| Gorod.dp.ua » Міські форуми / Городские форумы |
 |
|
Мовнюки - такі мовнюки...
Ось вчора я, наприклад, прочитав мемуари пана Білунова "Три життя". У цій книзі видатний уродженець Львова розповідає про своє життя, про радянську владу, про життя у таборах та на волі, про хист людей до волі, сили та незалежності.
Про те як жили люди у часи радянського панування та у переламні роки 90-х.
Дуже цікаво.
А що читав вчора ти, мовнюче?!
Достаточно преподавать украинский в школах и университетах.
Я отучился в 90-х и мне все равно на каком языке читать и смотреть фильмы. Что русский, что украинский воспринимаются подсознанием и не требуют каких-либо усилий для перевода.
Мiф про канадську двомовнiсть - очима українця з Квебеку
1. Канадцi - єдиний народ?
У 1839 роцi, розслiдуючи причини Повстання Патрiотiв (першого та останнього в iсторiї повстання за незалежнiсть Канади, 1837-1838 рокiв) британський лорд Джон Дархем писав:
"Я чекав, що знайду протистояння уряду і народу. Я знайшов двi нацiї, що борються помiж собою у лонi єдиної держави. Я знайшов не боротьбу принципiв, а боротьбу народiв".
Саме так. Два народи. Двi нацiї.
Англо- i франкоканадцi, це не просто двi мовнi групи. Це - два народи, двi нацiї, два етноси. Вони зовсiм рiзнi за походженням, за культурою, за менталiтетом. Квебекцi завжди знали, що вони - не "Anglais". Англоканадцi пам'ятали, що "French" - це не вони.
Франкомовнi складають бiльшiсть населення Квебеку, англомовнi - решти Канади. Єдине, що їх об'єднує - це канадська держава.
"Ми прийшли сюди триста рокiв тому. Ми підкорили шмат континенту вiд Гаспе до Монреалю i вiд Сен-Жан д'Ібервiль до Унгави, промовляючи: тут все, що ми привезли з собою - наша вiра, наша мова, нашi чесноти i навiть нашi слабкостi - стають священими, незмiнними, i залишаться назавжди.
Навколо нас оселилися чужинцi, що називають нас варварами. Вони захопили майже всю владу, взяли майже всi грошi. Але у країнi Квебек нiчого не змiнилося. Нiчого не змiниться... І ми збереглися, мабуть, для того, щоб ще багато столiть свiт... казав: цi люди належать до народу, який не вмiє вмирати."
Це - цитата з роману "Марiя Шапделен", написаного у 1913 роцi. Саме таким побачив квебекський патрiотизм його автор, француз Луї Емон. Емон достатньо пожив серед франкоканадцiв, i знав, про що пише.
...
У 2006 роцi федеральний парламент вперше у iсторiї країни визнав квебекцiв "нацiєю". Деякi англомовнi канадцi сприйняли це, як "поступку сепаратистам". У самому ж Квебеку бiльшiсть населення не звернула на це увагу. Це якби федеральний парламент визнав, що зимою, зазвичай, холодно, а у морi вода - солона.
Два народи, двi мови, двi культури... Бiльшiсть квебекцiв дуже мало знають про життя "решти Канади". Бiльшiсть англоканадцiв взагалi не пiдозрюють про iснування квебекської культури (непоганої лiтератури, чудового кiнематографу свiтового рiвня...). Для них, все, що стосується Квебеку, це - "French".
2. Бiльшiсть канадцiв володiє як англiйською, так i французькою?
За даними канадського мiнiстерства статистики на 2006 рiк, лише 17% канадцiв володiють водночас англiйською i французькою. Менше, нiж кожен п'ятий. Ось така у Канадi двомовнiсть.
Де ж живуть цi нечисленнi бiлiнгви? Може, вони равномiрно розподiленi по всiй країнi? Виявляється, нi.
55% двомовних канадцiв мешкає у франкомовному Квебеку. Їх там - 40% населення. У рештi Канади двомовнi складають лише 10% вiдсоткiв населення.
Але iсторiя на цьому не закiнчується. За межами Квебеку кiлькiсть людей із рiдною французькою складає майже 4%. Вiдповiдно, лише 6% не-франкоканадцiв за межами Квебеку спромоглися вивчити мову Мольєра.
Про якiсть, поки що, не йдеться. Але, якщо чесно, не так вже й багато з "офiцiйно-двомовних" поза Квебеком можуть вiльно пiдтримати французькою бесiду на повсякденнi теми - побут, машини, полiтика, спорт... Правду кажучи, навіть не всi двомовнi квебекцi здатнi на це.
Мiсто Квебек. Агiтацiя напередоднi виборiв до федерального парламенту (осiнь 200.
Федеральнi партiї не обмеженi у виборi мов, але на бiльшостi територiї Квебеку їхнi
плакати - виключно франкомовнi. Робити iнакше - значить, налаштувати проти себе
бiльшiсть населення.
Нещодавно одна монреальська радiостанцiя провела експеримент.
Журналiст зателефонував у пересiчний готель мiста Квебек (франкомовного на 99%) i розмовляв виключно англiйською.
Вiн спробував замовити номер.
Людина на iншому кiнцi трохи зам'ялася, але перейшла таки на англiйську.
Звiсно, не iдеально, звiсно, з акцентом... але номер таки зарезервували.
Потiм журналiст зателефонував до готелю в Торонто. Говорив, звiсно, тiльки французькою. Клерк розгубився i попросив почекати.
Пiсля кiлькох хвилин пошуку, вiн знайшов-таки якогось "бiлiнгва". Щоправда, "бiлiнгв" не виправдав довiри, бо нiчого, окрiм "бонжур" вiн сказати не змiг.
Збираючись до Квебеку - у вiдпуску чи у вiдрядження - пересiчний мешканець Торонто чи Ванкуверу не побiжить купувати англо-французький розмовник. Це йому навiть не спаде на думку. Навiщо, якщо майже половина квебекцiв розумiє "общєпрiнятий язик"? Вiн без проблем знiме номер у готелi, пообiдає у ресторанi, розпитається, як проїхати до центру мiста. І все це - не вимовивши жодного французького слова. Звiсно, всi написи навколо будуть французькою, та й не всi перехожi володiтимуть мовою Шекспiра. Але так-сяк порозумiтися можна. Особиво у сферi обслуговування.
Натомiсть, збираючись до Калґарi чи Галiфаксу, франкомовний квебекуа має пiдучити свою англiйську. Інакше доведеться спiлкуватися жестами. Хоч на вулицi, хоч у магазинi. Окрiм, може, випадкiв, коли за прилавком випадково стоятиме iнший квебекуа, або ж iмiгрант із Францiї, Конго чи Алжиру. Але ймовiрнiсть такого спiвпадiння наближається якщо не до нуля, то, принаймнi, не до одиницi. Чим далi вiд Квебеку, тим вона менша.
Чесно кажучи, дуже важко назвати таку ситуацiю "iдеалом бiлiнгвiзму".
3. Канадський бiлiнгвiзм влаштовує всiх?
Бiлiнгвiзм обмежується державними програмами. За федеральним Законом про офiцiйнi мови вiд 1968 року, кожен громадянин має право на вживання та освiту однiєю чи iншою з офiцiйних мов незалежно вiд мiсця проживання.
Кожен має право отримати державнi послуги тією чи iншою мовою. Також - свiдчити у судi. Бiльшiсть державних публiкацiй має бути двомовними. Депутати федерального парламенту можуть виступати або англiйською, або французькою. Етикетки на продуктах споживання теж мають бути обидвома мовами.
"Щодо решти, - казав П'єр Елiотт Трюдо, "батько" канадського бiлiнгвiзму, - хай вирiшують економiчнi та соцiальнi сили... Хай споживач та iнвестор вирiшують, що їм робити у рамках цього закону (про офiцiйнi мови)".
"Споживач та iнвестор" вирiшили. Добитися франкомовного обслуговування у ресторанi Калгарi не легше, анiж україномовного обслуговування у ресторанi Сiмферополя.
Державнi службовцi у так званих "двомовних регiонах" - Оттава, Монреаль, Новий Брансвiк - мають вiльно володiти обидвома мовами.
"На веснi 2004, Керолiн Едолф, журналiстка CBC-Radio у Оттавi, помiтила зростаючи панiку серед декого зi своїх сусiдiв, - пише Ґрем Фрейзер. - Уряд вирiшив, пiсля рокiв мовних вимог вжити нове правило; люди, що не склали iспит з читання, писання та усного спiлкування пiсля трьох спроб (!), не мали залишатися на державних посадах".
Йшлося про англомовних чиновникiв, що живуть та процюють у "двомовнiй" столицi Канади, та ще й у федеральному урядi, на посадах, якi вiд самого початку вимагали двомовностi.
Коли раптом виявилося, що французьку, все ж таки, треба теж знати, i що iспит не можна завалювати бiльш, нiж три рази, цих людей охопила панiка.
За задумом теоретикiв канадського бiлiнгвiзму, Оттава мала би бути двомовною. Щоб, приїхавши туди у справах, кожен громадянин Канади - хоч "англо-", хоч "франко-" - почував себе, як вдома.
Ця прекрасна iдея так i залишилася утопiчною. Двумовними є хiба що вивiски на державних установах та частина дорожнiх знакiв і табличок з назвами вулиць.
Бiльшiсть вивiсок приватного сектору - англiйськi. Майже всi меню у ресторанах - англiйською. Майже вся сфера обслуговування - кафе, таксi... - працює тiльки англiйською. Двомовнi вивiски - це, у бiльшостi випадкiв, ознака того, що бiзнес належить франко-онтарiйцю. Двомовне обслуговування iснує переважно там, де працюють франкоонтарiйцi, квебекуа, або ж нечисленнi iмiгранти з франкомовних країн...
Чи влаштовує когось такий бiлiнгвiзм? Важко сказати.
Квебекуа, що їдуть до Альберти чи до Онтарiо (включаючи "двомовну" Оттаву), почувають себе майже як за кордоном. "Це - не в нас", - констатують вони.
Англомовним, навпаки, здається, що їм штучно нав'язують французьку.
Коли онтарiйський уряд запровадив двомовнi знаки на дорогах, 116 тисяч людей пiдписали петицiї, протестуючи проти цього рiшення. Проте, їдучи до Квебеку, онтарiйцi часто скаржаться на недостатню кiлькiсть англомовних знакiв.
Таке ставлення передається новим iмiгрантам.
Ось типова скарга на "засилля французької", яку можна знайти на будь-якому з росiйськомовних форумiв Канади: "Уявляєте собі, я їхав по такому-то гайвею, і побачив дорожній знак з якимось французьким словом! І ці кляті французи ще кажуть, ніби їх дискримінують! Так, своїми очима бачив. Та ні, не на тому гайвеї, а на другому. Що, не можете знайти? Ну то поїдемо разом, я вам покажу! Я це місце добре запам'ятав! Зовсім вже задовбали ці сепаратисти своєю французькою..."
Мабуть, щось подiбне кажуть iмiгранти з Індiї, Китаю, Нiгерiї... Багато з них щиро не розумiють, навiщо у "англомовнiй" країнi якась там французька. Якщо зауважити, що щороку до Канади приїжджає коло 300 тисяч iмiгрантiв, майбутнє французької за умов бiлiнгвiзму залишається пiд сумнiвом.
4. Канадська мовна ситуацiя нагадує українську?
Головна вiдмiннiсть Канади вiд України - у мовному аспектi - доволi iстотна.
У Канадi - два рiзнi народи, з двома мовами i культурами. Вони нiколи не складали одне цiле. Не складають i тепер.
В Українi - все навпаки. Протягом кiлькох столiть, один народ був роздiлений помiж рiзними державами... але залишився єдиним народом.
Навiть якщо чимало схiдних українцiв перейшли на росiйську, вони залишаються українцями i не заперечують цього. Бiльшiсть може пригадати, що дiдусь чи бабуся розмовляли колись українською.
Та й навiть на сходi русифiкацiя торкнулася, переважно, великих мiст. У селах та мiстечках ще й тепер лунає українська. Вона не занесена, не нав'язана - нею тут розмовляли завжди.
А ось - приклад "федеральної" двомовностi на Островi Принца Едварда, майже повнiстю англомовнiй провiнцiї. Тут - одна з вивiсок в місцевому нацiональному парку. Як бачите, змiнено лише одне слово. "Перекладено" щось на кшталт "Стежка "Обітаємий Лєс".
Українiзацiю можна трактувати, як повернення до коріння і вiдродження мови предкiв. Та й просто як захист прав тих, хто ще не забув iсторичну мову - наприклад, тих самих селян.
У Канадi такого аспекту немає. Примусово францизувати Британську Колумбiю було б таким самим злочином, як i англiзувати Квебек. Але нiхто й не намагається францизувати Британську Колумбiю. І нiколи не намагався. Та й взагалi, англiйськiй мовi у Канадi нiчого не загрожує.
А ось англiзацiя Квебеку - рiч цiлком реальна. За часiв "двомовностi" вона швидко прогресувала. Єдине, що змогло її зупинити - вiдмова Квебеку вiд полiтики бiлiнгвiзму. Вiдтепер французька - єдина офiцiйна мова провiнцiї. Та й навiть тепер у деяких монреальських готелях та ресторанах можна почути вiд обслуги: "Sorry, I don't speak French. Please, speak English!"
Замiсть епiлогу : Чому французька все-таки зберiглася?
Якщо Квебек (а особливо - Монреаль) залишився франкомовним, то це, власне, завдяки вiдмовi вiд бiлiнгвiзму. У 1977 роцi уряд провiнцiї прийняв Хартiю французької мови (так званий "Закон 101").
Вiдтодi французька стала єдиною офiцiйною мовою Квебеку. Нею мають бути усi вивiски (англiйський текст можна додавати за бажанням, за умов, що англiйськi лiтери будуть меншi вiд французьких). Французька має бути робочою мовою усiх великих та середнiх пiдприємств (хоча на практицi, численi англомовнi компанiї iгнорують цю вимогу).
Дiти мають ходити до французьких шкiл (але тi, хто самi колись навчалися англiйською, можуть вiдправляти дiтей до англомовних шкiл - державних, безкоштовних). Усi магазини, ресторани та готелi мають бути у змозi надати сервiс французькою (на практицi, я був свiдком кiлькох ситуацiй, коли на мiй "бонжур" вiдповiдали виключно англiйською; судячи з того, що я читав у газетах та чув вiд знайомих, це - лише крапля у морi).
Англомовнi громадяни Квебеку щиро вважають "Закон 101" "фашизмом" i "шовiнiзмом". Їх не засмучує тй факт, що у провiнцiї дiють три унiверситети з виключно англiйською мовою навчання. До цього треба додати з десяток англомовних коледжiв.
Всi цi установи фiнансуються урядом Квебеку, а їхнi студенти мають тi ж пiльги, що й студенти франкомовних вузiв франкомовнi. У провiнцiї виходять англiйськi газети, є англомовнi радiостанцiї та канал телебачення. Навiть податковi декларацiї для квебекського Мiнiстерства податкiв можна заповнювати англiйською.
Проте Хартiя робить свою справу. Принаймнi уповiльнює англiзацiю Квебеку...
Бельгійська Двомовність: Виникла З Сепаратизму, Завершується Розколом
Наприкінці 16 століття мешканці «Нижніх Земель», або Нідерландів, південною частиною яких була Фландрія, піднялися на боротьбу за незалежність від іспанського володарювання. Сім із сімнадцяти провінцій змогли відвоювати державну самостійність – цю країну ми знаємо під назвою «Голландія».
Мовно-адміністративний поділ Бельгії. Оранжевий колір позначає фламандські округи, малиновий – валлонські франкомовні, штриховка – двомовний Брюссельский регіон, зелений – округи, де офіційний статус має німецька мова.
Натомість Фландрії не пощастило: вона залишилася під чужоземним протекторатом – іспанським, австрійським, французьким. І якщо в Голандії нідерландська мова вільно розвивалася на державному рівні, то у Фландрії фламандська, яка від нідерландської (чи голандської) відрізняється менше, ніж південно-східний діалект української від північного, залишалася мовою вторинною і сільською.
Другий шанс у фламандців з’явився у 1814 році: після поразки Наполеона держави-переможці перекроїли карту Європи на Віденському конгресі, внаслідок чого Фландрію було приєднано до Голандії. Цілком зрозуміло, що фламандська мова отримала такий же статус, який мала голандська в Нідерландах. І тут на території нинішньої Бельгії почалися процеси, при розгляді яких постійно виникають паралелі з сучасною українською дійсністю. А саме – різноманітними сепаратистькими рухами в захист «рускава язика», сіверськодонецьками, рускімі блоками тощо.
«Незалежність» під проводом французьких штиків
Ні, король Вільгельм I, правитель об’єднаних “Нижніх земель”, аж ніяк не може вважатися фанатичним «нідерландизатором» Фландрії. Він переслідував цілком раціональну мету – піднести економічний та політичний стан південних провінцій до рівня більш розвиненої півночі. І так само, як і будь-який розважливий політик на його місці, він розумів, що без підтримки у Фландрії фламандської мови це зробити неможливо.
Фламандська мова стала єдиною офіційною мовою для Фландрії, в тому числі й двомовних Брюсселя та Брабанта (франкомовна Валлонія такою і залишилася). Почала створюватися мережа шкіл, в яких викладання велося народною фламандською мовою. Був взятий курс на те, щоб голландська, вона ж фламандська мова стала єдиною мовою країни.
З таким розвитком подій аж ніяк не хотіли змиритися проросійські та російськомовні представники влади та церковники, підпорядковані Московському патріархату переважно франкомовні еліти та католицька церква, яка побачила в цьому загрозу зі сторони протестантизму.
Король Вільгельм I не хотів воювати зі своїм народом і покладався на авторитет інших країн. Даремно…
25 серпня 1830 року в брюсельській Опері відбулася вистава про повстання неаполітанців проти володарювання Франції. Публіка побачила в ній прямий заклик до повалення влади Голландії – і діяла відповідно (підказка для СБУ: є сенс уважно стежити за мистецькими акціями російсько-патріотичного спрямування, є історичні прецеденти, чим це може закінчитися). У країні вибухнули повстання, учасники яких вимагали незалежності від Голландії.
Цікаво, що на боці профранцузьких сил виступили й… представники фламандської ліберальної буржуазії та влади. Вони звикли до існуючого статус кво, і їм зовсім не хотілося переходити на фламандську в офіційних справах. Навіщо – адже французька значно розвиненіша і благородніша!
Король Вільгельм, замість того, щоб активно придушити сепаратистів, натомість утримався від військових дій і звернувся до НАТО, США та Євросоюзу провідних європейських країн того часу, щоб ті вгамували заворушення. І отримав прямо протилежний результат – Лондонський конгрес визнав незалежність Бельгії від Нідерландів.
Запізніла – аж через рік після революції – спроба Вільгельма взяти новоутворену Бельгію під контроль, попри все, розвивалася успішно. Голландські війська в ході т.зв. «Десятиденної кампанії» провели вдалий наступ і зайняли Антверпен. І, швидше за все, на цьому історія незалежної Бельгії й закінчилася б, якби не інтервенція французів. Попри те, що прохання бельгійців про «захист» не було формально схвалене урядом, французькі армії перейшли кордон. Голландія опинилася на порозі війни із Францією, що означало для неї програш, і змушена була відвести війська.
Ще один показовий момент: дуже багато бельгійських революційних частин, які нібито боролися за «незалежність від Голландії», насправді складалися з французьких добровольців чи просто найманців, на чолі яких стояли французькі ж військові командири.
Фламандці як другий сорт
Франкомовний уряд «вільної Бельгії» віддячив фламандцям за офіційний статус їхньої мови повною мірою.
В 1832 року один із «батьків» Бельгії Шарль Ружьє, писав до свого міністра юстиції: «Найперші принципи гарного урядування полягають у виключному використанні однієї мови, і очевидно, що єдиною мовою бельгійців має бути французька. Щоб досягнути цього результату, необхідно, щоб всі цивільні та військові функції були довірені валлонцям чи люксембуржцям, в такий спосіб фламандці, тимчасово позбавлені переваг урядування, будуть змушені вчити французьку, і ми в такий спосіб потроху зруйнуємо германістичний елемент у Бельгії».
Якщо в цій фразі замінити валлонців та французів росіянами, а фламандців українцями, то під нею охоче підписалися б усі русифікатори України, від Валуєва до Суслова.
Єдиною офіційною мовою Бельгії стала французька мова. Те ж стосувалося мови навчання – до 1883 року в країні не було середніх шкіл, де викладали б фламандською, не кажучи вже про університети.
Доходило до трагедій: в 1860 році двоє фламандських робітників були звинувачені у вбивстві вдови, засуджені і страчені. Після страти виявилося, що вони були невинуваті. Але не могли сказати ні слова в свій захист, тому що суд ішов французькою, і нещасні просто не розуміли, про що йдеться і чого від них вимагають.
В 1872 році був засуджений до штрафу ще один фламандець, який відмовився реєструвати в міському муніципалітеті народження своєї дитини французькою мовою. Ситуація почала виходити з-під контролю, і влада була змушена під тиском прийняти перший закон, який дозволяв використовувати фламандську мову в судах на території Фландрії.
У фламандців, попри все засилля французької, була єдина, але вирішальна перевага – їх було більше (понад 60% від загальної чисельності, хоча площа Фландрії менша, ніж площа Валлонії). І хоч поточна ситуація сприяла тому, що фламандці ставали білінгвами, а їх діти переходили виключно на французьку, посилення національної свідомості, властиве для кінця 19 століття, також робило свою справу. В 1898 році в Бельгії був прийнятий закон про рівність фламандської та французької мов.
Двомовність, вигляд із середини
Здавалося б, ось вона, омріяна двомовність, ознака порозуміння та любові… Дідька лисого. Франкомовні бельгійці як не хотіли вчити фламандську, так і не вчили. Але, боячись, що рівноправність змусить чиновників користуватися фламандською, а в остаточному підсумку призведе до втрати Валлонією своєї франкомовності, вони пролобіювали запровадження двомовності на адміністративному рівні. Тобто, двомовність по-бельгійськи – це не поєднання, а роз’єднання двох мов і субетносів у межах країни.
Ця ідея зрештою оформилася в ту ситуацію, яка наразі спостерігається в Бельгії. Двомовність в цій країні зовсім не означає, що обома мовами можна користуватися де завгодно. В столиці Брюсселі та околицях – так, в питаннях судочинства – так. Але занести у мерію фламандського містечка реєстраційні документи на французькій не можна – закон забороняє.
Націоналісти на мітингу із вшанування пам’яті загиблих в Першій світовій фламандських вояків. Воюючи на боці Антанти, ті водночас вимагали рівних мовних прав для фламандської більшості.
Більше того, в поїзді, який їде з фламандського Антверпена до валонського Шарлеруа, мова оголошень змінюється чотири рази: фламандською у Фландрії, фламандською та французькою в Брюселі, потім знову фламандською і, зрештою, французькою.
Ситуацію ускладнює те, що в регіонах, де є значна кількість іншомовної меншості, вони мають низку привілеїв – зокрема, щодо освіти. Фламандці вбачають в цьому порушення своїх прав: франкомовні бельгійці вимагають мовних пільг у фламандських муніципаліях, а у французьких муніципаліях цих пільг добитися дуже складно.
Ще більш напружила стосунки економічна ситуація. На час утворення Бельгії та понад сто років по тому Фландрія була сільськогосподарським регіоном, значно відсталішим, ніж Валлонія. Це давало змогу франкомовній частині Бельгії зневажати фламандців не лише за культурною, але й за економічною ознакою: мовляв, ми вас всіх годуємо.
Ситуація докорінно змінилася в 1960 роки. Металургійна промисловість, яка була опорою економічної потуги Валлонії, значно занепала (знову-таки напрошується явна паралель з меткомбінатами Сходу України). Натомість у Фландрії почали активно розвиватися постіндустріальні галузі: хай-тек, хімічна промисловість, послуги тощо.
І наразі «селюцька» Фландрія виробляє на 20% більше ВВП на душу населення, ніж Валлонія. І рівень безробіття в ній становить половину від рівня безробіття у франкомовних регіонах.
Всі ці обставини дали фламандцям підстави говорити про більшу самостійність від франкомовної частини – аж до повного відокремлення. Партії фламандських автономістів стабільно набирають в Бельгії понад 20%, а серед самих фламандців ідею автономності підтримує майже половина населення. Чи не єдиним цвяхом, який тримає вкупі дві частини Бельгії, є Брюссель з його загальноєвропейськими офісами. Якби не прибутки та статусна роль цих установ, цілком можливо, що Бельгія вже розвалилася б на дві країни.
Король Бельгії вдруге призначив прем’єр-міністром країни Іва Летерма. Свого часу на цього політика, який походить з фламандсько-валлонської родини, покладалися великі надії на те, що він зможе знайти ідею об’єднання франкомовної та фламандськомовної частини Бельгії. Однак він вже увійшов у історію з іншою заявою: «Бельгія як єдина країна – це історична випадковість, яку об’єднують тільки король, національна футбольна збірна та пиво».
Интересно...последние два поста кто нибуть полностью прочитал....
Многие спекулируют на заблуждениях
и ложных чудесах,обманывая глупое
большинство.
ЛЕОНАРДО ДА ВИНЧИ
Ну прочитал я три поста. Я еще раз спрашиваю - Украина хочет стать империей и угнетать граждан или как?
А по поводу разных стран - то почему ницойаналисты не берут в учет Индию? Почему не рассматривается Дания, Испания, Мальта, Финляндия, Бруней, Израиль, Новая Зеландия, Руанда, Нигерия.
Может потому что это все неудобно рассматривать, а?
Ну и про то что Украина с 01.01.2006 нагло не исполняет европейскую Хартию о языках нацменьшинств - это тоже надо помнить.
Я уже давал ссылки на оригинал этого документа и на официальные пояснения к тому как это международное соглашение применять но ницойаналистам закон не писан.
Господи, как же достали эти все раша-обожатели, которые вместо того, чтобы выучить украинский язык, продолжают протаскивать сюда рашистский в качестве второго государственного под лозунгом притеснения прав русских.Как же хочется запихнуть всех вас в одну бочку, залить её смолой и, как у Пушкина в "Гвидоне", пустить по морю-окияну к вашей обожаемой паРаше!
Шановна ДраконоМама! Дублюйте Ваш допис українською, благаю Вас!
Бо без цього в України не буде сил боронитися! Або вже заліплюйте кухву смолою та пензлюйте до Раші вже,
якщо Ви не в змозі вивчити українську.
Якщо ні, то це прикро. Бо такі дописи корисні для розуміння теми більше, ніж левова частка з 380 сторінок тутешнього обговорення.Допис від Ustas77
Такі дописи - лайно.
Якщо Україна намагається бути імперією - вона може себе поводити як зараз. Але питати з неї будуть як з імперії.
А бути найбіднішою/бідною країною Європи але намагатися поводити себе як імперія - то даруйте...
Та лучше бы таких как ты закатать......и что язык страны-оккупанта, страны-террориста НЕ ИМЕЕТ быть права не только государственным, но, откровенно говоря, даже региональным!
И с какой стати русский язык стал российским? Россия <> русский. Россия = россиянин.
РОС - это про россию.
RUSS - это не РУС, это РАШ/
РУС - это про Киевскую Русь, сегодня Украина.
Украинские писатели, которых ты вряд-ли читала, писали о руськом языке, это и есть украинский, если не в курсе.
Нашли что обговаривать....по мне так нужно сделать Украину, скажем так, мультиязычной - русский вторым государственным + принять программу тридцатилетнюю для перехода на третий государственный язык - английский...Государство должно развиваться, а не ограничивать себя ....
Но то таке....
Многие спекулируют на заблуждениях
и ложных чудесах,обманывая глупое
большинство.
ЛЕОНАРДО ДА ВИНЧИ
Дивним чином люди, неспроможні вивчити більше однієї мови, нестримно прагнуть до дво- і багатомовності. Парадокс такий.
Та вони ж не хочуть бути розвиненими. Вони хочуть пригнічувати, відбирати, плюндрувати.
Вони дуже чітко розуміють що в них немає нічого крім мови, вона є їхнім єдиним козиром. Це - їхній єдиний засіб впливати на людей.
Бо всі хто знають англійську та російську вже відходять від зони їхнього впливу.
А вони ж робити не можуть нічого - тільки красти...
Їм чхати на промисловість. Скажу більше - вона їм не потрібна. Їм потрібно сільське господарство, примітивні технології, контроль грошових струмків та абсолютна влада над пригнобленими кріпаками.
"Вони" - українська т.з. "еліта". Збіговисько дурників та хвойд.
Росія їхній ворог не тому що вона імперія, не тому що вона там когось пригнічує - а тому що вона не дає їм пригнічувати українців.
Так, Росія відбирає ресурси, це факт! Росія теж буде пригнічувати. Але Україна, яку ото "село" будує, - теж відбирає ресурси, плюндрує та пакостить. І більше - нічого та Україна не робить...
Востаннє редагував TZETZE: 12.02.2017 о 23:38
Shut up please. Don't try to disturb us, you prick!
Lyrics are awesome///
Пукнул в воду...? И доволен...
Дивним чином люди, неспроможні вивчити більше однієї мови, нестримно прагнуть, щоб усi були на тому ж рiвнi розвитку. Парадокс такий на жаль в Українi....
Востаннє редагував Ustas77: 13.02.2017 о 00:14
Многие спекулируют на заблуждениях
и ложных чудесах,обманывая глупое
большинство.
ЛЕОНАРДО ДА ВИНЧИ
Юрій Винничук
журналіст, письменник, редактор
Найбільше мене дивують українці, які задля захисту української мови ніколи раніше не вдарили пальцем об палець, не проявили себе гостро і відкрито за доби Кучми чи Януковича, але тепер намагаються волати про якусь міфічну, не існуючу і невідомо чи колись заіснуючу українізацію. Аби не дай Боже не переборщити з нею!
Ще й кіт не валявся, а вже миші пищать.
Дивним є заклик не квапитися, «не наламати дров», дати змогу російськомовним призвичаїтися, оговтатися. Так ніби вони не мали цілих 25 років, аби оговтатися.
І чим та українізація мала б бути такою страшною? Та ж ніхто людину, яка розмовляє російською не буде насилу українізувати. Але той, хто працює в державній службі чи на роботі, де відбувається спілкування з людьми, мусить володіти державною мовою. Бо так є у всьому світі.
А коли придивитися до тих, хто радісно лайкає такі пости, хто підтримує думку про повільну українізацію, то бачиш, що там якраз російськомовних етнічних українців обмаль. А вже й зовсім кумедно, коли дехто волає про захист російської мови з Ізраїлю, Америки або Німеччини.
Анатолій Стріляний взагалі вважає, що в боротьбі за українськість нам треба відмовитися від демократичних принципів та що Україну врятує тільки радикальна українізація.
Богдан Тихолоз з цієї нагоди пригадав висловлювання Івана Франка у філософському діалозі «На склоні віку»: «Всяке людське діло в далеко більшій мірі виплід людської пристрасті, ніж чистого розуму. А для такого великого діла, як відродження і консолідація якоїсь нації, не біда прийняти в рахунок і порцію національної виключності, односторонності чи, коли хочете, шовінізму. Не бійтеся, коли національні потреби будуть заспокоєні, національний голод буде насичений, то нація відкине шовіністичну страву, розум візьме перевагу над пристрастю, загальнолюдське і спільне над тим, що спеціалізує і ділить».
І так чинили геть усі країни, які виборсувалися з колонізації.
Ты с басом, Мишенька, сядь против альта. Я, прима, сяду против вторы; Тогда пойдет уж музыка не та: У нас запляшут лес и горы! (с)
Может третьим китайский ? Всё таки , будущие наши соседи ...
Ваші права у розділі
| Головна | Афіша | Новини | Куди піти | Про місто | Фото | Довідник | Оголошення | |
| Контакти : Угода з користивачем : Політика конфіденційності : Додати інформацію |
 |
copyright © gorod.dp.ua. Всі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника. Про проєкт :: Реклама на сайті |
|
Bookmarks