На реберцях, надійно схованих за товщею молочного кольору тіл, лишаються червоні сліди від плавзасобів.
- Ліліана, не ступай туди, там камушки! - кричить бабуся.
Ліліана застигає на одній нозі як чапля і в очах її розпач: куди ж ставить ногу, якщо там камушки??
Бабуся підлітає, відводить Ліліану на безпечну відстань від підступних камушків, та плюхається у воду, задираючи голову, аби на ніжні щоки не ляпнула вода.
Вовик, ровесник Ліліани, стоїть і пальчиком пухлої нозі торкається осоки.
- дивись, мам, трава росте у воді!
- Вовик, не трогай, поріжесся!
Тим часом приходять двоє пацанів. Десь у квітні, перед теплом, їх очевидно постригли налисо. Тепер стріхи повідростали і козирком висять над бровами. В одного руса, в іншого пшенична.
- ну шо, Віть, на той беріг? - пита один.
- та баба казала не лізти у воду... - скептично каже Вітя, висячи обома руками на черешні над водою.
- так зніми труси... - находчіво відповіда русий. На щоках веснянки, через всю спину подряпина, наче вирвався від лева.
- зара зніму й цибну - каже з черешні. На ногах живого місця нема.
Вітя зняв труси й цибнув.
Русий за ним.
Шльопки не знімали. Труси Вітя пристроїв під кепку.
Ліліана довго дивилась їм вслід...
Bookmarks