Верните СССР!!!!

[The Architect]

В любой системе есть/были люди которым было хорошо....и даже очень хорошо....

[Promius]

он же не акцентировал, что хорошо было именно ему.

[birdy]

В 2000-2002 в России голода не было!!! Не все было хорошо. Всё идеально никогда не будет, но голода не было.

Радуйтесь, что не входите в эти 4%.

[birdy]

Свидетельства из одесских архивов. Сколько в голодном 1933 году из Одессы в Европу ушло хлеба и на каких кораблях. Неурожай.... говорят сталинисты. Геноцид - говорят документы.



Історично-документальний фільм «Незнаний Голод», 1983 р.



Історично-документальний фільм про Голодомор в Україні 1932-1933 років, сюжетна лінія якого побудована на інтерв'ю живих очевидців та дослідників Голодомору, зокрема, показано інтерв'ю з відомим вченим Гарвардського університету Джеймсом Мейсом, з яким автор фільму провів незлічену кількість годин. Ця маловідома документальна стрічка була першим фільмом про Голодомор в Україні, випереджуючи навіть тепер добре відомі «Жнива розпачу (фільм)», які теж створені в Канаді. За сприяння українського видання «Оттавський вісник» та Комітету дослідження українського голодомору в Торонто і фінансової підтримки Національного кінематографічного управління цей фільм цей фільм перебуває у вільному доступі, його демонстрували на канадському телебаченні (фільмає додаткове озвучення на англійській, французькій та німецькій мовах).

[Пал Степаныч]

Я вешаю ярлыки? Да вы его сами себе повесили. Или нет родственников в НКВД?
Меньше надо было ими гордиться, потомственный военный вы наш.
А повара тоже были НКВДистами? А дворники?

Военная конртразведка разведка была частью армии
потом частью НКВД..
Во время войны стала ГУКР
Потом- особыми отделами
Потом частью минобороны..

Сотрудники военной контразведки никогда не работали " по своим мирным гражданам не в рядах ВС"
или не во фронтовой полосе..

[ЛЫСЫЙ ГНОМ]

Военная конртразведка разведка была частью армии
потом частью НКВД..
Во время войны стала ГУКР
Потом- особыми отделами
Потом частью минобороны..

Сотрудники военной контразведки никогда не работали " по своим мирным гражданам не в рядах ВС"
или не во фронтовой полосе..

Вы действительно собираетесь рассказывать что-то нелюдям, которые не способны даже печь блины из муки?
или - просто прикалываетесь. над клоунами - не пойму...

поставить себя - под ответ этого быдла.(((


ваш дед - такого себе не позволял...
он в прибалтике - врагами интересовался
и достигал успеха
и все "лесные" от него на ушах стояли...

как обычно


дед ваш - был офицером . обычным. не армейским
но со своей задачей....

[Promius]

вот вот , палачи и их потомки - элита из элит. а все кто против этих палачей - быдло.
ничего нового от палачей мы не услышим.

[Абориген]

Дівчині живцем вiдpiзали грyди, вyха, загорнули її у рушники і пiдпaлили – так закaтyвав кохану, яка любила не його, а повстанця

Дівчині живцем вiдpiзали грyди, вyха, загорнули її у рушники і пiдпaлили – так закaтyвав кохану, яка любила не його, а повстанця
Олена ПАВЛЮК, Волинська область. Старожили села Деревок Любешівського району й досі пам’ятають трaгічну історію своєї односельчанки – зв’язкової УПА Степаниди Ниципорик. Жaхливою смeртю зaгuнyла від рук кaтів-партизанів на чолі із Силантієм Пархомчуком, який її любив. Мабуть, за те, що дівчина відмовила йому і закохалася в повстанця, партизан-федорівець помстився і їй, і її рідному селу Деревок.
Пішла за своїм хлопцем у ліс зв’язковою. Під час війни більшість деревчан, особливо молодь, подалися до повстанців. Серед тридцяти юних хлопців та дівчат була і красуня Степанида Ниципорик. До неї женихався, як казали у селі, Силантій Пархомчук із Пнівного Камінь-Каширського району.
– У дівчину не можна було не закохатися, – розповідали колись старожили. – Коли вона сідала верхи на коня у короткому кожушку, то від неї годі було відвести очі – така була гарна. Жінки плакали на її вроду. Ніби відчували, яка жaхлива доля на неї чекає.
Але Степанида не захотіла стати Силантієвою нареченою, бо закохалась у вродливого Сидора Климчука, ройового командира УПА. Він учився в Любешівській гімназії, був сином місцевої жінки та австрійця, який тут залишився після Першої світової війни, тому хлопця називали «німчиком». Люди, які пам’ятали Сидора і Степаниду, згадували, що це була напрочуд гарна пара.
До речі, навіть збереглося їхнє фото, понищене часом: чорнява красуня Степанида і русявий Сидір, який закохано дивиться на свою дівчину. Заради нареченого вона теж пішла у повстанці, в лавах яких був її брат, і стала зв’язковою, хоча мати дуже просила доньку вернутися додому.
А Силантій Пархомчук, дізнавшись, що його кохана подалася до лісу, теж пішов воювати, але в інший бік – до партизанів із з’єднання Федорова, яке стояло у лісах неподалік. Стрaшні погроми федорівців жaхали все Полісся. Не оминула лиха доля і село Деревок. Червоні прагнули помститися місцевим за тих, хто пішов у повстанці. А Силантій, очевидно, хотів звести рахунки з Деревком за своє нерозділене кохання.
Людей забuвали палицями до смeрті й кидaли у вoгонь. Партизани оточили Деревок на свято Іллі – 2 серпня 1943 року, коли люди вдома і найменше чекають біди. Хапали по хатах і на вулицях лише тих, кого пі*дозрювали у зв’язках із упівцями, проте грабували всі подвір’я. Майже 200 підвід награбованого вивезли тоді з палаючого села.
Силантій Пархомчук, який став командиром каpaльного загону, під’їхав на коні до сільського майдану, куди зганяли арештованих чоловіків. Поряд було подвір’я Юхима Мандзика. Саме свідчення його сина Степана, який бачив кaтування з вікна своєї хати, пролили світло на правду тих подій. Хлопцеві на той час було 19, і ті жaхливі спогади досі ятрять дyшу:

– Нас знав Силантій Пархомчук, тому не зачепив і наказав йти у хату. Арештованих стали виводити по одному на плац. Штовхали у коло, і кaти починали бuти кілками, доки чоловік не падав мeртвий, викoлювaли очі. Тоді кидали тiло на солому і підпaлювали. Мати, коли те бачила, то, нещасна, зомліла.
Коли з награбованим кати покинули Деревок, селяни зійшлись і хoрoнили 17 закaтoваних. Тепер у пам’ять про них на тому місці височіє металевий хрест. На жаль, на ньому нема жодної таблички, яка би сповіщала, що 2 серпня 1943 року тут сталася крuвава рiзня.
Здав односельчанин. Сім’я Степаниди Ниципорик того серпневого дня врятувалася. Її батько, зрозумівши, що його не омине смeрть за дітей-повстанців, став благати про пощаду і відкупився добротними чобітьми. Проте влітку 1944-го нещaсну дівчину чекала така ж стрaшна смeрть, як і її односельчан. Зв’язкова захворіла на тuф і переховувалась у Камені-Каширському. В цю хату якось потрапив односельчанин і, побачивши Степаниду, здивовано запитав:
– Ти тут, голубко?
У дівчини в очах стояв невимовний стрaх, вона благала пересохлими губами:
– Змилуйтеся наді мною, не видавайте. Ви мені будете за рідного батька. – плакала гіркими слізьми.
– Все буде добре, – пообіцяв і ви*йшов із хати.
Але через годину в оселю ввірвалися кадебісти разом з партизанами.
– Хлопці, не чіпайте дівчину, то моя дочка, – просив непрошених гостей Дмитро Малярчук, господар хатини, де переховувалася Степанида.
Він не мав дітей і, щоб врятувати зв’язкову, запевняв, що то його рідна донька. Проте червоні безжально витягнули немічну дівчину з хати і попід руки потягнули в центр містечка.
Загрузка…
– Не вбuвайте! Порятуйте! – голосила Степанида.




Все місто чуло її пронизливий кpик про пощаду, від якого холонула дyша. Лише серця партизанів були глухі та німі.
У темному сирому підвалі школи ледь світив тьмяний каганець. Партизани, мaтюкaючись, кинули хвору дівчину на холодну підлогу. Бuлu, копaли важкими чоботиськами, кoлoли шомполами. Від колишньої краси у Степаниди не лишилося й сліду. Зaкривaвлена, зaкaтована, вона ледве дихала. Ще жuвій дівчині вiдpiзали грyди, вyха, обмотали рушниками і пiдпaлили. А в темному кутку за цими нелюдськими кaтyвaннями, які могли вигадати хіба хвoрі збoчeнці, спостерігав Силантій Пархомчук.
Як йому не бoліло сeрце, не нила дyша, коли бачив стpaждання коханої дівчини, якою так марив? Невже за нерозділену любов треба помститися нелюдськими мyками?! Про те, що на цій жaхливій рoзправі був присутній сам Силантій, стало відомо лише рік тому. І через сімдесят літ відкривається стрaшна правда!
Чужі люди пoхoвали Степаниду біля церкви в центрі міста, згодом на могuлі посадили калину. Та коли у радянські часи вулицю розширювали, калину зрізали, а мoгuлу заасфальтували. Щоб ніщо не нагадувало про крuваві комуністичні злoчини.
Вже після смepті Степаниди загuнув у бoю і її коханий Сидір. Його схопили ще живого, теж дуже кaтували. І коли хлопця, понiвeченого, зaкрuвaвленого, замoрдoваного, побачила Анастасія Данилик, яка його беззавітно любила, то не витримала дyшевних переживань і збoжeволіла.
За невідомих обставин уже після війни загuнув командир карaльного загону Силантій Пархомчук, на чиїй совісті десятки замoрдoваних життів.
Замість музею у хаті, де пролилася кpoв, тепеp бар
– Цю історію про деревоцьку трaгeдію я чув змалку від батьків. Одного разу їх хотіли рoзстрiляти федорівці, але серед них був односельчанин, він і заступився. Трaгедiю у Деревку я вперше оприлюднив на Дні села у 1996 році, – згадує Микола Терещук, який розповів і про крuваве свято Іллі у Деревку, і про пoмсту через нерозділене кохання.
Микола Іванович – колишній учитель історії місцевої школи. Коли настала Незалежність, став збирати інформацію про повстанський рух. Десятки років корпів над матеріалами в архівах, ходив від хати до хати, записував свідчення старожилів. Проте не всі деревчани розповідали те, що знали. Дехто побоявся це зробити навіть при незалежній Україні та забрав правду із собою у могuлу.
Наприклад, Платон Кравчик, який був в УПА, все ніяк не хотів згадувати про ті далекі події. А якось нарешті погодився: «Сьогодні після обіду все розкажу». Але того дня Платон раптовo пoмер.
Микола Терещук створив у школі краєзнавчий музей, експонатами якого стали вишивані сорочки, ткацькі верстати, прядки, кружники-спідниці, предмети побуту, які випрошував у селян. Він мав надію перенести краєзнавчий музей з маленької шкільної кімнати у стару хатину в центрі села.
– Саме там було б йому місце, бо у тій хатині 23 серпня 1948 року пролuлaся кpoв – від грaнати загuнули люди. Але тепер там бар, де п’ють гopілку – сумно зітхає Микола Іванович.
На жаль, важка хвороба підірвала здоров’я Миколи Терещука. Він тепер не має ані грошей, ані сил, щоб боротися за музей і оббивати пороги благодійників заради своєї мрії – видати власний краєзнавчий нарис про Деревок. Обіцяли надрукувати книжку народні депутати з Волині, але вибори минули – і канули в небуття обіцянки. Деревчани мають знати історію рідного села, яку написав Микола Терещук.
P.S. Коли матеріал був готовий до друку, стало відомо, що родичем зв’язкової УПА Степаниди Ниципорик був патріот із Деревка – Герой України Едуард Гриневич, який загинув на кривавому Майдані у лютому 2014 року.
Источник

[Пал Степаныч]

Ну книжечки как бы немного другую информацию дают :

............................................1913г. ..... 1928г. ..... 1937г. ....1949г. .... 1955г. ....1956г. .....
Вся площадь посевов, млн. га. 118,2 ..... 113,0 ..... 135,3 ..... 150,4 ..... 185,8 ..... 194,8
в том числе зерновые , млн. га. 104,6 ..... 92,2 ..... 104,5 ..... 110,6 ..... 126,4 ..... 128,3

(Советская социалистическая экономика 1917-1957 гг. Авторы: М. Рабинович)

Вы конкретно 1931-1932 1933 1934 годы покажите а не
сводную статисту за 10 лет
И "валовый" сбор за эти же годы.. (Конкретно по именно ЭТИМ годам..)
И рядышком- цифры валового экспорта
Кстати ДЛЯ сравнения - еще урожайность..
С разрезе урожая 1913 года..
Уровень которого достигли когда ??
В 1956 году кажется..
Могу подсказать где это искать.. Но искать вам самим предстоит..

[Пал Степаныч]

ваш дед - такого себе не позволял...
он в прибалтике - врагами интересовался
и достигал успеха
и все "лесные" от него на ушах стояли...дед ваш - был офицером . обычным. не армейским
но со своей задачей....

В Беларусии.. В Бресткой области точнее
А закончилось все гранатой в окно дома ночью..

[Самара11]

Гранатой у якому році?

[Пал Степаныч]

Свидетельства из одесских архивов. Сколько в голодном 1933 году из Одессы в Европу ушло хлеба и на каких кораблях. Неурожай.... говорят сталинисты. Геноцид - говорят документы. [

Документы Лойда говорят вам нет.,

С апреля 1933 года вообще НУЛЬ.. (когда стало таки ясно что " трындец - доигрались")
до ноября 1933 как минимум.. (то есть смотрите 1934 год.. )
Всего за период по годам ( помятуя что урожай начинают вывозить не ранее в ноября и заканчивают примерно в мае следующего года
то есть урожай 1932- выехал в 1933 году )
1932 год ~ 1,71 млн тонн
1933 год ~ 1,65 млн тонн
1934 год ~ 764 тысячи тонн
(данные даны по "зафрахтованной" емкости )

Врут однако очевидцы..
Люди " в теме" не могли не заметить настолько большого падения экспорта
Для сравнения
в 1931- вывези более 5 миллионов тонн


А вот из " личной коллекции"
http://newvictory.rusarchives.ru/pub.../1933_14.shtml
Так сказать " первоисточник"
Подлинность документа подтверждает не только полное совпадение по фамилиям и и географическим (историческим ) названиям
но и например то что документ был направлен в Харьков как в столицу
(для тех кто не помнит " родную" историю напомню что Киев таковой стал только в 1934 году)

[Promius]

рождение новых мифов "мы кормили всю украину" и "хохлы на полях выращивали только лебеду да лопухи".

[Пал Степаныч]

Гранатой у якому році?

В декабре 1946

[YurikM]

нквдисты и прочие, поди, пайку вовремя получали.

[Promius]

когда потомок вспоминает своего деда, то мне на ум приходит этот персонаж.
а тут он с пайкой.

[OxІgen]

Дети/внуки оккупантов не понимают, почему в дом с особистами кинули гранату...

[ЛЫСЫЙ ГНОМ]

когда потомок вспоминает своего деда, то мне на ум приходит этот персонаж.
а тут он с пайкой.

это всего лишь артист Мадянов.

настоящий командир штрафного батальона выглядел так
и это -самый удачливый.
который командовал штрафбатом аж целых два! года 42-44.
три ранения. два тяжелых.
очень скоро этот бравый парень с фотографии получит четвертое ранение . и останется инвалидом, а потом и без ноги

и это - настоящий украинец

а Роман Мадянов - всего лишь артист...

[Пал Степаныч]

нквдисты и прочие, поди, пайку вовремя получали.

В любой стране где армия и полиция как вы выразились " не вовремя получают пайку"
наступает анархия .. Украина этого не избежала..
Но ваш кругозор настолько узок - что вам сие надо " на пальцах показывать"

[Пал Степаныч]

Дети/внуки оккупантов не понимают, почему в дом с особистами кинули гранату...

Нет..
Не понимают почему вы на стороне того кто совершил массовое покушение на убийство не в чем неповинных
мирных граждан..