Купа народу доводить, що в Україні нереально посадити міністра на велосипед, не кажучи вже про президента. Що це всього лиш піар, показуха, для чого ці дурниці, адже чиновник такого рангу може собі дозволити і дороге авто, і кортеж з мигалками. Але на моє тверде переконання, політики поводяться саме так, як їм дозволяють виборці. Якщо суспільство виправдовує марнотратство чинуш в розграбованій і жебрацькій країні, військо якої змушені одягати і годувати рядові громадяни, то навряд можна сподіватись на ощадність і самоконтроль міністра. Навіщо йому змінюватись, якщо плебс виправдовує його помилки?
П.С. на фото мер Львова Садовий. Не думайте, він не фанат велоруху, і не їздить на ровері у повсякденному житті. Але у Львові є дофіга людей, які за кожної нагоди клеймлять його ганьбою за те, що він не пропагує цей міський транспорт. Після активістів про це починають говорити медіа, а з газет і телебачення про цю ваду Андрія Івановича дізнаються звичайні мешканці. І тоді у бабусь, студентів, мам, які прогулюються спальними районами зі своїми первістками, виникає питання: дійсно, а що це за фігня така? Гей, Садовий, ану покажи приклад моєму сину! І поважний мер не зовсім спортивної тілобудови змушений одягати шолом і лізти у сідло. І от з'являються такі фото. А мама з дитиною дивлячись вечірній випуск новин каже: О, може ж коли хоче. І я теж молодець, думає жіночка, змусила цілого мера попітніти. І всі щасливі. А кілька людей навіть йдуть у спорттовари і купують собі велики, бо якщо вже Садовий катається, то чим я гірший?
П.П.С Ні, за цей пост прес-служба міської ради Львова мені не платила, як і прес-служба Мартіна Ліндегарда.
Bookmarks