МУХА-ЦОКОТУХА

[Dzhmil]

Муха, Муха-Цокотуха,
Золотава чепуруха!

Муха стежкою пішла,
Муха грошики знайшла.

Пішла Муха на базар
I купила самовар:
— Гей, тарганчики, приходьте,
Я вас чаєм пригощу!

Таргани поприбігали,
Всі склянки повипивали,
А комашки —
По три чашки
З молоком
I пиріжком:
Нині Муха-Цокотуха
Іменинниця!

Прибігали і блощички,
Дарували черевички,
Не звичайні — з передками
З золотими підківками.

Прилетіла з поля
Тітонька бджола,
Мусі-Цокотусі
Меду принесла...

— Чом ви, бабки гарні,
Не їсте малини?
Може, незугарні
В мене іменини?

Раптом тут якийсь дідок
Павучок
Тягне Муху у куток
На гачок, —
Бідолашну хоче вбить,
Цокотуху погубить!

— Ой, кохані гості, визволяйте!
Павука лихого зарубайте!
Частувала я вас,
Напувала я вас,
Тож не киньте мене
В мій останній час!

Та жуки-хробаки
Налякалися,
По шпарках, по кутках
Поховалися:
Тарганці —
Під стільці,
Жовте сонечко —
Під віконечко,
А мурашки — з хати геть,
Не схотіли йти на смерть!

I ніхто на злодюгу
Не кинеться:
Помирай-пропадай,
Імениннице!
Ну, а коник-стрибунець,
Наче справжній молодець,
Скік, скік, скік, скік!
I утік
Аж на тік —
Нічичирк!

А павук підступає,
Гострі зуби у зв'язану Муху встромляє,
Крутить їй павутиною немічні крила,
I висмоктує кров із тіла.
Муха криком кричить,
Надривається,
А злодюга мовчить,
Посміхається.

Раптом лине ізгори
Крихітний Комарик,
I в руці його горить
Крихітний ліхтарик.
— Де катюга? Де павук?
Не боюсь павучих рук!
Шаблю вихопив легку,
Швидко підлітає
I злодюзі-павуку
Голову стинає!

Потім Муху обійняв,
Край віконця з нею став:
— Я злодюгу зарубав,
Я тобі свободу дав,
Тож дозволь мені, герою,
Одружитися з тобою!
Тут мурашки із хрущами
Закричали під кущами:
— Слава, слава Комарові —
Переможцеві!

Прилетіли світлячки,
Засвітили їм свічки —
От зробилось весело,
Стало гарно як!

Гей, жуки рогаті,
Цвіркуни вусаті!
Кличте музикантів,
Підемо в танець!

Музиканти прилетіли,
В барабани загриміли —
Бом! бом! бом! бом!
Скаче Муха з Комаром.

А за ними Клоп, Клоп
Навприсядки — гоп, гоп!
Таргани із хробачками,
Попелиці із вовчками.
А жуки цибаті,
Вояки вусаті,
Шапки підкидають,
З кузьками стрибають.

От знялася метушня,
Застрибала комашня.

Вся галява гуде,
Муха заміж іде.
За хороброго, меткого
Молодого Комара!

А Мурашка швидка
Витина гопака, —
Закаблуками постукує,
На комашечок погукує:
— Цвіркунці мої,
Молодці мої,
Тара-тара-тара-тара-тарганці мої!

Закаблуки стукотять,
Підошовочки риплять, —
Веселися, комашня,
До самісінького дня!
Нині Муха-Цокотуха
Іменинниця!

[Harald]

Нині Муха-Цокотуха
Іменинниця!

Dzhmil, а Ви впевненi, що це треба саме у цю гiлку постити, а не у "Признання та побажання"

[Радуга]

Здорово!!!
А в печатном виде нет такого? Интересно ребёнку почитать в таком варианте.
А, вообще, недавно только обсуждали этого самого доброго детского писателя-
...
А павук підступає,
Гострі зуби у зв'язану Муху встромляє,
Крутить їй павутиною немічні крила,
I висмоктує кров із тіла. Муха криком кричить,
Надривається,
А злодюга мовчить,
Посміхається.
...
Он бежал по дорожке,
И ему перерезало ножки...

[Ґонта]

Dzhmil, чий переклад?

[Dzhmil]

Ґонто, не знаю.

Переклад - велика річ!

MY TESTAMENT

When I die, let me be buried
In my beloved Ukraine,
My tomb upon a grave-mound high,
Amid the wide-spread plain,
That the fields, the steppe unbounded,
The Dnieper's plunging shore
My eye could see, my ear could hear
The mighty river roar.
When from Ukraine the Dnieper bears
Into the deep blue sea
The blood of foes... then will I leave
These hills and fertile fields —
I'll leave them all behind and fly
To the abode of God
To sing His praise... But till that day —
I nothing know of God.
Oh bury me, then rise ye up
And break your heavy chains
And water with the tyrants' blood
The freedom you have gained.
And in the great new family,
The fam'ly of the free,
With softly-spoken kindly word
Remember also me.

[Prokurat (старший)]

Шкіромий
(Переклад з рос. Александра Тарасенко, серпень 1993)

Простирадло - утікало
І білизна - хай їй грець
І матрасик, мов карасик
Від мене забрався геть.

Я за мапу - мапа в шафу,
Я за пензлик - той нишком
І сховався під ліжком.

Я хочу поїсти сало,
Відрізаю шмат чималий,
Але кляті ті шмати
Від мене - під три чорти.

Що за жарти недолугі,
І чому всі речі вщерть
Заюрмились, схаменулись
І сягнули шкереберть?

Чобітки за рушниками,
Рушники за мотузками,
Мотузки за чобітками,
Все батьківське надбання
Шаленіє, скаженіє
І тікає навмання?

Раптом просто із горища
Клишоногий, наче рак
Шкутильгає водомийщик
І до мене мовить так:

Ти гидкеє, ти бруднеє.
Неохайне поросятко
Ти брудніш за сміттєзбірник
У люстерко подивись!

У тебе вапно на оці
У тебе гівно на боці,
У тебе такі капиці,
Що іздерлись ногавиці!

Навіть, навіть ногавиці
Від тебе забрались геть!

Дуже рано на світанку
Миють личко каченята
Й пташенята
І шпачки, і пацючки.

Ти єдиний не помився
І бруднечею лишився
То ж забрались від бруднечі
І панчохи, й чобітки.

Я - шановний водомийник,
Славнозвісний шкіромий,
Водомийників керівник
І мочалок ланковий!

Ледве гепну я ногою,
І покличу козаків,
Водомийники юрбою
Всі візьмуть напоготів.
Закатують, відшматують
Неохайних дітлахів.

І прочуханку жорстоку
Запровадять над тобою
У Матвіївську затоку
Вмить занурять з головою!

Замантулив в мідний таз,
Заволав "Кара - барас!"

Тої ж миті мило, мило
Зась! - в волосся - мити зілля
Гілля, рілля і бадилля
Підбадьорює:

"Мию, мию сажотруса
Пильно, щільно,
Часто, густо!
Буде, буде сажотрус
Чистий, мов різдвяний гусь"

Тут мочало причвалало
І мерщій малечу мить
Ось вовтузить мов шибало
І волає, і ганьбить.

Від збентежених мочалок
Я мерщій, немов від палок
А вони чимдуж загалом
Нижнім Валом, Верхнім Валом.

Я до Бабиного Яру
Навпростець я повз кошару,
А вони - через мури,
Як підступнії щури.

Тут назустріч мій коханий
Мій улюблений кацап,
Він з Альошею і Ванєй
Прямував, неначе цап
І мочалку, наче галку
Він щелепами цап-цап!

А за тим ногами він затупцював
І руками він мене відлупцював
"Уходи-ка ты домой!" він мовляв
"Да лицо свое умой!" він мовляв
"А не то как налечу!" він мовляв
"Растопчу и проглочу" він мовляв

Я по вулицях борснувся підтупцем
Втік до водомийника кінець кінцем
Милом мивсь, циберком грюкав,
Як ударник п`ятиріччя.
І багнюку, і гівнюку
Відокремив від обличчя.

Тої ж миті капелюх
Сів на мене проміж вух
А за ним цукерок купа:
"З`їж мене, малеча любо!"
А за ними сала шмат:
"Поласуй мене, мій брат!"

Ось і зошит повернувся,
Ось і коник без візка,
І абетка з Інглиш мовой
Станцювали гопака.
Шанобливий водомийник,
Славнозвісний шкіромий,
Водомийників керівник
І мочалок ланковий
Закружляв мене у танку
І, кохаючись, мовляв:

"Ти тепер мені приязний,
Ти тепер мені люб`язний
То ж нарешті ти, бруднеча,
Шкіромия вшанував!"

Треба, треба, треба митись
Вдень і ввечері - то ж ба!
Неохайним сажотрусам
Ой ганьба, ганьба, ганьба!

Хай живе рушниченько пухкенький
І мило духмяне, мов ненька,
І кістковий гребінь,
І голярський камінь!

То ж мийся, підмийся, голись!
Пірнай, виринай, не барись!
У лазні, ставку, на болоті,
В Гнилим Тикичу, що в Кам. Броді
В Криму і в Карпатах
Усюди й завжди
Вкраїні хвала - і воді!

[Dzhmil]

Хокку Мацуо Басьо в українському перекладі:

http://ukrlib.com/15.html

[Радуга]

Текст В. Цой, переклад О. Скрипки

Я сиджу і дивлюся в чуже небо з чужого вікна
І не бачу я жодну знайому зорю.
Я блукав всіма дорогами туди і сюди,
Озирнувся і не зміг роздивиться сліди.

Та коли є в кишені пачка цигарок,
Отже, все не так погано на сьогоднішній день,
І квиток на літак зі сріблястим крилом,
Що злинаючи лишає землі лиш тінь.

І ніхто не хотів признавати вину без вина,
І ніхто не хотів руками жар вигрібать.
Та без музики у світі смерть не красна,
Та без музики не хочеться пропадать.

Та коли є в кишені пачка цигарок,
Отже, все не так погано на сьогоднішній день,
І квиток на літак зі сріблястим крилом,
Що злинаючи лишає землі лиш тінь.

[Dzhmil]

Це назвається - переклад?
І потім - до чого тут Скрипка? Я це чув, коли Скрипка ще в памперси дзюрив.

[Радуга]

Якщо не до вподоби - зробіть краще
В якому вигляді знайшла, в такому і виклала.
Я теж давненько це чула (до речі памперсів тоді не було). До того ж, у Вас зі Скрипкою десь один вік і дзюрили ви, мабуть, разом

[Ґонта]

Понятка, памперси були. Тільки вони звались не цим заокеанським словом, а нашим, більш підходящим - підгузники!
Прочитав назву - і знаєш як користуватись!

[Dzhmil]

Повертаючись до теми МУХИ-ЦОКОТУХИ, треба відзначити, що Чуковський, як людина, що мала українські коріння, не міг не чути відомої народної української пісні про Комара і Муху:
Що за шум, що за гам
Учинився?
То Комарик на Мусі
Оженився!
Ця пісня існує в безлічі варіянтів, серед них є і не вельми пристойні, "соромницькі".
Можливо, згадка про цю пісню і надихнула Чуковського під час появи в нього задумки "Мухи-Цокотухи".
У 1920 році більшовицький придворний поет Придворов, який дописував під псевдо Дем'ян Бєдний (його іменем названа одна з центральних вулиць Дніпропетровська) переробив цю пісню на більшовицький кшталт - так з'явилися куплети "Як рідна мене мати проводжала" на саме ту ж мельодію. Метою цих куплетів було популяризовати масові примусові набори в красную армію серед сільського населення Росії.
Как родная меня мать
Провожала,
Да как вся моя родня
Набежала!
Бєдний надав пісні зловісного відтінку. Особливо цікаві такі рядки:
А с попом и кулаком
Вся беседа -
В брюхо толстое штыком
Мироеда!
(Цікаво, цей "поет" коли-небудь кого-небудь штрикав багнетом? Чи принаймні уявляв собі роботу цього багнета і що означає ударити людину багнетом в живіт, до того ж не вояка, а мирного священика або заможного селянина...)
Під час другої світової війни в Україні ця пісня зробила ще один цікавий кульбит. Вона стала популярною серед вояцтва УПА під назвою "Комарик".
Зголосився Комарик
До повстанців,
Щоб кусати москалів
Голодранців.

Покусати москалів,
Ще й німоти,
Щоб не було в Україні
Той гидоти!

Так що не все так просто з МУХОЮ-ЦОКОТУХОЮ.

[Skorpion]

Стишки на все времена года

Очень лиричные и оптимистичные творения Егора Трубникова, рекомендованы детям младших классов для сольного зачитывания на утренниках и прочих общественных праздниках.

ЯНВАРЬ

Я помню елку, маму, мандарины,
Рождественского яблока бока...
Лежал я третий месяц в скарлатине,
И мне — о чудо! — принесли хорька.

Я умирал, я таял от болезни,
Отчаявшись избыть лихую хворь,
Когда явился с виду бесполезный,
Но внутренне необходимый хорь.

Он был такой игривый, резвый, тонкий,
Озорничал и пачкал нам ковер...
И я его любил душой ребенка,
Пока от скарлатины не помёр.

ФЕВРАЛЬ

Тяжело карасику жить в пруду,
Нереальным кажется водный мир:
Кто, к примеру, в пруд положил еду?
Кто наделал в небесах пруда круглых дыр?

Кто придумал, что вода холодна?
Кто решил, что щука ест карася?
Кто сказал, что жизнь дана нам одна?
Кто уверен в том, что жить за небом нельзя?

Он бы спрятал голову под плавник,
Да не гнутся караси ни черта.
Он зажмурил бы глаза и привык —
Не позволила дурная мечта.
Вот над лункою подпрыгнул карась
И раздался его горестный крик.
Не сбылась его мечта, не сбылась.
Минус тридцать. Он замерз в тот же миг.

МАРТ

В лесу капель. В лесу шизеют птицы.
Земля почти совсем уже видна.
Искрится воздух. Снег почти струится.
В лесу весна. Почти совсем весна.

Медведь устал. Медведь лежал всю зиму.
Конечности изгрызены до слез.
Медведь решил, что жизнь проходит мимо
И вот, ворча, кряхтя и морща нос

Он вылез в лес. Потом обратно вылез.
Потом подумал и обратно в лес.
Совсем запутался. Колени подломились,
И он упал на землю весь свой вес.

Медведь не знал, почто пошел наружу,
Кем быть, что делать, главное — зачем?
Медведя охватил тотальный ужас.
Так и лежит — бессмыслен, глух и нем.

АПРЕЛЬ

Вырастают густые озимые.
Зеленеет могучая рожь.
Зверя заюшку с ушками длинными
Сотрясает любовная дрожь.

Он топырит свое непомерное
И бормочет в горячечном сне:
Что же ты, моя нежная, верная,
Не припрыгаешь в поле ко мне?

Зайцу в лад далеко за овинами
Неумолчно стенает свирель.
С барсуком ли гуляет любимая?
Хомяку ли согрела постель?

Посеревший, несчастный, нечесаный,
И жалеет, и плачет, и ждет.
Тишина. Только небо раскосое
Прямо в заячьи очи плюет.

МАЙ

Солнце жжет. Безумствует природа.
Степь лежит во всей своей красе.
Праздник у татарского народа.
Только рады празднику не все.

Жеребенок с матерью в разлуке:
Люди мать забрали на убой.
Были бы у жеребенка руки —
В тот же час покончил бы с собой.

Воплотились худшие кошмары.
Тело материнское несут.
Злые, нехорошие татары
Превращают маму в колбасу.

Каждый мальчик хочет стать мужчиной.
Девочка мечтает девой стать.
Лошадь не мечтает стать кониной.
Не умеют лошади мечтать.

ИЮНЬ

Что-то курице неймется и неможеца —
Мыши куру ощипали, но не до конца.

Кот мышей давно не ловит, некогда коту.
Я б с мышами разобрался, да невмоготу.

Полюбил я развлекаться с некоторых пор:
Бить кота, схватив за яйца, мордой об забор.

Не хожу за земляникой, не беру грибов,
Потому что трудно сердцу победить любовь.

ИЮЛЬ

Я схвачу стрекозу за прозрачные ломкие крылья,
Я поймаю шмеля за смешные тугие бока
И, держа их в руках и дивясь своей собственной силе,
Я скажу им тихонько: простите меня, дурака.

Стрекоза не ответит, да мне и не нужно ответа.
Шмель слегка погудит — но не мне, погудит просто так,
Просто лето в крови, просто кровью пульсирует лето,
Стрекозе и шмелю непонятно, что значит "дурак".

А вот я объясню. Я бессмысленно сдвину ладони,
И спрошу непонятно кого:
"Понял?"

АВГУСТ

У ежика — особый цвет.
Вот, спелым яблоком накрытый,
Спешит он в норку на обед,
Он полон сил и аппетита.

А вот грибок — румян, упруг...
Лесная солнечная сказка.
Веселый взгляд, шуршащий звук,
И очень хитрая окраска.

Но если, скажем, грянет гром,
Завоет волк, мелькнет лисица —
Свернется еж тугим клубком
И поспешит в норе укрыться.

Но там, в норе, спасенья нет,
Все заросло грибницей липкой.
У ежика — особый цвет
И беззащитная улыбка.

СЕНТЯБРЬ

Не осталось цветов на полянах.
У деревьев не стало коры.
Расплодились в домах тараканы.
Расплодились в лесу комары.
Расплодились в болоте пиявки.
Расплодился в полях перегной.
Закрываются винные лавки.
Бог не хочет общаться со мной.
Я щеночка куплю на базаре.
Я друзей покупаю теперь.
Я его никогда не ударю.
У меня будет ласковый зверь.
У него будут вислые уши
И холодный отзывчивый нос.
Это будет живой, самый лучший,
Настоящий, действительный пес.
Расплодились дурацкие мысли.
У меня аллергия на шерсть.

ОКТЯБРЬ

От дождя тяжелеют белочки, мокнет хвост,
И роняют деревья белочек в полный рост.

Под корнями лежат несчастные до зари
И пускают губами частые пузыри.

Я пойду, обнаружу белочек в ранний час,
Соберу, насушу я белочек про запас

И развешу сушеных белочек вдоль дорог:
Пусть качает сушеных белочек ветерок.

А когда зашуршит, закружится листопад,
Отпущу я сушеных белочек. Пусть летят.

НОЯБРЬ

Наступила осень,
И у индюша
Горестно и зябко
Дрогнула душа.

Скоро светлый праздник,
Скоро Рождество,
А за ним не будет
Больше ничего.

Индюша уныло
Разгребает сор.
Первые снежинки
Падают на двор.

ДЕКАБРЬ

Синим бархатом стелется поле,
Отражая мерцание звезд.
Убежал хомячок из неволи,
Отморозил по глупости хвост.

Посредине бескрайней равнины
Он сидит, одинокая тварь.
А в окрестных поселках мужчины
Напряженно глядят в календарь.

Календарь облетает неспешно,
Приближается будущий год.
Хомячок убежал безуспешно.
Он умрет.

[dymm]

Skorpion, блеск!!!!!

[ATG]

Dzhmil,

що Чуковський, як людина, що мала українські коріння,

а я завжди чомусь думав шо він неарієць неарійський.

http://ukrlib.com/15.html

[/quote]