочатку все було дуже гармонійно – на першому етапі інтереси Путіна й Ахметова майже повністю співпадали.
Але вже на наступному етапі виявилось, що інструмент, на якому йшла гра "у чотири руки", – належить тільки Путіну. І ділитись контролем над ним президент Росії не збирається. І цей інструмент, потрібний Ахметову в обмеженому режимі, Путіну потрібен у режимі "необмежено".
Ситуація стрімко почала виходити з-під контролю Ахметова.
Місцеві сепаратисти, "підсилені", а де-факто поставлені під контроль російськими "добровольцями", відверто почали грати за московським, а не донецьким, сценарієм.
Помилка друга
Ахметов, схоже, так і не зрозумів, що ефективні державні й політичні системи забезпечують незрівнянно більший рівень гарантій ніж окремі особистості.
Він вкладав сили й кошти не в створення ефективних систем, "правил гри" і механізмів їх надійного функціонування – а в людей, наділених владою або із владними перспективами.
Якщо дещо спростити, то це принцип "я зможу купити будь-яку владу". Як не відразу – так трохи згодом...
Принцип, дуже дієвий у звичних умовах, може привести до фатальних наслідків у період революційного перелому. Уже хоча б тому, що будь-яка влада, яка в цей період не створює системи, якої конче потребує суспільство – недовговічна.
Ігнорувати цей фактор не дано навіть людям, наділеним необмеженою владою. Жалюгідний фінал ще зовсім недавно всемогутнього Віктора Януковича – показовий приклад.
У цей час життєво важливо чути справжній, а не інспірований "елітою", голос народу.
Помилка третя
Якщо використовуєш фанерний інструмент – то й результат буде фанерним. Будь-яка, навіть найкраща, програма чого-небудь варта лише тоді, коли є дієвий механізм її реалізації.
Процеси революційних перетворень дійшли до критичних стадій і форм, у тому числі кривавих, не в останню чергу через відсутність політичної сили, здатної адекватно виконати свою історичну місію.
Демократична політична сила нового формату в Україні поки що відсутня як явище. Суцільна фанера. Фанерні політики – фанерні реформи.
Замість того щоб сприяти створенню принципово нової, дійсно демократичної політичної сили, Ахметов волів скуповувати оптом і вроздріб уже існуючі.
Розкладати яйця в різні корзини – непоганий метод. Але якщо всі без винятку корзини діряві...
Ліричний відступ щодо новообраного президента. Нинішні показники Порошенка – це не є особистий рейтинг Петра Олексійовича. Левова його частка – це є рейтинг очікувань лідера нового формату.
На ці граблі по черзі вже наступили Арсеній Яценюк, за ним Сергій Тігіпко, потім – Віталій Кличко. Як тільки люди пересвідчувались, що за новими словами приховуються старі методи й підходи – рейтинг не просто знижувався, а стрімко обвалювався.
Те, що пік рейтингу Порошенка збігся з датою виборів, і він встиг конвертувати його в президентську посаду, нічого не міняє по суті. Посада президента ще нічого не гарантує – Віктор Федорович може підтвердити.
Та й із формуванням політичної сили не все гаразд. За "демократичними" і "громадянськими" назвами ховаються або вождистські – що таке УДАР без Кличка, "Громадянська позиція" без Гриценка? – або "кишенькові", як-от та ж "Солідарність", партії.
Чи зможуть політики, не здатні створити навіть справді демократичну політичну силу, побудувати справді демократичну державу?.. Питання для всіх гравців новітньої історії України.
Той, хто хоче гарантовано й по-справжньому виграти, має підтримати не рейтинги, а конкретні цілі й, головне, конкретні дії по їх досягненню.
Тягар минулого
Не секрет, що Ахметов – родом з "лихих девяностых". Але цей період не є унікальним українським явищем. Історики називають його періодом початкового накопичення капіталу.
Свого часу, інколи сотні років тому назад, свої "лихие 90-е" пережили і найдемократичніші нині Англія, Франція, США... І саме звідти, за великим рахунком, тягнуться корені сучасних бізнес-еліт найрозвинутіших країн. У той час у великому бізнесі не виживав той, хто не мав потужні вовчі ікла. "Або ти, або тебе...". Скрізь у той період звичайним явищем були бруд і кров.
Бажаючі, наприклад, можуть поцікавитись "героїчним" минулим одного із символів Америки – Рокфеллера.
Не варто забувати ще кілька важливих нюансів.
У ті ж 90-і влада широко використовувала кримінальний кодекс у політичних цілях. Принцип простий: стаття №5 закону дозволяє певні дії, стаття №12 їх же категорично забороняє.
Якщо бізнесмен підтримує владу – податкова, міліція й прокуратура бачать тільки статтю №5. Якщо бізнесмен починає підтримувати опозицію – ці ж органи моментально "прозрівають" і бачать виключно статтю №12. Найкращий платник податків умить стає злісним злочинцем.
Сама ж влада кримінальними методами "кришувала" бізнес. Не заплатиш за "дах" – бізнесу не буде. Заплатиш – учасник злочину. Тому при бажанні чи не в кожного великого підприємця можна знайти "кримінальне минуле".
А "боротьба з олігархічними кланами" у стилі БЮТ – це постановочне шоу по формі й маразм по суті. По-перше, можна пригадати, як у команді Тимошенко "самовіддано боролись" з олігархічними кланами брати Буряки, Васадзе, Жеваго. По-друге, можна спробувати вгадати із трьох раз, кому б могло дістатися майно, відібране в "клятих олігархів". Мабуть – шахтарям, селянам і вчителям...
Хіба Міттал – не олігарх? У сучасній Німеччині або Англії немає людей, кого, при бажанні, не можна було б назвати олігархами?
Може, справа не в олігархах, а в "правилах гри"?
Є лише один справді дієвий засіб боротьби з олігархічними режимами.
Це – створення чесних, прозорих і зрозумілих "правил гри" і запровадження механізму їх беззастережного дотримання усіма без винятку.
У переважної більшості тих, хто має вовчі ікла, відсутній розвинутий мозок. У нових умовах вони дуже швидко втрачають усе, що "нажите непосильною працею".
Ікла дають можливість панувати в системі "вчора".
Без розвинутого мозку нічого робити в системі "завтра".
Тому насправді найефективніші борці з олігархічним режимом – це ті нечисленні олігархи, які мають не тільки ікла, а й достатній мозок. У них є не тільки ресурс, а й здатність і зацікавленість розвиватися в новій системі.
Тільки в новій системі вони можуть вийти на справді достойний рівень досягнень. І вони можуть бути не ворогами, а потужними союзниками й партнерами суспільства. Перевірено досвідом передових демократичних країн.
А тому тягар минулого не є непереборною перешкодою для справжньої особистості. Тим більше, що час революційних змін створює унікальні можливості не тільки відкрити нові сторінки свого життя, а й перекрити старі, неприємні.
Але для цього потрібні Поступки.
Боєць "Беркуту" своїм самовідданим героїзмом у боях з диверсантами і сепаратистами може закреслити всі неприємні питання, які були до нього під час Майдану. І це не буде зрадою Небесної сотні – це буде кращим їй пам'ятником.
Вчорашній майстер рейдерських схем має всі шанси, якщо жадібність не згубить, стати справжнім шанованим у віках героєм України, а заодно – ще однією гордістю Ізраїлю.
Слово – за Ахметовим.
Тільки варто пам'ятати, що метод "перечекати" в часи революційних змін дуже часто не спрацьовує...
P.S. Даний аналіз базується лише на об'єктивних факторах. Зі зрозумілих причин він не враховує такі обставини, як історія особистих стосунків, домовленостей? взятих зобов'язань, тягар компромату й таке інше.
Геннадій Люк, спеціально для УП
Допис від Помаранчева Пантерка
Bookmarks