| Gorod.dp.ua » Міські форуми / Городские форумы |
![]() |
|
У вогні перетоплюється залізо у сталь. У боротьбі перетворюється народ у націю. (Є.Коновалець)
Ну шо вам сказать, изучайте вопрос, вот неплохой разбор этномутации:
http://newsreaders.ru/showthread.php?t=1821
Какие - такие ответы, Ведьма? Ну если вы даже не понимаете что такое "топоним", а слово "украина" безусловно изначально являлось таковым в значении "окраина". Это не государство, не не этнос, это название местности примерно со времен Боплана. Исключительно только благодаря большевикам украинство из удела маргиналов превратилось некое подобие национальности для людей, бездумно хавающих политическую пропаганду этой этномутации.
Опять врете. Да, я русский, родился и живу на Украине и считаю Украину своей страной и своей Родиной, а не "территорией", как Вы. И сказал я совершенно справедливые слова не о тех 30 млн украинцев, от лица которых Вы постоянно пытаетесь здесь вещать, а о таких, как Вы. Именно Вы и иже с Вами - та прослойка, о которой я говорю. Вас таких немного, потому Вы и беситесь, потому и все стараетесь говорить "за всю Украину" и всех украинцев. А если присмотреться, так Вы, чаще всего обычные перерожденцы и болтуны. Ваша "любовь к Украине" - показушная и лживая. И главным критерием этой "любви" вы считаете ненависть к России.
Взять, например, Вас. Почти уверен, что при совке Вы были русской, тогда вся номенклатура, что партийная, что советская, себя и свою родню русскими записывали. И жутко стеснялись родственников из селе, говорящих на украинском. Украинкой Вы стали, скорее всего в 2001-м, записавшись в "украинки" на переписи. А может и, вспомнив материнские корни, записались полячкой с прицелом на возможное переселение туда, в Европу.
Но это Вам никак не мешает выступать здесь от лица "30 миллионов украинцев", обвиняя меня в том, что, говоря о манкуртах, типа Вас, я говорю обо всех украинцах. А таких, как Вы, действительно, мало. И это не может не радовать.
А украинцы, в основной своей массе, за вычетом кучки профпатриотов, очень добрые и приветливые люди. У меня половина родни - украинцы. И не такие, как местные оГородные микеловедьмообразные, а настоящие, жившие здесь испокон веков. Но не бьющие себя пяткой в грудь, как местные юродивые, стремясь доказать, как же они "нэньку кохають, а москалив ненавыдять".
Ну то такэ
Ну то такэ...
Это Ваши домыслы обо мне. Ну, то такое. Доказывать Вам ничего не намеряна, думайте как хотите.
А, насчет миллионов украинцев, то поверьте, они считают себя украинцами и, считают, что имеют право иметь свою собственную Родину и свое государство.
Я не знаю ничего о Ваших родственниках-украинцах, но если они такие, как тест, тогда понятноИ манкурт не я, ибо я своих корней не забывала и историю своей семьи знаю, и взгляды моих предков-украинцев тоже знаю.
Бо плач не дав нікому ще свободи,
А хто борець - той здобуває світ
Навпаки: це росіяни не люблять українців. Особливо тих, які не хочуть ставати росіянами. Звідси й уся каша.
У вогні перетоплюється залізо у сталь. У боротьбі перетворюється народ у націю. (Є.Коновалець)
1729 року вийшов указ Петра II, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
Анна Іванівна 1731 р. вимагала вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказувала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».
1763 р. — наказ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1764 р. — інструкція цариці князеві О. В’яземському про посилення зросійщення України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії. 10 листопада — указом зліквідовано в Україні гетьманське правління.
1766 р. — суворий наказ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які видаються в московській друкарні, випробувані й затверджені синодом.
1769 р. — сувора заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою та розпорядження вилучити ті букварі, що вже були розповсюджені й використовувалися.
3 серпня 1775 р. царський маніфест «Об уничтожении Запорожской Сечи и причислении оной к Малороссийской губернии» та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1782 р. — постанова про створення спеціальної комісії для запровадження в усіх навчальних закладах Російської імперії єдиної форми навчання та викладання російської мови.
1783 р. — запровадження в Київській Академії та українських колегіях навчання російською мовою. Було видано наказ «О непременном и неукоснительном соблюдении как учителями, так и учащимися правил российского правописания», а дяки та священики мали читати молитви і правити службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию». З травня — указ про закріпачення селян Лівобережної України.
1784 р. — наказ митрополитові Київському й Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії, які послуговувалися українською мовою. Зросійщення початкової освіти в Україні.
1785 р. — наказ у всіх православних церквах імперії правити службу Божу російською мовою.
1786 р. — наказ митрополитові Київському контролювати лаврську друкарню, щоб не було ніяких відмінностей із московськими виданнями, а в Києво-Могилянській академії запровадити в систему навчання мову, узаконену для всієї імперії. Видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.
1817 р. — закриття Києво-Могилянської академії, головного центру української культури (відкрилася знову лише 1991 р.). Запроваджено викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини Австро-Угорської імперії.
1831 р. — скасування царським урядом Магдебурзького права (судочинство, вибори урядовців та місцева автономія були підпорядковані Москві).
1834 р. — відкриття наукового осередку зросійщення «Юго-Западного края» — Київського імператорського університету.
8 лютого 1838 р. було ухвалено рішення про відкриття комітету внутрішньої цензури в Києві. Цей орган протягом багатьох років діяв при університеті св. Володимира і тримав під контролем усі друкарні, що входили до Київського навчального округу. Дійшло до того, що почали забороняти окремі літери з української абетки. «Малоросійською мовою» читати дозволялося, але тільки з російською вимовою. Процедура одержання дозволу на друк була довгою і принизливою.
1847 р. — розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» в Києві, арешт і покарання його учасників. Найжорстокішого покарання зазнав Т. Шевченко — 10 років рекрутчини, із власноручним царським присудом: «Під найпильніший догляд, заборонивши писати і малювати». Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.
1859 р. — заміна австро-угорською владою української абетки латиною у Східній Галичині та на Буковині.
12 червня 1862 р. розпорядженням міністра освіти було закрито безплатні та недільні школи — останній осередок української початкової освіти для дорослих.
Нищівного удару українській мові завдав 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв. У його таємному циркулярові, зокрема, зазначалося, що «никакого особенного малороссийского язика не было, нет и быть не может, и наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши». А ще за 15 років до Валуєвського циркуляру німецький поет Боденштедт зазначав: «Малоруська мова — найгармонійніша серед усіх слов’янських мов і вирізняється великою музикальною гнучкістю». Та за циркуляром заборонялося навчання в освітніх закладах усіх рівнів, друкування книг духовного змісту, навчальних та для народного читання українською мовою; як виняток, дозволялося видавати тільки твори художньої літератури після попередньої ретельної цензури.
1864 р. — флігель-ад’ютант Олександра II барон Корф розробив програму протидії впливові українофілів у Малоросії шляхом «наводнения края до чрезвичайности дешевими русскими книгами», що, на його думку, «лишило би малороссийскую литературу шансов сколько-нибудь существенно расширить круг читателей». И отримав схвальну резолюцію імператора: «Дельно. Мисль весьма хорошая. Сообразить, как ее исполнить». Сучасний стан українського друкованого слова й усіх ЗМІ свідчить про те, що Корфова програма ретельно й запопадливо виконується в незалежній державі.
1869 р. — указ царської адміністрації про доплату чиновникам «в 10-ти Юго-Западних губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местних уроженцев», за успіхи у зросійщенні України. Це заохочення було без змін продубльовано ще й 1886 року.
1881 р. — заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1883 р. — заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля).
1888 р. — указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами. (Ось коли в нас з’явилися Серьожи, Колі, Сені, Петі, Вані, Міши, Даши, Маши й под.)
1895 р. — заборона друкування українських книжок для дітей.
1899 р. — заборона української мови на археологічному з’їзді в Києві.
1903 р. — аналогічна заборона виголошення промов на честь відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (усі без винятку присутні на знак протесту залишили міську думу).
1907 р. — урядом зліквідовано українську періодичну пресу, конфісковано видану в роки революції (1905–1907) українську літературу, розпочалися репресії проти діячів української культури.
1908 р. — указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».
1910 р. — циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».
«Урожайним» на репресії був 1914-й, рік початку Першої світової війни:
заборона царатом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка;
указ Миколи II про скасування української преси;
заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині вживання української мови, друкування книг і часописів українською;
розгром товариства «Просвіта»;
зруйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка;
депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
У вогні перетоплюється залізо у сталь. У боротьбі перетворюється народ у націю. (Є.Коновалець)
Там цитаты - высказывания Ленина, Кагановича, Сталина и прочих украинизаторов, а то что большевики пригласили этого укробалбеса Грушевского уже само за себя говорит. Чувак напписал историю несуществующего никогда государства - Украины-Руси. Ржатъ и плакатъ. )) Т.е. только по одному эпизоду с Грушевским можно принять украинизацию Украины большевиками за аксиому. Или у вас есть что сказать по этому душераздирающему вопросу? Зачем большевики, якобы яро ненавидящие всё украинское пригласили свору отпетых украинизаторов во главе с альфа-укросамцом Грушевским, а?
2 Лубенский
Где в оригинальном тексте слово "украинский" и чо за Петр 2? Может всё же Первый? )) И неужели до 1729 года в России писали на укромови?1729 року вийшов указ Петра II, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
Чо за походы, от кого визволялись? Это очень интересно.Істина у Вас під носом - щоб покінчити з визвольними акціями українців. Ви щось чули про Холодний Яр або про українські визвольні походи? Українців задобрили пряником щоб потім винищити голодом.
Востаннє редагував Рус7520: 14.11.2013 о 12:58
У вогні перетоплюється залізо у сталь. У боротьбі перетворюється народ у націю. (Є.Коновалець)
Чо за походы, от кого визволялись? Это очень интересно.
Бо плач не дав нікому ще свободи,
А хто борець - той здобуває світ
| Головна | Афіша | Новини | Куди піти | Про місто | Фото | Довідник | Оголошення | |
| Контакти : Угода з користивачем : Політика конфіденційності : Додати інформацію |
copyright © gorod.dp.ua. Всі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника. Про проєкт :: Реклама на сайті |
|
Bookmarks