Предлагаю делать это на брудершафт.Допис від mann
| Gorod.dp.ua » Міські форуми / Городские форумы |
|
|
Предлагаю делать это на брудершафт.
Кстати, спасибо что напомнили, ибо уже пора менять. И если Миша Шейнкман остался, то Моисей Гольштей - все. Зато теперь будет такой писательско-поэтический уголок. В жизни бы они не встретились, а вот так - получилось.Ладно, на всех не угодишь, может в рандомном распределении названий и заключена великая сермяжная правда.
ЗЫ. Угол Кутузова и Мазепы это, конечно, не "Мих.Шейнкмана угол Моисея Гольштейна", но тоже довольно колоритно получилось. Где б они еще встретились
P.S. С тем, что теперь пересекающая улица стала не в честь Моисея Марковича - ну совсем никаких возражений. Вполне заслуженное забвение.
Хотя можно было уточнить Имя-Отчество и не менять фамилию, которой названа улица. Да, было бы в честь менее выдающегося, но как-то было-бы привычнее.
Чому "граблі"?
Ладно, не всі читатимуть класиків і вникатимуть в тонкощі психології мас. Проте є приклади із життя. Найвідоміші - перейменування, здійснені більшовиками в 17-му і союзними окупаційними військами в післявоєнній Німеччині. В умовах розрухи, голоду і інших випробувань, які нам, сьогоднішнім, і не снились.
Як на мене, очевидним є висновок, що це не просто було безглузде і несвоєчасне заняття, оскільки існувало багато важливіших проблем. І це мало значення, і настільки суттєве, що цим реально займались.
Залишаючи комуністичну топоніміку - зберігаємо одну із складових частин червоної ідеології, небезпечної в тому числі тим, що вона діє приховано, на рівні підсвідомості. Тому це не "граблі", а очищення від тоталітарного спадку і повернення до власної історії.
Більшовики тому й займались перейменуванням, бо це було невід'ємною частиною плану встановлення та збереження їх влади, обрубування коріння та зв'язків, ідеологічною чисткою, якою створювалось лояльне до влади населення для більш легкого та необтяжливого ним керування, також перейменовані назви являли собою яскраві приклади фактичної успішності цієї діяльності. Це не демократичні методи жодного разу. Хочете реальних змін - вимагайте саме їх у більш пріоритетних сферах життя. А перейменування міста - це примара, що проблем народу аж ніяк не вирішує.
Жизнь - это то, что случается с нами, пока мы строим планы на будущее (Томас Ла Манс)
Женщина - это приглашение к счастью (Шарль Бодлер)
Згоден. Та їх влада скінчилась. Принаймі, офіційно. Хоча наслідки експерименту будуть відчувати кілька поколінь. Так хіба не логічно було одразу позбутись цієї складової їхньої ідеології? Або зробити це бодай зараз, через 24 (двадцять чотири!) роки роздумів і сумнівів?
Ще раз пропоную замислитись: якщо це нічого не змінює і не становить проблеми - чому це робили , наприклад, в післявоєнній Німеччині? Не пріоритет? Чи все-таки було розуміння, що це не дрібниця?
Не призрак, а символ. Символ отказа от старого и начала нового. И крайне неразумно недооценивать значения символов.
Вот, например, подаренный вам букет цветов - какие из ваших проблем он решит?
Но это - символ, символ отношения к вам, возможно, дорогого вам человека.
А знамя - тоже ведь символ, но за него "сражались и умирали"©, утеря знамени сулила расформирование воинского подразделения. А ведь всего-то тряпки кусок, да? Никаких проблем не решающий.
Це робили, шоб забути, бо соромно усвідомлювати, що безліч страхітливих злочинів проти людства скоїли власні предки, що жили на цій же самій землі, а не десант чужинців-інопланетян з Марсу. Бо це зовсім не героїчно, і пишатись тут нема чим. І під тиском держав-переможців.
Але в нас інші реалії, аніж у Німеччині. Ми не йшли війною до Європи і комуністичне минуле стосується тільки нас. І при даному розкладі я займаю таку позицію: я приймаю історію нашої держави такою, якою вона є, без прикрас. Я хочу прожити своє особисте життя так, щоб не соромно було дивитись в очі дітям. Тому за можливості треба сприяти встановленню на своїй землі такої системи державних відносин, що повернена до людей обличчам, а не, пробачте, дупою. Бо це є найважливішим. І ось чому я вважаю за краще не давати відволікати себе неприорітетними моментами, а волію слідкувати за руками, що традиційно в нас нічого не крадуть, а ситі бувають...
Жизнь - это то, что случается с нами, пока мы строим планы на будущее (Томас Ла Манс)
Женщина - это приглашение к счастью (Шарль Бодлер)
Пробачте, а що вам ,особисто, це дає?
Люди діляться на дві половини. Одні, увійшовши до кімнати, вигукують: "О, кого я бачу"!. Інші: "А ось і я"!
Тогда уж будьте последовательны: в нашей бесприкрасной истории наследили многие - давйте увековечим и их имена в топонимах!
А то несправедливо и скучно получается: Ленин есть - Сталина нет, Дзержинский есть - Берии нет, косиоров с петровскими увековечиваем, а Оноприенко - фигушки!
"Займите позицию" более конкретную и принципиальную, раз вам так дорога история, и всех, кто в ней наследил, требуйте в топонимы!
Дає свободу вибору. Людина, що слідкує за руками, не зобов'язана молитись на якесь обличча, навіть якщо воно промовляє найпатріотичніші лозунги, бо слова - то лише слова.
Вона вільна і нею не так легко маніпулювати.
Жизнь - это то, что случается с нами, пока мы строим планы на будущее (Томас Ла Манс)
Женщина - это приглашение к счастью (Шарль Бодлер)
А зачем мне занимать позицию, которую считает правильной кто-то другой?
Это уже будет не моя позиция. Я свою определила, исходя из сегодняшних наших реалий, и она кажется мне вполне оптимальной...
Жизнь - это то, что случается с нами, пока мы строим планы на будущее (Томас Ла Манс)
Женщина - это приглашение к счастью (Шарль Бодлер)
Нуну так по ушам ездить... букет - это архаизм жертвоприношения по сути. Ничего не имею против дарения цветов дамам - но истоки этого как раз и есть трупы жертв на жертвеннике: букет цветов - просто лайт-версия того же самого.
ВИПИВ? ЗА КЕРМО!
О как вас штырит то.Нуну так по ушам ездить... букет - это архаизм жертвоприношения по сути. Ничего не имею против дарения цветов дамам - но истоки этого как раз и есть трупы жертв на жертвеннике: букет цветов - просто лайт-версия того же самого.А какие ассоциации у вас вызовет гайка к примеру, или кактус?
Свобода вибору коли нема з чого вибирати... Чи це не є маніпулювання...
Люди діляться на дві половини. Одні, увійшовши до кімнати, вигукують: "О, кого я бачу"!. Інші: "А ось і я"!
Та ладно, букет цветов может решить проблему, например, плохого настроения или низкой самооценки - кто-то взял, подарил, и ее повысил - типа, признал значимость.
Но ненадолго) Потому что основная проблема в голове-то осталась!
Поэтому гораздо эффективнее производить изменения в головах, а не в цветах, или дарителях. Одно и то же может быть целью и средством, вызывать положительные и отрицательные эмоции, быть проклятием и благодатью в все зависит лишь от конкретной ситуации, мнения и дозы.
Поэтому лучше видеть мотив действия.
Дарят тебе цветы - ах, спасибо, очень приятно. Если хороший человек и просто захотел тебе приятное сделать - отлично, сделаем и ему, если сможем. А если подлизаться хочет с дальним выгодным прицелом, так надо разобраться, устаивает ли это нас, и головы от цветочных ароматов не терять.
Жизнь - это то, что случается с нами, пока мы строим планы на будущее (Томас Ла Манс)
Женщина - это приглашение к счастью (Шарль Бодлер)
Ні, це просто наше життя
Це єдина свобода, що надана нам у відчуттях)
Жизнь - это то, что случается с нами, пока мы строим планы на будущее (Томас Ла Манс)
Женщина - это приглашение к счастью (Шарль Бодлер)
Доктор, почему у вас все картинки какие-то *идарские? (с)О как вас штырит то.
Злочини комуністів набагато перевершують злочини нацистів. І їх здійснювали теж не марсіани, а громадяни власної ( на той час ) країни. Та обставина, що це явище ще не отримало свого Нюрнберга, дає підстави декому мати бадьорий вигляд праведника і непричетного до будь-яких злочинів, а виключно до перемог. На все свій час.
До речі, сам комунізм , в його реальному ( а не сферично-вакуумному) вигляді не є нашим українським витвором, а принесений з іншої, сусідньої країни. Це частина історії, нам нав'язана чужинцями. Увічнювати пам'ять про цей період в топоніміці - що може бути більш безглуздим?
Чим вам не вгодили історик Полонська і письменник Чапленко? Перша працювала під час окупації в інституті, другий - викладачем мови. Можливо тим, що виїхали не в ГУЛАГ, а в іншу сторону, і замість згнити в тундрі чи тайзі ще тривалий час займались науковою і літературною діяльністю? Ну, це такий рівень співробітництва з гітлеровцями, що не йде ні в яке порівняння із співпрацею СССР з Німеччиною , починаючи з Рапалльського договору 1922 року і аж до останніх хвилин 22.06.1941-го. Тому ми совєтських державних діячів тогочасних можемо шанувати, а от таких злочинців, як Полонська і Чапленко - нізащо.
От думаю - можливо, вам невідомо, що під час окупації в містах , а тим більш селах, налагодилось більш-менш стабільне і відносно мирне життя? Приблизно таке, як зараз в лугандоні. Люди працювали, діти вчились, якась медицина була. Клеїти на всіх ярлики - кепська ідея.
Між іншим, Оскар Шиндлер - так той взагалі був членом НСДАП з 1939 року. Який жах, правда?
Ваші права у розділі
| Головна | Афіша | Новини | Куди піти | Про місто | Фото | Довідник | Оголошення | |
| Контакти : Угода з користивачем : Політика конфіденційності : Додати інформацію |
 |
copyright © gorod.dp.ua. Всі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника. Про проєкт :: Реклама на сайті |
|
Bookmarks