Отже, Богословська упевнена, що «мы наш, мы новый мир построим» і вести нас у цей новий світ здатна лише російська мова. Українська для цієї мети не підходить. Вона відстала, потребує розвитку і взагалі її треба замінити «новою українською мовою».
Виникає питання: чому ж ця мова така негодяща, якщо це мова унікальної культури, бо ж високий рівень культурного розвитку означає такий же рівень мови, якою вона створена?
Не зрозуміло з допису депутатки й інше: чому прикордонні райони України, де компактно проживають національні меншини, відділяться внаслідок українізації, а нинішнє зросійщення такої загрози не становить. Але певна алогічність мислення часом властива і народним обранцям.
Зауважимо, що вживання терміну «насильницька українізація» щодо будь-яких спроб розширити функції державної мови не має жодних підстав. Насильницьким впровадження національної мови відбувається у тих випадках, коли держава регламентує мовну поведінку людей у приватній сфері, як це було за режиму Франко в Іспанії, коли ніякою іншою мовою, крім іспанської, не можна було спілкуватися не лише в публічних сферах, а й у приватному житті – в родині, в товаристві друзів, на святковій вечірці. Натомість жоден із поданих законопроектів таких обмежень не містить, зокрема у статті другій законопроекту «Про державну мову» (№5670) чітко зазначено: «Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів».Панич також вбачає насильство у нормах законопроекту «Про державну мову», але у трактуванні загроз є радикальнішим за Богословську. На його думку, обов’язкове впровадження української мови в адміністративне управління, освіту всіх рівнів, у засоби масової інформації, науку і культуру є нічим іншим, як практикою тоталітаризму.
«Найбільш неконструктивна позиція у майбутніх дискусіях, – пише Олексій Панич на своїй сторінці у фейсбуці – це саме прагнення розв’язати «мовне питання» в Україні одним законом раз і назавжди. Ідея «Остаточного розв’язання мовного питання» насправді є, на свій кшталт, не менш руйнівною та шкідливою, ніж сумнозвісна ідея «Остаточного розв’язання єврейського питання»… Російська імперія свого часу прагнула «остаточно розв’язати питання української мови». І хіба це їй вдалося?».
Але хіба не прагнула того ж Радянська імперія – спадкоємиця Російської? І хіба не досягла вона чималих успіхів у своїй асиміляційній політиці? Адже нинішній розкол країни на україномовний захід і російськомовний схід – це результат проекту створення єдиного «радянського народу», інтеграційну роль в якому виконувала російська мова.
Зросійщена, розщеплена російсько-українська ідентичність значної частини української людності – це той імперський спадок, який конче треба подолати, щоб збудувати справді незалежну державу. Ніхто не збирається примусити всіх враз перейти з російської мови на українську, як це спекулятивно трактують прибічники «русского мира». Але
абсолютно необхідно ввести українську мову в освіту всіх рівнів на всій території країни, забезпечивши національним меншинам право на вивчення своєї мови, але не замість державної, а поряд з нею. Лише тоді нинішня молодь і наступні покоління любитимуть українську мову і створену нею культуру так, як люблять поляки польську мову, литовці – литовську, німці – німецьку, французи – французьку.
Допис від 1234A
Bookmarks