Один анекдот часів почилої в бозі Німецької Демократичної Республіки розповідає, як німецький робітник отримує роботу в Сибіру. Передчуваючи, що усі листи звідти перевірятимуться цензурою, він домовляється з друзями: «Давайте я писатиму звичайним синім чорнилом, коли все правда, а коли брехня – писатиму червоним». За місяць друзі отримують листа, написаного синім чорнилом: «Все чудово: магазини тут повні, їжі досхочу, квартири просторі й теплі, у кінотеатрах показують західні фільми, багато красунь, охочих до любовних пригод – от тільки бракує одного: червоного чорнила». Хіба це не схоже на наше теперішнє становище? Ми маємо будь-які свободи і забаганки – от тільки забракло червоного чорнила: почуваємося вільними, тому що нам бракує самої мови, котра б могла передати нашу несвободу. Брак червоного чорнила означає, що всі визначальні терміни на позначення нинішнього конфлікту – «війна з тероризмом», «демократія і свобода», «права людини» тощо – є хибними термінами, що містифікують сприйняття ситуації, не дозволяючи помислити її
Bookmarks