Внаслідок боїв 27-30 грудня 1918 року боьшовицько-махновські банди захопили Катеринослав. Так званий "Катеринославський губернський ревком" оголосив “відновлення” у місті совєтської влади. Махно ж приступив до реалізації своєї головної мети. Він наказав вантажити гармати і все спорядження… в ешелони і відправляти до Гуляйполя.

Під приводом пошуку петлюрівців махновці вдиралися до помешкань і грабували та вбивали жителів. Конкуренцію їм створювали злочинці, яких Махно випустив з міської в’язниці. Пізніше гуляйпільський “батько” розповідав: “З усіх тюрем і будинків ув’язнення ми випустили арештованих, думаючи, що хлопці наші, але через день довелося самому трьох розстріляти за грабунки”.

Але "порядкувати" в місті махновцям довго не привелося. 31 грудня 1918 року на допомогу Катеринославському кошу залізницею прибув полк Романа Самокишина (стрільці називали його батьком Самокішем), на озброєнні якого була артилерія. Він з маршу атакував махновсько-більшовицькі війська, які в паніці кинулися врозтіч. Яскраво описав ті події письменник Олексій Толстой у трилогії “Хождение по муках”: “...Мчались всадники, хлеща нагайками направо и налево... Кони, тяжело обремененные узлами в заседельных тороках, спотыкались на обледенелой мостовой, – и конь, и всадник, и добыча катились к черту под копыта... Скакали груженные награбленным добром телеги, разметывая все на пути, мчались четверни с тачанками… Бежали пехотинцы, не успевшие вскочить в телеги… Все это с дикими воплями, грохотом и треском устремлялось вверх по проспекту, к нагорной части города, потому что полковник Самокиш уже захватил железнодорожный мост и вокзал…
Бегущая без единого выстрела батькина армия при выходе из города неожиданно наткнулась на петлюровские заставы, заметалась в панике и повернула коней к Днепру на явную гибель. Берег здесь был крут. Ломая кусты и заборы, перевертываясь вместе с телегами, махновцы скатились на лед. Но лед был тонок, стал гнуться, затрещал, и люди, лошади и телеги забарахтались в черной воде среди льдин. Лишь небольшая часть махновской армии – жалкие остатки – добрались до левого берега”.

Махно мав свій погляд на події. “Переодетые санитарами белогвардейцы и петлюровцы, – стверджував він, – ревкомовские дружины стреляли по нас из домов в спину, а Самокиш напирал все сильнее. Я с группой своих отбросил серпуховцев от моста и перешел его по верхний части с кавалерией и тачанками, по нижней части удалось вывести два ешелона пехоты. Остальные, сдерживая противника, вели бой в городе и были отрезаны от моста. Отступая по льду на левый берег Днепра, они попадали в полыньи от разрывов снарядов и расстреливались, точно утки, стрелками Самокиша”.

А ось думка дослідника махновського руху В. Волковинського: “І коли 31 грудня петлюрівські війська під командуванням Самокиша перейшли в наступ, вони легко розгромили махновців і революційні загони. Кинувши напризволяще своє військо, головнокомандувач разом з Щусем першим утік за Дніпро” .

Це підтверджує і Олексій Толстой. “Батько Махно, выбежав тогда из ревкома, – зазначав письменник, – в бессильной злобе затопал ногами, заплакал, говорят, кинулся в тачанку, которую Левка (Задов) пригнал к гостиннице, накрылся с головой тулупом, – от стыда ли, не то для того, чтобы его не узнали, – и ушел из проклятого города в неизвестном направлении”.

Окремі махновські частини намагалися ставити опір. “…Крестьянскому полку пришлось в неравных условиях принять весь удар петлюровских куреней полковника Самокиша. Полк был окружен близ вокзальной площади и истреблен почти весь в штыковом бою, лишь немногим удалось пробиться и уйти через проходные дворы и возвратясь в деревни, рассказать про страшное дело, где легло три сотни добрых хлопцев, пришедших в Екатеринослав, чтобы ставить Советскую власть”.

Вояки Самокишина атакували й червоногвардійців губернського військревкому, що засіли у Федосіївських казармах. Значна частина їх потрапила в полон. “Командирів червоних розстріляли, рядовим всипали шомполів і відпустили по домівках”.

До Гуляйполя Махно повернувся лише з двома сотнями. На запитання одного з командирів, де решта бійців, Махно з люттю відрубав: “У Дніпрі”.

Гуляйполе було приголомшене. Жінки вголос проклинали Махна, який занапастив їхніх дітей, а сам цілий і неушкоджений повернувся.
Полк Самокишина став запорукою спокою в Катеринославі та його околицях.