Аналіз законопроекту дає підстави дійти висновку, що окремі його положення не повною мірою узгоджуються з відповідними положеннями Конституції України та міжнародних документів, ратифікованих Україною, зокрема, Європейською хартією регіональних мов і мов меншин, та рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. № 10 рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови.
На думку управління, концептуальним вадою законопроекту є те, що у ньому мова розглядається не як одна із найважливіших етнонаціональних ознак, а як територіальна ознака, що не узгоджується з теорією етносу та нації. У зв’язку з цим законопроект спрямовується не стільки на задоволення мовних потреб національних меншин України, скільки на впровадження регіональних мов, серед яких особливе місце відводиться російській мові.
Незважаючи на те, що в Конституції України термін “російська мова” вживається в єдиному контексті з терміном “мови національних меншин України”, у законопроекті простежується тенденція наділити російську мову особливим статусом, відмінним від статусу інших мов національних меншин, на які поширюються положення Європейської хартії...
Допис від дьячок Ананий
Вот ведь сволочь!
Bookmarks