Такий ранній виїзд був зумовлений тим, щоби в числі перших бути на грузинсько-російському кордоні, який відкривається з 6 ранку. Схід сонця зустрічаємо перед Гудаурі, це незабутні враження. Долаємо Хрестовий перевал, на спуску з нього обганяємо пару вірменських машин. Перед 7 ранку ми на грузинському пункті пропуску Даріалі, нікого на виїзд з Грузії нема. За 3 хв. проходимо паспортний контроль, грузинській митниці та іншим спецслужбам ми не цікаві. Останній шлахбаум, і до побачення, Грузія. На віїзд у Грузію стоїть чимала черга з російських, вірменських та українських легковиків.
Проїжджаємо нейтральне територію, перед воротами російського КПП "Внрхній Ларс". Перед нами взагалі нікого, швидко заповнюємо міграційні картки та проходимо паспортний контроль. Зміна митників та ж сама, яка нас випускала з Росії 12 днів тому. Просять лише вивантажити речі з машини та відкрити чемодани. Поверхневий контроль речей та машини. Цівавляться, чи є заборонені предмети (наркотики, зброя), алкоголь їх не цікавить. На цому митний контроль завершено, відганяю авто з лінії контролю і йду оформляти тимчасовий ввіз. Перед мною чолік 5 - водіїв фур з Вірменії, України та Молдови. Півгодини очікування і моя декларація проштампована. Виїжджаємо з митниці на Владикавказ.
За пару км вже знайомий пост гаїв в селі Чмі. Гаїці зайняті "доїнням" тих, хто їде на кордон. В їх лапах двоє ленд-крузерів з харківськими номерами та Х5 з вірменськими. Нас зупиняють лінивим помахом палки, але ніхто не підходить. Окремо в кишеню кладу
50 рублів, беру документи і йду до гаєрів. Серед них той, якому дав 100 рублів, їдучи в Грузію. Він лише запитує, чи добре відпочили і каже їхати далі. Повертаюсь до машини і попадаю в руки інших гайців, які за пару сот доларів пропонують свій супровід. Жартома відповідаю, що якщо супровід до Києва, то я б їх найняв, вони сприймають це серйозно та кажуть, що треба їм оформити відрядження, а це довго. Починаю з ними розмову за життя, їх цікавить, де працюю, на що відповідаю, що моя робота дозволяє мені їздити лише на французі (а французькі авто в Пн. Осетії та Кабардино-Балкарії не в пошані). Гаїшники погоджуються зі мною, що раз в мене Сітроен, то і грошей на супровід нема, а сама машина нікого не зацікваить. Однак, просять щось за проїзд, їх влаштовує
50 рублів.
Владикавказ минаємо без пригод, ми нікого не цікавимо. В Беслані виїжджаємо на федералку "Кавказ", за Бесланом доїжджаємо до розвилки на Прохладний-Георгієвськ-Ставрополь, вирішуємо поїхати для різноманіття федеральною трасою. На кордоні Пн. Осетії та Кабардино-Балкарії нас зупиняють на посту, але тільки мельком дивляться документи і відпускають.
Починається реконструкція траси - обмеження 30 км/год, інтенсивний трафік, повно гаїшних засад. Плетемося через Кабарду. На посту в Баксані (там, де відгалужується від федералик дорога на Ельбрус) зупиняють знову. Молодий гай, що російською знає лише пару слів , забирає документи і починає щось розповідати про якість полоси і т.п. Я йому кажу, що його не розумію, даю йому
50 руб., а він стоїть на своєму. Веде мене в потріпану патрульку, де разом зі своїм таким же колегою починають мені розповідати про полоси і смуги. Я включаю дурника і кажу, що я там не їхав, а вони зі мною тратять гроші, адже в той час інші водії їдуть безплатно через їх пост. Пропоную їм вже 150 руб. Вони починають мене лякати тим, що напишуть на мене рапорт в прокуратуру за дачу їм хабара. Я вибираю іншу тактику - питаю, чи люблять вони футбол (згадав, що маю пару значків із символюкою Євро-2012 та Динамо-Київ). Тон розмови міняється, вручаю їм по значку. Вони вже готові віддати мені доки. Тут появляється їх начальник і забирає в приміщення посту. Гай злякано тицяє мені доки, але каже, щоби у журал на багажнику патрульки поклав могорич. Я з чистою совітю кладу туди
50 руб. і відїжджаю.
Нарешті закінчуються Кабардино-Балкарія, проїжджаємо кусочок КарачаєвоЧеркесії, і ми в Ставропольському краї. Вїзд в нього стереже солідний пост, озброєний БТРом. Примусова зупинка, працюють кінологи з собаками. Гай волає, щоби не затримуватися і проїжджати. В Пятигорську втрачаємо майже годину в пробці - з двох сторін федералки величезний базар, авто паркуються прмяо на проїжджій частині.
У Мінводах при дорозі засікаємо ресторанчик, там і снідаємо і обідаємо (вже далеко за полудень). Минаємо Невинномиськ, Армавір, Кропоткін. На новозбудованій розвязці в Павловській (тут закінчується федералка "Кавказ", виїжджаємо на федералку "Дон") заїджаємо на заправку - на одометрі майже 800 км від Тбілісі. Останніх 200 км до Ростова проїжджаємо без жодних проблем, гаї на посту Цукерова балка зайняті "бандою рокерів" - групою молоді на дорогих байках з московськими та пітерськими номерами.
В Ростов приїжджаємо вже після вечірнього піку, навігатор нас веде на таганрозьку трасу. Ще година, і ми на кордоні в Успенці. Росіян проходимо за 15 хв., наших - за 5, нікого нічого не цікавить. Телефонуємо в мотель в Донецьк, де зупинялися, коли їхали в Тбілісі. Там на нас чекають.
Bookmarks