Зеленский - Президент Украины

[Subolg]

Я лоялен фракции, Президенту, ни в чем не разочаровался, и не откажусь ни от одного своего слова.

Но.

Еще пару лоббистских законопроектов, а ля- микросхемы и полупроводники, и будет очень сложно заставить избирателя вспомнить, в какой именно момент мы обещали ему заняться полупроводниками в первую очередь.

Гигантский властный ресурс нельзя тратить на ерунду.

Под крики, что нам не хватает времени.

(с) Бужанский
он точно станет любимым депутатом СН по версии петефанов))

[Igor K]

Президент України Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради подання про дострокове припинення повноважень членів ЦВК
https://www.ukrinform.ru/rubric-poly...lenov-cik.html

[Subolg]

Мотор Сич

, Адвокаты «Укроборонпрома» подготовили и представили сегодня, 10 сентября, в Антимонопольный комитет пакет документов, свидетельствующий, что данные 56% акций не принадлежат государству, а являются собственностью конкретных физических и юридических лиц. СМИ и общественности информацию об истинных собственниках акций компании «Мотор Сич» не сообщают. Тем не менее, стало известно, что часть из них принадлежат Турчинову и Пашинскому..

зря гнали на Зе, он не при делах

[Mikela]

Мотор Сич
зря гнали на Зе, он не при делах

Так хто ж сумнівався, що типу нічого не може, в нього ж такий досвід, розіграє, що й не здогадаються.

[Subolg]

"Чумак будет заместителем" (Генпрокурора), - сообщил источник. По его словам, вопрос уже решен и приказ о назначении будет подписан в ближайшее время, возможно даже во вторник...

[Subolg]

Андрей Смирнов – адвокат, который занимался делами Александра Ефремова, Игоря Гужвы и Елены Лукаш, назначен указом Зеленского заместителем главы Офиса президента.
В кадровой политике новой власти пока удается скрещивать ужа с ежом и это, наверное, неплохо.(с) Чечило

[1234A]

Андрей Смирнов – адвокат, который занимался делами Александра Ефремова, Игоря Гужвы и Елены Лукаш, назначен указом Зеленского заместителем главы Офиса президента.
В кадровой политике новой власти пока удается скрещивать ужа с ежом и это, наверное, неплохо.(с) Чечило

честно говоря - даже не знал кто это. но если его клиенты на свободе - значит не плохо знает свое дело

[Subolg]

честно говоря - даже не знал кто это. но если его клиенты на свободе - значит не плохо знает свое дело

ага
"медведчук эффективный переговорщик"тм

[vop]

Ну таки писали в 1996, так что Wind-а уже не просто была, а доросла до 95 как минимум.
А насчет Шкоды, то чехам были нужны некоторые технологии и инвестиции - это не был завод на голом месте.
У нас можно только отверточник ставить.

Была в 91-м винда. 2.0 и 3.0

[1656dnipro]

"Президент України Володимир Зеленський зустрівся з бізнесменом, екс-головою Дніпропетровської ОДА Ігорем Коломойським.

В Офісі Президента вони обговорили питання ведення бізнесу в Україні. Також ішлося про енергетичну сферу.
Нагадаємо, у червні під час форуму «Діалог бізнесу та влади» Володимир Зеленський закликав підприємців інвестувати у відновлення інфраструктури Донбасу. Крім того, він звернувся до представників великого бізнесу з проханням допомагати державі у розв’язанні соціальних проблем."

Решил, что в эту тему новынка, или правильно будет в тему "Борис Филатов"?

[Шурик Г. (гость)]

Была в 91-м винда. 2.0 и 3.0

Та то еще не операционка... так конкурент Нортон Командер....

[vop]

Та то еще не операционка... так конкурент Нортон Командер....

Тогда уже и модемы были. И даже электронная почта.

[1656dnipro]

Слухи от Легитимного:

Коломойский приехал в Офис Президента на встречу со всей командой и лично с Зеленским.
Наш источник из ОП сообщает, что фотографию решили опубликовать, потому что про встречу и так стало бы известно и это бы породило ещё больше слухов и "догадок".
ИВК приезжал говорить о важном.
Официально о бизнесе.

Не официально о Днепре и Киеве.
Также ИВК должен будет организовать встречу Зеленскому со всеми олигархами сразу. На ней озвучат новые правила игры в украинском бизнесе.
С Коломойским обсудили нюансы, какие будут на этой встрече.

[НатальяЯ]

Также ИВК должен будет организовать встречу Зеленскому со всеми олигархами сразу. На ней озвучат новые правила игры в украинском бизнесе.
С Коломойским обсудили нюансы, какие будут на этой встрече.

Ммм, тортика ділити будуть?)

[Абориген]

Размещаю этот текст не для аляков с шуриками и прочими суболгами, а исключительно для тех, кто еще способен думать и кому небезразлична судьба государства.

“28 років – коту під хвіст… Сян і Дон не брати… Так, співмешканці комуналки дяді Сталіна…” – Дроздов


Опубліковано 26.07.2019
ПоширитиTweetGoogle++

© galinfo.com.ua

“Я не міг не написати цей текст. Ці вибори повинні зняти останні рожеві окуляри з останнього мрійника”, – відомий львівський журналіст Остап Дроздов.

Навіть якщо цей текст звучатиме для вас розпачливо, насправді він є дуже тверезим і холоднокровним. 28 років – це більш ніж достатньо. За такий час нормальні країни здійснуюють такі цивілізаційні стрибки, які змінюють їх до невпізнаваності. Навмання візьміть будь-яку країну світу, поставте її поруч зі своєю і просто порівняйте, якими вони стали після 28 років існування. Вони і ми.
Коли ви порівнюєте Об’єднані Арабські Емірати 28 років тому і зараз – ви порівнюєте порожню пустелю тоді і модерні хмародери зараз. Коли ви порівнюєте Сінгапур 28 років тому і зараз – ви порівнюєте валовий національний продукт 36 млрд доларів тоді і 336 млрд доларів зараз. Коли ви порівнюєте Польщу 28 років тому і зараз – ви порівнюєте порожні прилавки тоді й найстабільнішу економіку в Європі зараз.
28 наших років – це 5 президентів, 8 парламентів і 16 урядів. І чорна діра в центрі Європи. З порушеними кордонами. З демографією мінус 12 млн. З олігархатом як формою правління. З відсутніми інституціями. З убитим середнім класом. Із субсидіями для 60% населення. З цвинтарями, які займають 5-у частину площі. З найвищими на континенті міграційними настроями.
Звісно, не варто порівнювати щось із пальцем, але 28 років – це предостатньо часу, аби довести світові, чи спроможний цей народ творити свою успішну державу.
За час своєї незалежності ми провели загальнонаціональні вибори 23 рази. І прийшли в 2019-й рік із таким “прогресом”, який я би сформулював так: у нас є просто територія і просто насєлєніє.
Хто всі ці люди, які голосують за кума Путіна на п’ятому році війни з Путіним? Хто всі ці люди, які вважають галичан фашистами? Хто всі ці люди, які вимагають відновлення мережі “ВКонтакте”, російських серіалів про ментів, гастролей зірок блатного шансону? Хто всі ці люди, які ігнорують державну мову, хоча вона конституційно закріплена? Хто всі ці люди, які повноту влади віддають артистові комічного жанру?
Коли в ефірі “1+1” я назвав усіх цих людей плебеями, на мене трошки образились. Плебей – це термін із древньоримського права, що означає “вільні, але незнатні люди”. Мою країну населяють вільні, але незнатні люди. Неосвічені. Примітивні. Книжок не купують і не читають. Історією свого краю не цікавляться. Інтелектуально не ростуть. За кордон не їздять (Єгипет не рахую). Іноземних мов не вчать. Радянську минувшину не переосмислюють. Живуть у зомбоящику. Просто собі живуть. Вільні, але незнатні. Вільні, але не шляхетні. Зате з правом голосу. У цьому й основна відмінність із древньоримським правом. Там плебеї не мали права голосу.
Зеленський відчинив скриньку Пандори. Він запровадив моду на дилетанство. Він зробив шармовою посередність. Він демонструє плебеям, що не варто соромитися своєї недалекості, навпаки – варто бути максимально натуральним у проявах своєї малограмотності. Всі натуральні люди – страшенно шармові. Тому-то натуральне плебейство стало центральною ідентичністю в цій країні. Вони засмакували свою кількісну перевагу. В них нарешті розправилися крила від того, що справа і зліва від них – такі ж невимогливі люди, і їх більше, і їх цілий дивізіон, а коли їм кажуть трішки увімкнути залишки мізків, вони хором відповідають: а нас – рать.
Драма моєї 28-річної недолугої країни полягає у вічному питанні: кого все-таки більше?
Ми заходимо в час, коли якісна інтелектуальна креативна свідомо-українська частина суспільства становить меншість. 28 років тривав виховний процес над народом. Його 28 років годували ерзац-культурою, примітивним тєлєвізором і пофігізмом щодо власної держави. 28 років тривало лабораторне вирощування людини, яка житиме в районі, де був голодомор, і радо при цьому голосуватиме за вбивць. 28 років плекався еталонний мазохіст, який з усіх можливих синдромів обрав для себе стокгольмський. 28 років будь-яке навернення до українських цінностей спочатку присікалося, потім висміювалося, а потім таврувалося. 28 років – це вже друге покоління, а це означає, що в Україні підростає нова генерація новітнього “совка”, оснащеного сучасними гаджетами, в якому лунає рускій реп, “Россия24”, “Новая волна” в Сочи, “Жара” в Баку, ювілейний концерт Надєжди Кадишевої. 28 років – це час, за який перебування в орбіті “русского мира” стало не лише нормою, але й духовною потребою. І ви це нічим не зіб’єте. Це – заводські параметри. Це – матриця.
І тепер, коли позаду 28 грьобаних років, за які інші країни ставали членами ЄС і НАТО, настав час пограти в простеньку вікторину, де лише два варіанти відповідей: так і ні?
– Чи вірите ви, що в Україні на всій території буде повнокровно діяти єдина державна мова: так чи ні?
– Чи вірите ви, що мешканці Юго-Востока примкнуть до модерного проекту Європейської України, якщо це передбачає повну відмову від радянської отрути: так чи ні?
– Чи вірите ви, що Крим, де більшість населення є етнічними росіянами, коли-небудь буде українським не формально, а по духу: так чи ні?
– Чи вірите ви, що мама убитого луганського ополченця погодиться на україномовного україноцентричного патріота-президента: так чи ні?
– Чи вірите ви, що Харків коли-небудь добровільно відмовиться від маршала Жукова: так чи ні?
– Чи вірите ви, що в Одесі мером може стати воїн АТО: так чи ні?
Чи, чи, чи… Є сотні запитань, які починаються на “чи”, а закінчуються на “ні”.
Питання не в тому, хто сильніший. Питання в тому, кого більше. Як на мене, в цій країні більше насєлєнія, яке готове просто населяти цю країну. Насєлєніє довго чекало свого виходу на авансцену. Воно терпіло всіх цих вишиваних вискочок із промовами про мову, пам’ять, героїв і всяку хрєнь, яку, за словами насєлєнія, на хліб не намастиш. Насєлєніє легко погодиться на холодильник, навіть якщо цей холодильник стоятиме в “русском мире” і рубльовій зоні. Бо воно, насєлєніє, все одно там перебувало ментально всі ці роки і навіть не робило спроб бодай подумати про альтернативу. А проукраїнські сили були занадто кволими і місцями навіть кумедними, аби могти заразити собою бодай одного донецького бика.
Від Сяну до Дону – це гарно звучить лише у гІмні. А на ділі гімно з Дону перекриє будь-які потуги Сяну. Дон переміг Сян. Дон хоче дружити зі своїм гвалтівником. Дон закоханий у свого кривдника. Він уже завтра готовий обійнятися з тим, хто закатрупив 13 тисяч звитяжців. Дон готовий амністувати кожного бойовика, який щиро ненавидить хунту. Дон просто хоче бути собою, що значить – одномовно російськомовним, ватним, проросійським, колабораційним. Це його право. Він – вільна людина.
28 років – коту під хвіст. Не ліпиться Сян і Дон докупи. Ніякі не брати, а так… вимушені співмешканці однієї комунальної квартири, яка дісталася у спадок від дяді Сталіна. 28 років Сян мріяв про Європу, а Дон тим часом укріплював свій євразійський ретро-світогляд. Плебеї радше здохнуть, аніж відмовляться від Дня Побєди, який їм “порохом пропах”.
Зараз їхній зоряний час. Вони на підйомі. Консенсус із ними є неможливий. Тому що вони ніколи не пристануть на українські правила гри. Вони ніколи не перейдуть на український бік, бо в їхніх бараках зрадників стріляють першими. Українська мова не підходить для їхніх щелеп. Українська пам’ять є для них ворожою. Українська культура є для них сільською. 28 років вони терпіли забавляння в українську Україну, а тепер, коли вона їм поперек горла стала, вони просто хочуть бути собою. Оскільки їх більше, вони резонно ставлять запитання: хочете бути з нами – будьте. Проте вони ніколи не поставлять запитання: а що нам треба зробити, аби бути з вами?
Звертаючись до проукраїнської меншини – так що? В якому настрої святкуватимете 24 серпня?
Вас макнули по повній програмі. Вас із головою накрили зеленим рядном і наказали тихенько дихати в тряпочку. Вас прирекли на Медведчука. Країну, за яку ви й ваші діди проливали кров, отак легко, під спалахи їхніх весільних фотографів-мажоритарників, віддали в одні руки, в необмежену владу коміка, для якого Томос – це термос, а Україна – проститутка з німецького порно. Тож далі відроджуйте гаївки і щедрівки, далі діставайте з бабусиних скринь коралі та інші цяцьки, далі переконуйте самих себе у “Схід і Захід разом”, далі називайте братами й сестрами тих, хто дивиться на вас, як на екзотичних аборигенів – у вас попереду ціла вічність перебування в меншості на своїй рідній начебто землі.
24 серпня я поставлю свічку за свого сусіда Андрія, який пішов воювати в Луганськ і там загинув. Наводчиком для снайпера був місцевий мешканець. Цей дідок з українським паспортом охоче проголосував на останніх виборах. Із вікна, де я зараз пишу цей текст, мені видно недобудовану хату. Андрій хотів там жити з дружиною і двома дітьми. Звів лише перший поверх. З його фундаменту за цей час вимахала двометрова берйоза. Це – моя Україна. Недобудований перший поверх. 28 років.
Автор Остап Дроздов

[rrri]

Абориген, для тех кто способен думать нада еще большим размером буков выделять текст. Тогда еще лехче думается.

[Vedma]

Размещаю этот текст не для аляков с шуриками и прочими суболгами, а исключительно для тех, кто еще способен думать и кому небезразлична судьба государства.

“28 років – коту під хвіст… Сян і Дон не брати… Так, співмешканці комуналки дяді Сталіна…” – Дроздов


Опубліковано 26.07.2019
ПоширитиTweetGoogle++

© galinfo.com.ua

“Я не міг не написати цей текст. Ці вибори повинні зняти останні рожеві окуляри з останнього мрійника”, – відомий львівський журналіст Остап Дроздов.

Навіть якщо цей текст звучатиме для вас розпачливо, насправді він є дуже тверезим і холоднокровним. 28 років – це більш ніж достатньо. За такий час нормальні країни здійснуюють такі цивілізаційні стрибки, які змінюють їх до невпізнаваності. Навмання візьміть будь-яку країну світу, поставте її поруч зі своєю і просто порівняйте, якими вони стали після 28 років існування. Вони і ми.
Коли ви порівнюєте Об’єднані Арабські Емірати 28 років тому і зараз – ви порівнюєте порожню пустелю тоді і модерні хмародери зараз. Коли ви порівнюєте Сінгапур 28 років тому і зараз – ви порівнюєте валовий національний продукт 36 млрд доларів тоді і 336 млрд доларів зараз. Коли ви порівнюєте Польщу 28 років тому і зараз – ви порівнюєте порожні прилавки тоді й найстабільнішу економіку в Європі зараз.
28 наших років – це 5 президентів, 8 парламентів і 16 урядів. І чорна діра в центрі Європи. З порушеними кордонами. З демографією мінус 12 млн. З олігархатом як формою правління. З відсутніми інституціями. З убитим середнім класом. Із субсидіями для 60% населення. З цвинтарями, які займають 5-у частину площі. З найвищими на континенті міграційними настроями.
Звісно, не варто порівнювати щось із пальцем, але 28 років – це предостатньо часу, аби довести світові, чи спроможний цей народ творити свою успішну державу.
За час своєї незалежності ми провели загальнонаціональні вибори 23 рази. І прийшли в 2019-й рік із таким “прогресом”, який я би сформулював так: у нас є просто територія і просто насєлєніє.
Хто всі ці люди, які голосують за кума Путіна на п’ятому році війни з Путіним? Хто всі ці люди, які вважають галичан фашистами? Хто всі ці люди, які вимагають відновлення мережі “ВКонтакте”, російських серіалів про ментів, гастролей зірок блатного шансону? Хто всі ці люди, які ігнорують державну мову, хоча вона конституційно закріплена? Хто всі ці люди, які повноту влади віддають артистові комічного жанру?
Коли в ефірі “1+1” я назвав усіх цих людей плебеями, на мене трошки образились. Плебей – це термін із древньоримського права, що означає “вільні, але незнатні люди”. Мою країну населяють вільні, але незнатні люди. Неосвічені. Примітивні. Книжок не купують і не читають. Історією свого краю не цікавляться. Інтелектуально не ростуть. За кордон не їздять (Єгипет не рахую). Іноземних мов не вчать. Радянську минувшину не переосмислюють. Живуть у зомбоящику. Просто собі живуть. Вільні, але незнатні. Вільні, але не шляхетні. Зате з правом голосу. У цьому й основна відмінність із древньоримським правом. Там плебеї не мали права голосу.
Зеленський відчинив скриньку Пандори. Він запровадив моду на дилетанство. Він зробив шармовою посередність. Він демонструє плебеям, що не варто соромитися своєї недалекості, навпаки – варто бути максимально натуральним у проявах своєї малограмотності. Всі натуральні люди – страшенно шармові. Тому-то натуральне плебейство стало центральною ідентичністю в цій країні. Вони засмакували свою кількісну перевагу. В них нарешті розправилися крила від того, що справа і зліва від них – такі ж невимогливі люди, і їх більше, і їх цілий дивізіон, а коли їм кажуть трішки увімкнути залишки мізків, вони хором відповідають: а нас – рать.
Драма моєї 28-річної недолугої країни полягає у вічному питанні: кого все-таки більше?
Ми заходимо в час, коли якісна інтелектуальна креативна свідомо-українська частина суспільства становить меншість. 28 років тривав виховний процес над народом. Його 28 років годували ерзац-культурою, примітивним тєлєвізором і пофігізмом щодо власної держави. 28 років тривало лабораторне вирощування людини, яка житиме в районі, де був голодомор, і радо при цьому голосуватиме за вбивць. 28 років плекався еталонний мазохіст, який з усіх можливих синдромів обрав для себе стокгольмський. 28 років будь-яке навернення до українських цінностей спочатку присікалося, потім висміювалося, а потім таврувалося. 28 років – це вже друге покоління, а це означає, що в Україні підростає нова генерація новітнього “совка”, оснащеного сучасними гаджетами, в якому лунає рускій реп, “Россия24”, “Новая волна” в Сочи, “Жара” в Баку, ювілейний концерт Надєжди Кадишевої. 28 років – це час, за який перебування в орбіті “русского мира” стало не лише нормою, але й духовною потребою. І ви це нічим не зіб’єте. Це – заводські параметри. Це – матриця.
І тепер, коли позаду 28 грьобаних років, за які інші країни ставали членами ЄС і НАТО, настав час пограти в простеньку вікторину, де лише два варіанти відповідей: так і ні?
– Чи вірите ви, що в Україні на всій території буде повнокровно діяти єдина державна мова: так чи ні?
– Чи вірите ви, що мешканці Юго-Востока примкнуть до модерного проекту Європейської України, якщо це передбачає повну відмову від радянської отрути: так чи ні?
– Чи вірите ви, що Крим, де більшість населення є етнічними росіянами, коли-небудь буде українським не формально, а по духу: так чи ні?
– Чи вірите ви, що мама убитого луганського ополченця погодиться на україномовного україноцентричного патріота-президента: так чи ні?
– Чи вірите ви, що Харків коли-небудь добровільно відмовиться від маршала Жукова: так чи ні?
– Чи вірите ви, що в Одесі мером може стати воїн АТО: так чи ні?
Чи, чи, чи… Є сотні запитань, які починаються на “чи”, а закінчуються на “ні”.
Питання не в тому, хто сильніший. Питання в тому, кого більше. Як на мене, в цій країні більше насєлєнія, яке готове просто населяти цю країну. Насєлєніє довго чекало свого виходу на авансцену. Воно терпіло всіх цих вишиваних вискочок із промовами про мову, пам’ять, героїв і всяку хрєнь, яку, за словами насєлєнія, на хліб не намастиш. Насєлєніє легко погодиться на холодильник, навіть якщо цей холодильник стоятиме в “русском мире” і рубльовій зоні. Бо воно, насєлєніє, все одно там перебувало ментально всі ці роки і навіть не робило спроб бодай подумати про альтернативу. А проукраїнські сили були занадто кволими і місцями навіть кумедними, аби могти заразити собою бодай одного донецького бика.
Від Сяну до Дону – це гарно звучить лише у гІмні. А на ділі гімно з Дону перекриє будь-які потуги Сяну. Дон переміг Сян. Дон хоче дружити зі своїм гвалтівником. Дон закоханий у свого кривдника. Він уже завтра готовий обійнятися з тим, хто закатрупив 13 тисяч звитяжців. Дон готовий амністувати кожного бойовика, який щиро ненавидить хунту. Дон просто хоче бути собою, що значить – одномовно російськомовним, ватним, проросійським, колабораційним. Це його право. Він – вільна людина.
28 років – коту під хвіст. Не ліпиться Сян і Дон докупи. Ніякі не брати, а так… вимушені співмешканці однієї комунальної квартири, яка дісталася у спадок від дяді Сталіна. 28 років Сян мріяв про Європу, а Дон тим часом укріплював свій євразійський ретро-світогляд. Плебеї радше здохнуть, аніж відмовляться від Дня Побєди, який їм “порохом пропах”.
Зараз їхній зоряний час. Вони на підйомі. Консенсус із ними є неможливий. Тому що вони ніколи не пристануть на українські правила гри. Вони ніколи не перейдуть на український бік, бо в їхніх бараках зрадників стріляють першими. Українська мова не підходить для їхніх щелеп. Українська пам’ять є для них ворожою. Українська культура є для них сільською. 28 років вони терпіли забавляння в українську Україну, а тепер, коли вона їм поперек горла стала, вони просто хочуть бути собою. Оскільки їх більше, вони резонно ставлять запитання: хочете бути з нами – будьте. Проте вони ніколи не поставлять запитання: а що нам треба зробити, аби бути з вами?
Звертаючись до проукраїнської меншини – так що? В якому настрої святкуватимете 24 серпня?
Вас макнули по повній програмі. Вас із головою накрили зеленим рядном і наказали тихенько дихати в тряпочку. Вас прирекли на Медведчука. Країну, за яку ви й ваші діди проливали кров, отак легко, під спалахи їхніх весільних фотографів-мажоритарників, віддали в одні руки, в необмежену владу коміка, для якого Томос – це термос, а Україна – проститутка з німецького порно. Тож далі відроджуйте гаївки і щедрівки, далі діставайте з бабусиних скринь коралі та інші цяцьки, далі переконуйте самих себе у “Схід і Захід разом”, далі називайте братами й сестрами тих, хто дивиться на вас, як на екзотичних аборигенів – у вас попереду ціла вічність перебування в меншості на своїй рідній начебто землі.
24 серпня я поставлю свічку за свого сусіда Андрія, який пішов воювати в Луганськ і там загинув. Наводчиком для снайпера був місцевий мешканець. Цей дідок з українським паспортом охоче проголосував на останніх виборах. Із вікна, де я зараз пишу цей текст, мені видно недобудовану хату. Андрій хотів там жити з дружиною і двома дітьми. Звів лише перший поверх. З його фундаменту за цей час вимахала двометрова берйоза. Це – моя Україна. Недобудований перший поверх. 28 років.
Автор Остап Дроздов

Все з першої до останньої букви вірно.
Це і є цивілізаційний вибір.
Совкова-мокшанська більшість перемогла. Їй до байди українська Україна і по цимбалах мова, історія, традиції України. Бо вони їх не знають і знати не хочуть. Напружуватися ради чого? В них все є, що треба худобі.

[Abyss]

13 ч.
Безвиз, с тобой было приятно, но… давай готовиться к расставанию.


Тут фишка в чем. Тут фишка в том, что реформа Генпрокуратуры была в числе тех 144 реформ, которые были нужны для получения нашей страной безвизового режима с ЕС. И так уж сложилось, что ЕС оказался удовлетворен ходом реформ. И предоставил тебя, безвиз, нам - украинцам. Но…


Кому-то нравился кофе в Вене, кому-то было удобно мотаться в командировки, кто-то не мог себе позволить такие поездки (хотя в эпоху лоукостов и хостелов планка доступности резко снизилась). Но в общем и целом - речь шла про миллионы тех, кто воспользовался биометрическим загранпаспортом и пересекал туда-назад нашу границу в сторону ЕС.


И тут, бац, ВР принимает законопроект 1032, в котором полностью переделывается система реформирования Генеральной прокуратуры. И полностью перечеркиваются все требования ЕС. Ой-ой, правда думаете, что они это вот совсем не заметят?


Хотя формулировочки прикольные, признаю. Значит «временно, до 21-го года»? Это клево. нет ничего более постоянного, чем временное. И теперь никаких квалификационно-дисциплинарных комиссий, теперь Рябошапка единолично царь-бог-и-господин во всех назначениях. Он сам определяет порядок рассмотрения дисциплинарных жалоб на прокуроров, сам решает порядок работы кадровых комиссий. Сам, все сам. Но - временно. Вроде бы как подстраховались, чтобы уж совсем не казаться узурпаторами. Временно ведь? Да, до 2021 года. По удивительному стечению обстоятельств, Евросоюз тоже сделал временный инструментарий - возможность временной приостановки безвизового режима. Удивительное совпадение.


Безвиз, с тобой было приятно, но… давай готовиться к расставанию.

[1234A]

Совкова-мокшанська більшість перемогла..

вот когда вы поймете, что это не "они" перемогли, а вы проиграли - вот тогда у вас что то получится. наверное. если поймете

[Vedma]

вот когда вы поймете, что это не "они" перемогли, а вы проиграли - вот тогда у вас что то получится. наверное. если поймете

Так як можно не програти тим, хто всім своїм нутром не хоче в цивілізацію, а хоче сидіти в купі лайна, але звичного і теплого? Це більшість. Це ота вєріна родина, про яку я писала. Вони застрягли в позньому совкє і не хочуть з нього вилазити.