Спор Руси с Московией закончится победой Украины

[Kaktus]

.. я не в курсе исторического развития болгарского, но откуда в кириллице "юс большой" и юс малый", обозначавшие носовые звуки, которые сохранились только у поляков как ą и ę (хотя, вроде бы и у словаков и хорватов - но букв специальных под это у последних не предусмотрено, в отличие от поляков) ..???

Попали, так как в староболгарском эти звуки (фонемы) существовали. К настоящему моменту они сохранилились только в некоторых западноболгарских диалектов. Поэтому из болгарского алфавита они отпали в 1945г. как и "ят" ( а у ят-а очень интересная история. начиная с 1892 по 1945 его выбрасывали из алфавита если не ошибаюсь три или четыри раза и потом возвращали в зависимости от того какое правительство приходило во власти, так как букву политизировали )
А вот мне интересно только в болгарском языке "ер большой" то есть "Ъ" является обычным вокалом как А, И, О, или он слогообразующий и в других славянских языках? В русском и украинском я знаю что такого вокала нет.

[carrotik]

Попали, так как в староболгарском эти звуки (фонемы) существовали. К настоящему моменту они сохранилились только в некоторых западноболгарских диалектов. Поэтому из болгарского алфавита они отпали в 1945г. как и "ят" ( а у ят-а очень интересная история. начиная с 1892 по 1945 его выбрасывали из алфавита если не ошибаюсь три или четыри раза и потом возвращали в зависимости от того какое правительство приходило во власти, так как букву политизировали )
А вот мне интересно только в болгарском языке "ер большой" то есть "Ъ" является обычным вокалом как А, И, О, или он слогообразующий и в других славянских языках? В русском и украинском я знаю что такого вокала нет.

...попасть-то я, конечно, попал (но соломки подстелил, отморозившись "не в курсе") - но ... всё-таки, носовые звуки сохранились именно у поляков и кашубов, а у всех остальных - пропали ... не говорит ли это о том, что и в давние времена наибольшее распространение эти звуки имели именно у полян/мазуров/кашубов, прочих верхнелужковцев, а не у болгар? ...

...что касается Ера большого, то вот что нашел

Języki, w których występuje ten dźwięk [edytuj] - языки, в которых присутствует этот звук:
język estoński: kõrv [kɤrv] "ucho"
język szkocki - шотландский: d'oirbh [d̪̊ɤrʲɤv] "skomplikowany"
język mandaryński: 喝 / hē [xɤ˥] "pić"
język bułgarski: път [pɤ̞t] "ścieżka"

[Kaktus]

...попасть-то я, конечно, попал (но соломки подстелил, отморозившись "не в курсе") - но ... всё-таки, носовые звуки сохранились именно у поляков и кашубов, а у всех остальных - пропали ... не говорит ли это о том, что и в давние времена наибольшее распространение эти звуки имели именно у полян/мазуров/кашубов, прочих верхнелужковцев, а не у болгар? ...

Хм... что не знаю, то не знаю. С этими языками я не знакома. Южнославянские языки - наше все! С русском справляюсь более-менее, а благодаря форуму и аски начала понимать и украинский. А вот польский, чешский... терра инкогнита.
Вполне вероятно что в староболгарском эти звуки встречались часто, тем более что глаголицу создавали на основе охридского диалекта болгарского языка, а и сейчас носовки встречаются только приблизительно в этом районе - Югозападная Болгария и Македония.
А что там по поводу Ъ ?

[Kaktus]

О, вы ответили!
Естонский, шотланский, китайский и болгарский.
Класс! ))

[birdy]

Ах, какую тему откопала!
Админы, не ругайте археолога - это случайная находка.

[Pawel]

а где на карте сейчас московия и где русь? И причем тут к ним Украина? И чем она будет побеждать?
Тема - ржака.
это все равно что написать:
"Спор между Ильей Муромцем и Добрыней Никитичем закончится победой Северного полюса.
Нет, Северный полюс - не корректное сравнение. Северный полюс - он более стабильный.

[Mikela]

а где на карте сейчас московия и где русь? И причем тут к ним Украина? И чем она будет побеждать?
Тема - ржака.
это все равно что написать:
"Спор между Ильей Муромцем и Добрыней Никитичем закончится победой Северного полюса.

Я також регочу, коли в Москві намагаються встановити пам'ятник Володимиру Великому, на противагу тому, що вже століття стоїть на кручах Дніпра.
Петро 1 хоч намагався європеїзувати українізуючи Улус Орди, а що сьогодні відбувається - звичайний фарс.

[Pawel]

Я також регочу, коли в Москві намагаються встановити пам'ятник Володимиру Великому, на противагу тому, що вже століття стоїть на кручах Дніпра.
Петро 1 хоч намагався європеїзувати українізуючи Улус Орди, а що сьогодні відбувається - звичайний фарс.

Вы еще Хазарский каганат вспомните.

[Mikela]

Вы еще Хазарский каганат вспомните.

Тут багато кого можна згадати, але до тієї землі, що зветься Русь Україна, немає великого значення.
Сусіднє село - Ярополк на Житомирщині, де я провів дитинство, має такі давні історичні паралелі, що та Київська Русь стає буденною подією.

[Pawel]

Ну тогда почему бы еще неандертальцев не вспомнить. Или эти воспоминания "душу" не греют?

[Mikela]

Ну тогда почему бы еще неандертальцев не вспомнить. Или эти воспоминания "душу" не греют?

Чому не гріють? Краще зразу починати з Африки і Азії, там була колиска всіх народів.

[Pawel]

Чому не гріють? Краще зразу починати з Африки і Азії, там була колиска всіх народів.

Можно. Только территорию современной Украины сначала "обжили" неандертальцы.
Наш вид с Африки вышел гораздо позже.

[Mikela]

Можно. Только территорию современной Украины сначала "обжили" неандертальцы.
Наш вид с Африки вышел гораздо позже.

Чудово. Події розвиваються в певній історичній послідовності. Спочатку Київська Русь, а потім Русь Україна і Улус Орди Московія, а потім Росія

[Terminator-4]

Ну тогда почему бы еще неандертальцев не вспомнить. Или эти воспоминания "душу" не греют?

Хто на кого більше схожий - той про те й намагається згадувати

[Pawel]

Хто на кого більше схожий - той про те й намагається згадувати

железно!

[birdy]

Брат Анатолия Чубайса предложил России войти в состав Украины, чтобы восстановить историческую справедливость: http://wow-impulse.net/news/30132-ch...v-ukrainy.html

[birdy]

"ніякого злиття України з Росією не було – Богдан просто найняв росіян у військовій кампанії проти поляків, не бажаючи того, створивши їм грошову систему..."

Цей матеріал написано у грудні 2007 року. Отримав якусь неймовірну аудиторію, увійшов у підручники… І досі актуальний!

Найбільша історична фальсифікація ризикує перетворитися в потужну політичну сенсацію! Далі обійтися без висловів «ми не повірили», «такого не може бути», «шок» просто не можна.

Коли ми співставили факти, проаналізували хроніку подій, задали прості питання, на які ніхто не зміг дати відповіді, пережили справжній емоційний шок. Бо рівень цієї імперської фальсифікації, перевищує всі можливі уявлення.

Отже, все почалося з єфимків з ознакою. Це срібні талери, які ходили середньовічною Європою. Повноцінні гроші з високим вмістом срібла. Ставши Гетьманом, Богдан Хмельницький, в боях та результаті, як нині говорять, господарсько-фінансової діяльності, отримав дуже багато таких монет. Тривала виснажлива війна з Польщею, тож гроші були потрібні. Шукав Гетьман і союзників. Зрозуміло, не за спасибі. Військова підтримка щедро оплачувалася. В основному, талерами. Часто, за гроші, воювати підряджалися і козаки. Така тоді була загальноприйнята практика.

Отаман Американського козацтва Сергій Цапенко, фанатичний колекціонер козацьких речей, отримавши кілька старовинних талерів, звернув увагу на дивну чеканку – 1655 рік і зображення вершника. В середньому, одна така монета нині коштує від 1500-2000 доларів. Відома як єфимок з ознакою. Фактично, стала першою нормальною грошовою одиницею Росії. Тираж перечеканених талерів, за різними джерелами, склав від 800 до 1 млн. примірників. Як виявилося, саме скільки Богдан Хмельницький заплатив царю за військовий союз проти Польщі! Росіяни просто тупо нанесли свої символи на гроші об‘єднаної Європи, отримавши власну монету.

Коли оприлюднена нами версія дійшла до офіційних істориків Росії та України, вони не повірили. Полізли в літературу – отримали підтвердження. Шок. Чекаємо перших публікацій від професіоналів.

Підкреслю, автор цих рядків, як і команда, що працює в часописах «Нова Січ» і «Музеї України» не є істориками. Ми – журналісти. І наше завдання, аналізувати факти, створювати сенсації, інформувати суспільство, проводити розслідування… А писати дисертації – то справа інших діячів, які, здається, крім власної наукової кар‘єри і звань, більше нічого не помічають… Вийшло так, що подивившись трохи під іншим кутом на українську історію, ми почали регулярно здійснювати наукові відкриття. Як співав О.Бендер: «Совершите Вы массу открытий, иногда не желая того!». Козацькі регалії в США, епопея з шаблею Мазепи, скарби Кубанської Народної республіки, Парутинський десант, скарби Сагайдачного, Апостола, Хмельницького, Мазепи, архіви УНР вже встигли стати частиною офіційної української історії. Студенти пишуть по нашим статтям реферети і курсові, вводячи в ступор старих викладачів історії, які пунктирно прочитали лише кілька книжок. Більше і нема…

Отож, зрозумівши, що ніякого злиття України з Росією не було – Богдан просто найняв росіян у військовій кампанії проти поляків, не бажаючи того, створивши їм грошову систему, ми задалися простим питанням – а що відбулося у Переяславі 1654 року?

Імперські лизоблюди, сталінські посіпаки і вже більш сучасні гебнячеські стукачі, які чомусь обзивають себе «істориками», встигли написати про цей «величний акт об‘єднання», тисячі книг, мільйони статей. Інші зліпили пісні, вірші, картини, фільми… Щороку і Незалежна Україна і незалежна Росія щось помпезно відмічають.

Захотілося дізнатися – а де ж ті загадкові документи? В якому архіві? Чи може на аукціоні? І скільки вони можуть коштувати? Почали шукати.

Ви не повірите!

НІЯКИХ ОФІЦІЙНИХ ДОКУМЕНТІВ З ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ РАДИ НЕ ІСНУЄ!!! Нема! Аби читач хоч трохи заспокоївся після такого відкриття, наведу цитату:

«Переяславский акт 8 (1 января 1654 г. принадлежит к числу одного из наиболее заидеологизированных, политизированных событий истории взаимоотношений двух наших народов, международной и политической жизни в ареале XVII в.

Несколько слов о Переяславском акте. Вначале одно источниковедческое замечание. Широко известный и многократно публикуемый рассказ о раде воспроизводится обычно по тексту из статейного списка посольства, возглавляемого В. В. Бутурлиным. Не учитывается, однако, что это вторичный, несколько препарированный вариант. Меж тем, сохранился подлинник (4): именно его повез сеунщик А. С. Матвеев 21 января, именно он зачитывался царю неделю спустя. Разумеется, существенные различия отсутствуют, но некоторые детали не совпадают. В частности, в списке удалены украинизмы. Текст в нем расположен так, что создается впечатление записи со слов И. О. Выговского, именно так излагаются иногда события в литературе. Но фактически это отдельный документ, авторство которого требует дополнительных разысканий. Принадлежность его самому писарю генеральному вызывает сомнения, хотя вполне вероятно, что источник исходил из писарской канцелярии и составлен с его слов. В любом случае нет никаких оснований считать документ, как и запись в статейном списке, искажающими смысл говорившегося и происходившего на Переяславской раде.

Лев Заборовский»

http://www.ukrstor.com/ukrstor/zaborowskij_rada1654.h..

Після цього, нормальні люди, а тим більше українські націоналісти переживають шок. Потім радість. Сором‘язливо замовкають російські патріоти. Одного разу, цей короткий факт зірвав застілля у компанії кількох професійних істориків. Хлопці кинули щедро накритий стіл, почали гортати книги, полізли в Інтернет. Пляшку програли… Аби закінчити з фактами і цитатами, дамо слово українському авторитету:

«Опис Переяславської ради маємо у “Статейному списку”, тобто звіті В. В. Бутурліна царю, що насичений подробицями, забарвлений риторичними прикрасами, хоча на Переяславській раді Бутурлін не був присутній і про її хід дізнався від інших. Протокольного документального запису про неї не існує. Взагалі щодо статейних списків, що складалися послами, посланниками, агентами московського уряду і які зосереджувалися потім у Посольському приказі в Москві, то їх об’єктивність і правдивість поставили під сумнів уже сучасники.

Бутурлінський звіт царю, який грішить неповнотою, а в деяких місцях неточністю, був розтиражований у безлічі радянських видань, особливо останніх десятиріч. Він відомий нам також і з підручників історії СРСР (історія України, як ми знаємо, довгий час у навчальних закладах України не викладалась)».

О.Апанович http://www.ukrstor.com/ukrstor/apanovych1654.html

Ми тихенько опитали справжніх істориків, які реально працюють в архівах багатьох країн. Жоден про ОРИГІНАЛИ Переяславських Угод не чув і не бачив!

Один дослідник розповів, що дійсно, якісь папери колись були. Зберігалися в Москві і Києві. І зміст їх був зовсім не такий, як нам втокмачують росіяни. Доля тих грамот дійсно неймовірна. Одного разу, роблячи ревізію в якомусь кремлівському архіві, наглядачі помітили, що від тих старовинних грамот нічого не залишилося. З‘їли миші! Скандал, ганьба! Адже, згідно тим папірцям, чи пергаменту, Україна ЗАКОННО втратила незалежність, а без них була просто окупована Росієї, що кардинально змінює геополітичні розклади.

Доповіли кудись на самий верх. Створили комісію. Почали шукати українські примірники. Як виявилося, їх теж з‘їли, але вже жовто-блакитні миші! Нема!!!

Тож святкувати чергову річницю Переяславської Ради не треба. Бо ніхто не знає, що то було. І чи було? Та як?

А з тих політичних діячів, так званих істориків, які будуть щось булькотіти про «благословенний акт злуки України з Росією» у Переяславі, можна відкрито сміятися. Фальсифікатори. Дурять людей. Бо нічим свою тріскотню довести не можуть. Документи відсутні.

За великим рахунком, можна почати юридичний процес оформлення незаконної окупації України Росією. Подати перший позов до Печерського районного суду… Процедура вже відома. Вимагати компенсацію… Як не дивно, є люди, які можуть реально це зробити. Там може і нова влада України підтягнеться…

Прогнозів робити не буду. Може, нарешті, українські та російські вчені зрозуміють, що історія давно перетворилася на складову частину геополітичних процесів, які мають колосальне значення. Хоча, це так, черговий крик в пустоту. Треба підійти більш конкретно. Час відмінити всі оті безглузді пільги, доплати за наукові звання. І взагалі, скасувати оте шизофренічне «кандидат розтаких-то наук». Або, просто перестати платити за них з держбюджету. Тоді може хтось почне наукою займатися, а не дисертації передерати…

Віктор Тригуб, редактор журналів «Нова Січ» і «Музеї України», член Національної Спілки журналістів. Не історик

https://surmanova.wordpress.com

[birdy]

Очень познавательный фильм про Историю Украины

Україна. Повернення своєї історії – документальний фільм-дослідження. Наша історія – лише набір вигаданих фактів та чужих героїв. Протягом століть існували таємні групи людей, які створювали для українців паралельну реальність. 400 років ними керував один центр. Архів репресивних органів ЦК Компартії України розсекретили всього торік. За справою одного етнографа почали відкриватися масштабні фальсифікації історії. Чому вбивали тих, хто збирав по селах народні обряди? Ким насправді була дружина Ярослава Мудрого, яку росіяни назвали своєю святою, та де вона похована? Звідки насправді був родом Ілля Муромець? Ми зібрали команду науковців, які вперше за 1000 років розкриють історичну аферу. Дивіться документальний проект Україна. Повернення своєї історії онлайн.

https://www.youtube.com/watch?v=j3LhEdsdAo8 - Часть 1
https://www.youtube.com/watch?v=NxGKwLyzo8s - Часть 2
https://www.youtube.com/watch?v=9YUebfDQPsY - Часть 3

[birdy]

Проблемні питання історії українців та української державності

Походження українців — ключова проблема національної історії України, без розв’язання якої неможливе вироблення наукового погляду на етапи українського державотворення. На жаль, до цього часу офіційна вітчизняна наука не створила правдивої концепції генези українців. Досі в Україні переважає стара радянська версія походження українців з пізнього середньовіччя (ХIV–XV ст.), що базується на російській імперській концепції давньоруської народності.

Однак ще видатний український історик Михайло Грушевський (1866–1934) у статті «Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства» (1904) так охарактеризував імперську схему історії Росії: «Схема ця стара, вона має свій початок в історіографічній схемі московських книжників, і в основі її лежить ідея генеалогічна — генеалогія московської династії… Це можна було московським книжникам, — для них досить було генеалогічного преємства, але сучасна наука шукає генетичного зв’язку і не має права зв’язувати «київський період» з «володимирським періодом», як їх невідповідно називають, як стадії того самого політичного й культурного процесу.

Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської; Володимиро-Московська — другої, великоруської… Київський період перейшов не у володимиро-московський, а в галицько-волинський ХІІІ в., потім литовсько-польський ХІV–XVI вв. Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені і відносини до неї Київської можна б скоріше прирівняти, наприклад, до відносин Римської держави до її гальських провінцій, а не преємства двох періодів у політичнім і культурнім житті Франції… Історія великоруська (такою стає «русская история» від XII-XIII вв.) з українсько-руським (київським) початком, пришитим до неї — це тільки калікувата, неприродна комбінація, а не якась «общерусская» історія. Зрештою «общерусскої» історії й не може бути, як нема «общерусскої» народності».

М. Грушевського підтримав засновник української антропології Федір Вовк. Результати своїх досліджень він виклав у книзі «Український народ в його минулому і сучасному», виданій у Петрограді в 1916 році.

Ф. Вовк виділив українців в окремий український антропологічний тип. Порівнюючи антропологічні особливості українців з такими самими особливостями сусідніх народів, Ф. Вовк прийшов до висновку, що українці найбільшу спорідненість виявляють з південними й західними (крім поляків) слов’янами, та, як зазначали й французькі антропологи Денікер й Амі, відносяться до адріатичної, або динарської раси.

Це підтверджує коротка таблиця з матеріалів Ф. Вовка (додаток 1).




Декому могло б здаватись, що різниці між поодинокими народами занадто малі і не мають значення. Однак це середні числа, взяті з тисяч вимірювань, які виразно зазначають антропологічну особистість даної групи людства.

«Чого вчить нас ця таблиця?» — запитує засновник української геополітики академік Степан Рудницький. І сам дає відповідь: «Вона показує нам передусім дуже наочно, що українці мають дуже мало расової подібності з росіянами й поляками, натомість ці два сусідні нам народи дуже подібні між собою… Ми, українці, є самостійний народ, ми не є сполонізовані росіяни чи зрусифіковані поляки, а народ самостійний навіть із расового боку, чого, не можна сказати про поляків чи росіян. Антропологічний тип українців виказує цілковиту самостійність супроти польського, білоруського й великоруського типу».

Те, що українці є народом, відмінним від поляків і росіян, відмічали у своїх подорожніх записках і дипломатичних звітах й іноземні мандрівники, купці та дипломати.

Отже, українці є самостійним народом, а не другорядним польським чи російським плем’ям. Тепер необхідно з’ясувати, чи українці в Україні є мігрантами, чи автохтонами, корінним населенням?

Видатний учений В. Хвойка відстоював ідею про спадкоємний поступовий етнічний розвиток мешканців Лісостепової України на місцевому тлі принаймні від часів давньоземлеробської Трипільскої культури через скіфський час до власне слов'янської доби. Ідею походження українців від трипільської людності розробляв згодом і В. Шербаківський. Ці погляди поділяв дослідник В. Петров. Ідею спадкоємності археологічних культур та безперервності етнокультурного процесу на теренах України розвинув у своїх працях відомий спеціаліст з давньої історії О. Знойко.

На відміну від українських вчених російський історик М. Погодін заявляв, що Київську Русь населяли великороси, які після навали Батия переселилися на Північ у московські ліси. Тому прихід у другій половині ХVIІ ст. у Придніпров’я росіян — це, мовляв, лише повернення до рідного дому, заселеного за час відсутності законних господарів переселенцями з Галичини і Волині.

Псевдоісторичну теорію М. Погодіна спростував М. Грушевський, який довів, що жодних масових міграцій з Подніпров’я на Північ внаслідок монголо-татарської навали не сталося. М. Грушевський розглядав українську історію в її органічній цілісності: від початків відомого за писемними джерелами життя давньослов'янських племен аж до XX ст. Перший етап національної української історії М. Грушевський вбачав в антській добі (середина І тис. н. е.), наполягаючи на існуванні безперервної лінії етнічного розвитку від антів до сучасних українців.

З чотирьох головних версій: трипільсько-арійська, ранньослов'янська, києво-руська та пізньосередньовічна — нам видається найпереконливішою перша, згідно з якою український етнос сформувався не ближче до нас як у IV–III тис. до н. е.




Сучасні етнічні українці є духовними і культурними нащадками Трипільської цивілізації. Адже Трипільська культура існувала переважно на землях України. По-друге, сучасне українське населення є автохтонним на цій території. І від часів Трипілля нікуди звідси не зникало. Тож і генетика та традиції не могли зникнути.

Ми запозичили у трипільців практично усе: хати, городи, квітники і плетені паркани навколо хат, вбрання і мистецтво вишивки, посуд і орнамент на ньому, свята, писанки, національну кухню. Духовність, щирість, доброта, миролюбність, шанобливе ставлення до старших, до матерів, жінок, до хліба — це теж від трипільців.

Отже, на підставі аналізу пам'яток, джерел, історичних хронік і наукових розвідок можна визначити спільні ознаки на користь автохтонного походження українців. Головні з них такі: спільний антропологічний тип; мовні ознаки, ґрунтовно досліджені і вивчені мовознавцями, зокрема топоніми і гідроніми; археологічні пам'ятки, які мають спільні риси, характерні тільки для однієї території; основні види господарської діяльності — землеробство і скотарство, що спостерігаються по всій історичній вертикалі; мистецькі твори, зокрема кераміка, які мають характерні ознаки лише певного географічного ареалу; світоглядно-обрядова система, що сформувалась і функціонує впродовж тривалого часу в Україні.

У сучасній українській мові повно звичних нам слів, якими у свій час послуговувалися трипільці-арії. Наприклад: хліб, ячмінь, буревій, плуг, голуб, іскра, батько, тато, жито, кінь та багато-багато інших.

Оскільки Трипільська цивілізація була найбільш архаїчною на нашій планеті, то й давня українська мова, якою спілкувалися її носії, теж є найстарішою прамовою, з якої постали усі інші. Михайло Красуцький, відомий мовознавець, у своїй книзі «Древність української мови» (Одеса, 1880) писав: «Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов’янських, не виключаючи так званої старослов’янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських».

На думку українського науковця І. Ющука, наша мова набагато давніша, ніж російська чи англійська. Творили її й удосконалювали та шліфували наші предки не одне тисячоліття.

Багато спекуляцій здійснювалося і зараз чиниться недругами українського народу довкола назви «Україна». Деякі польські історики говорили, що «Україна» означає прикордонні землі Польщі на схід від корінних польських земель — «Креси Всходні». У свою чергу їх російські колеги запевняли, що «Україна» — це «окраїна Росії».

На це колись слушно зауважили українські вчені, що коли б так було насправді, то довкола Росії було б щонайменше чотири України: на Півночі, на Півдні, на Сході й на Заході Росії. Є ж тільки на Захід від Росії. Те ж саме стосується й Польщі. А це значить, що обидві версії, і польська й російська, про «окраїнність» нашої країни — ненаукові. Україна ніколи не була нічиєю «окраїною». Про справжнє значення назви «Україна» можемо дізнатися з праць українських вчених С. Шелухина, І. Борщака та інших сумлінних науковців.

http://nashedilo.blogspot.com/2016/11/blog-post_84.html

[birdy]

Питання «недержавності» українського народу

Не витримує критики і теза про «недержавність» українського народу. За схемою Історії України М. Грушевського, з кінця IV до початку VII ст. існувала держава антів. Наступницею її була Київська Держава і пізніше Галицько-Волинська.

Галичину польський король Казимир завоював у 1349 році, але остаточно її було включено до складу Польської держави у 1387 році. Отже, Галичина у складі Польщі з 1387 р. по 1772 р. (385 років). Щоправда, польський адміністративний устрій було впроваджено у 1435 році. З 1772 р. по 1918 р. Галичина у складі Австро-Угорщини (146 років). Всі ті роки українці берегли і розвивали свою мову, культуру, самосвідомість.

Київщина і Поділля перейшли під зверхність Литви у 1360-х рр. Але ліквідація удільного Київського князівства відбулась аж у 1470 р. До 1568 р. українські землі — в складі Литви (99 р.). Вони теж зберігали широку автономію і культуру. З 1568 по 1648 роки Україна у складі федеративної Речі Посполитої. З 1648 по 1764 рік — козацька Гетьманщина. Запорозьку Січ ліквідували у 1775 р. А це ще 11 років волі. Як провінція Росії Україна була з 1764 по 1917 рік (153 роки).

З 1917 р. по 1920 р. — відновлення Української Держави (українські паспорти УНР були дійсні за кордоном до 1924 р., і ЗУНР — до 1923 р.).

У 1939 р. — Карпатська Україна.

У 1941 р. — Акт 30 червня про відновлення Української Держави.

У 1991 р. — сучасна Україна.

А тепер поглянемо на наших сусідів. У 476 р. зазнала краху Західна Римська імперія. Франція, Німеччина та Італія до 843 року перебували в складі імперії Каролінгів. Після її розпаду бачимо в Італії період роздробленості, вторгнень і панування чужоземних завойовників. Германці, нормани, французи, іспанці, німці, австрійці змінювали одні одних. Тільки у 1870–1871 роках Італія стала незалежною державою.

Чехія з першої половини X ст. — у васальній залежності від німецьких володарів. З 1526 р., а остаточно — з 1620 р. до 1918 р. — у складі імперії Габсбургів (298 р.).

Польща утворилась в кінці X ст. З початку XI ст. — у васальній залежності від німців. Об'єднання Польщі відбулося в середині ХІV ст. Поділена між сусідніми державами у 1772, 1793, 1795 роках. Отримала незалежність у 1917–1918 роках (через 145 років).

Теперішня Росія — довгий час данник української Київської Держави. Після завоювання монголами у 1238–1240 рр. — під владою татарських ханів. Ця влада тривала більше 300 років. Частина російських істориків вважає, що тоді існувало не Московське князівство, а Московське ханство.

Державні утворення на території сучасної Румунії з'явилися на початку ІV ст. Були у васальній залежності від Туреччини, Польщі, Угорщини. Тільки у 1859–1861 рр. утворилася держава Румунія.

Болгарська держава виникла в 679 — 681 рр. Була знищена візантійцями у 1018 р. Відновлена у 1185–1396 рр. Завойована турками і майже 500 років перебувала під їх владою.

Угорці завоювали слов’янську територію, на якій зараз живуть, в кінці IX ст. Після битви при Мохачі (1526 р.) Угорщина поділена між Туреччиною та Австрією. До 1918 року — у складі імперії Габсбургів.

Таким чином, жодна з перелічених держав не була вічно незалежною. Але чи можна називати недержавними їх народи? Мабуть, ні. Український народ — теж. Твердження про бездержавність українського народу ненаукове. Як стверджував історик Ілько Борщак, ідея Соборної України європейцям була відома з давніх віків.

Отже, результати досліджень українських науковців свідчать про те, що українці — це окремий народ із самобутньою культурою та власною тисячолітньою традицією державотворення на рідній землі. Неупереджений аналіз теорій зарубіжних дослідників, які це заперечують, вказує на їх ненауковість та політичну зацікавленість.


http://bintel.com.ua/uk/article/18-11-Ukraine/