Коли тільки почали приходити перші повідомлення про можливий обмін полоненими між Росією і Україною, захотілося зрозуміти, які в цьому резони для Володимира Путіна, до якої пастки цього разу російський президент намагається заманити Володимира Зеленського і всю Україну?
Можливо, Путіну дійсно важливо прискорити скасування санкцій, своє повернення до «Групи семи», поліпшення відносин з Києвом? Може бути, він дійсно не хоче витрачати кошти на Донбас? Або вирішив опосередковано визнати вердикт Міжнародного трибуналу ООН із морського права, який вимагає від Москви звільнення українських моряків?
На кожне з цих питань я не міг знайти позитивної відповіді. Про повернення Путіна до «Групи семи» деякі лідери Заходу кажуть, коли й не очікують поступок з його боку. У поліпшенні відносин з Україною російський президент явно не зацікавлений. Свою байдужість до міжнародного права він уже продемонстрував – і не раз.
Ситуація стала більш очевидною, коли в історії з обміном спливло прізвище Володимира Цемаха, одного з важливих підозрюваних у справі про розслідування знищення малайзійського «Боїнга».
«Боїнг» – це те, чого в Кремлі дійсно бояться. Доказовий вердикт міжнародного суду може перетворити багатьох російських керівників на справжніх військових злочинців. І не виключено, що це будуть не тільки найближчі соратники Путіна, але і сам президент Росії. Однак безпосередніх свідків і учасників знищення літака не так і багато. Той же Цемах з’явився в Києві в результаті запаморочливої спецоперації українських спецслужб.
Путін використав бажання Зеленського
Однак російські спецслужби у відповідь провели свою спецоперацію на найвищому рівні, з безпосередньою участю російського «чекіста номер один» – Володимира Путіна. Путін використав бажання президента України Володимира Зеленського домогтися звільнення українських заручників і бажання президента Франції Емманюеля Макрона сприяти вирішенню конфлікту на Донбасі. Під час телефонних перемовин із Зеленським він погодився почати процес обміну полонених. А під час зустрічі з Макроном на півдні Франції продемонстрував готовність до компромісів для вирішення проблем із Заходом і конфлікту на Донбасі.
Але у вирішальний момент він дістав з рукава свою краплену карту. Якщо не буде Цемаха – нічого не відбудеться. І це при тому, що очікування в Україні досягли найвищого градуса, а Макрон і канцлер Німеччини Ангела Меркель почала підготовку до саміту «нормандської четвірки». Тепер Путін виграє в будь-якому випадку. Звільнять Цемаха – прекрасно, цінний свідок буде в його руках, а між Україною і Заходом з’явиться тінь серйозної недовіри. Не кажучи вже про те, яка недовіра до президента Зеленського виникне серед офіцерів українських спецслужб, які пишаються, можливо, своєю найвдалішою спецоперацією в історії.
Не звільнять – що ж, тоді президент України продемонструє, що обдурив суспільні очікування. Та чи коштує якийсь там Цемах Сенцова, Балуха, моряків? Адже Путіна все одно ніхто ніколи не буде судити в Гаазі. Який сенс відмовлятися від обміну? Путіна це теж влаштовує, йому потрібен слабкий Зеленський.
Путіну вигідно, щоб брудну роботу за нього зробили самі українці
Я не беруся стверджувати, що ніяких важелів впливу на російського президента немає. Але якщо він піде на обмін без Цемаха – це означає, що йому потрібен був хтось ще. Путін нічого не робить просто так.
Для того, щоб не бути ним обдуреним, слід чітко зрозуміти його основні цілі на українському напрямку. Путіну не потрібно ніяке поліпшення відносин з Україною – тим більше, коли головний приз це нормалізація контактів із Заходом. Для російського президента важливо уникнути відповідальності за «Боїнг», домогтися світового визнання анексії Криму і повернути Україну до російської сфери впливу – можливо, навіть шляхом нового великого конфлікту і демонтажу української державності. Але, звичайно, Путіну було б вигідно, щоб всю брудну роботу за нього зробили б самі українці.
Допис від Vozar
Bookmarks