Або Донбас іде в Європу з Україною – або Україна піде в Європу без Донбасу
Тарас Стецьків _ Субота, 16 травня 2015, 10:48
Тарас Стецьків КОЛОНКИ АВТОРА
Донбас також має визначатися: з ким він? Потреба політичного лідерства Путін, іди геть!
Ніхто, мабуть, не буде заперечувати, що центральне питання для сьогоднішньої української держави – це питання війни й миру. Точніше, як припинити війну на Донбасі й досягти миру.
Президент Порошенко, що прийшов до влади на ідеї свого мирного плану, пропонує виключно дипломатичне вирішення цієї проблеми та переговорний процес, публічний і кулуарний, з опорою на так званий норманський формат – із залученням Німеччини й Франції.
Однак, незважаючи на постійні наполегливі нагадування з усіх боків, що "альтернативи Мінським угодам немає" – наразі ситуація дає підстави стверджувати, що цей шлях веде лише до замороження конфлікту і грає на руку Російській Федерації.
Значна частина українців,
близько 30%, переконана на необхідності продовження військових дій і виступає за військове визволення окупованої частини Донбасу. В основі такого підходу лежить уявлення багатьох громадян про територію як найважливіший ресурс держави, а також сподівання на відновлену армію та високий бойовий дух українців після Революції Гідності.
Реалізувати на практиці цей варіант сьогодні заважає співвідношення сил сторін на фронті по лінії Україна-Росія, неготовність Головнокомандувача воювати, та позиція ЄС, який шукає мирного, переговорного шляху зупинення війни на сході.
Варто також взяти до уваги настрої населення окупованих територій: у більшості байдуже ставлення, а почасти вороже до України, внаслідок тотальної російської пропаганди про "хунту" і "бомбардування" із боку української армії мирного населення.
Але, на жаль, не тільки.
Ми також часто уявляємо собі жителів окупованого Донбасу як обдурених, недостатньо свідомих людей, яким досить лишень сказати правду, розбудити їх – і вони стануть нормальними громадянами України. Однак це далеко не завжди так.
Провідні країни Заходу тиснуть на Україну щодо вирішення конфлікту на Сході шляхом надання особливого статусу для Донбасу. Цю тезу, вимушено чи з переконань, підтримує також Петро Порошенко й почасти Путін, який вбачає в цьому закріплення російського плацдарму для подальшого впливу й втручання у внутрішню політику України.
Однак, такий варіант вкрай невигідний і шкідливий для наших національних інтересів. Він закріплює постійно тліючий чи заморожений конфлікт, постійну можливість для Росії в будь-який момент перевести його в "гарячу" фазу. "Автономний" статус Донбасу постійно роз'їдатиме українську державність і блокуватиме зовнішньополітичний курс України в бік Європи.
У підході до вирішення конфлікту на Сході України ми повинні виходити з тієї аксіоми, що Путін, доки він президент Росії – ніколи не змириться з існуванням незалежної держави України й проведенням нею самостійної внутрішньої й зовнішньої політики.
Тому у війні на Донбасі головна мета Путіна не відторгнути Донбас від України, – а навпаки, нав'язати Україні зруйнований ним і бойовиками Донбас, щоб він міг постійно накладати вето щодо нашого євроатлантичного зовнішнього вектора. Путіну потрібна виснажена Донбасом Україна, яка відмовляється від ЄС і НАТО, не здатна провести внутрішні зміни й животіє як сіра зона між ЄС і Росією.
У разі реалізації цієї стратегії Путіна відбудеться неминуча поразка нинішнього прозахідного політичного режиму України з подальшою заміною на лояльну до Кремля владу.
Тож, у підході до вирішення проблеми війни на Донбасі виходитимемо з того, що військовий шлях відкидати не можна. Проте він потребує політичної волі і єдності еліти, тривалої підготовки Збройних сил і нарощення озброєнь, величезного напруження всіх людських і матеріальних ресурсів.
Також мусимо визнати, що навіть при реалізації військового сценарію немає швидкої перспективи демократичної українізації й політичного порозуміння на Донбасі.
Авторитарні ж методи упокорення Донбасу – за зразком, як це зробили США в середині 19-го століття з південними штатами після закінчення Громадянської війни – можуть викликати в сучасних умовах різке неприйняття Заходу, і, найголовніше, знову цивілізаційно повертають, прив'язують нас до "русского міра".
Сподіватися виграти в протистоянні з Росією один на один, як пропонують ряд радикальних мілітарних організацій – іти так званим
третім шляхом – є на сьогодні також, зважаючи на наш економічний стан і стан еліти, нереалістичним і згубним для самого існування нашої держави.
Потрібно розрубати цей гордіїв вузол, вийти із цього замкнутого кола.
Для цього необхідна інша ідеологія та інша ідея.
Пропонуємо заявити про інший підхід:
Україна – це в першу чергу люди, а не територія.
Одразу зауважимо: пропонований нижче варіант у жодному разі не заперечує, а навпаки, передбачає постійне нарощування потужності ЗС, мобілізаційних можливостей, побудови оборонних укріплень та закупок зброї, якої нема в Україні. Тобто, такий підхід вимагає захищати людей, постійно бути готовими до оборонних та наступальних дій.
Цей підхід пропонує перевести розв'язання питання війни Росії на Донбасі – у пропозицію вирішити це питання мирним шляхом. А саме: дати мешканцям окупованих територій реальну можливість висловити свою волю – хочуть вони жити в Україні чи хочуть приєднатися до Росії.
Ми заявляємо: або Донбас має залишитися звичайною областю в складі України, або він вибирає інший шлях – стає "незалежною державою", що, очевидно, неможливо економічно, чи входить до складу Росії, що для самої Росії неприйнятно.
Треба провести на окупованих територіях плебісцит – згідно зі статтями 43 та 46 закону "
Про місцеве самоврядування в Україні". У разі, якщо більшість мешканців цих територій висловляться за від'єднання від України – провести, відповідно до Конституції, всеукраїнський референдум і поставити питання про їх виключення зі складу України. Так у свій час Малайзія виключила зі свого складу Сінгапур.
Поставивши питання в такій площині, Україна знімає можливість шантажувати себе Донбасом і його ймовірною "проросійською" орієнтацією.
Ставлячи питання "або – або", ми знімаємо проблему надання Донбасу якогось особливого статусу, який де-факто стане гангреною на тілі української держави.
Які ще переваги може отримати українська влада – і народ – від цієї ідеї?
Проголосивши готовність до описаного вище мирного варіанту, Україна виривається з нав'язаного їй ззовні русла рішень. Цей варіант переводить Україну з об'єкта міжнародної політики – у її суб'єкти, ставлячи США, ЄС і Росію перед необхідністю відреагувати на таку пропозицію.
Українська політична еліта засвідчує свою сміливість і лідерство прямою постановкою питання – у першу чергу, перед українським народом.
Або Донбас іде в Європу з Україною, або Україна піде в Європу без Донбасу!
Така пропозиція зменшує військову загрозу й звужує поле маневру для Росії – і навпаки, розширює для України вікно можливостей.
Вона також ставить населення окупованого Донбасу перед необхідністю змінити позицію байдужості й невизначеності – на потребу
зробити вибір та нести за це відповідальність. Вона також дає населенню Донбасу, яке виснажене й вимучене війною, – можливість вирішити питання мирно. Проведення подібного плебісциту однозначно звужує соціальну базу найманців і бойовиків, що за гроші воюють проти України.
Однак усе вищеописане поки що стосувалося лише ідеї й дискусії навколо її сприйняття чи заперечення. Зовсім інше питання – практична реалізація цього варіанту. Ми повинні передбачати й цей момент.
Якщо ідея переходить у площину практичної реалізації, Україна має сказати, що тоді слід виконати низку умов:
– включити в списки для голосування всіх внутрішніх переселенців із Донбасу;
– голосувати тільки за українськими паспортами;
– контроль за волевиявленням і формуванням виборчих комісій закріпити виключно за місією ОБСЄ;
– налагодити безперешкодно теле- і радіотрансляцію українських медіа на окупованих територіях тощо.
Ризикнемо припустити, що за виконання цих умов і забезпечення чесного волевиявлення – більшість жителів Донбасу проголосують за те, щоб залишитися в складі України. Тоді знімаються всі питання:
– Росія втрачає будь-які аргументи втручання на Донбасі;
– усі, хто зі зброєю воюють проти України, це окупанти й підлягають знищенню;
– а українські військові отримують потужний стимул і мотивацію,
навіщо вони воюють за звільнення Донбасу.
Нескладно передбачити наявність серйозної когорти опонентів і критиків цієї ідеї – від звинувачень у розбазарюванні земель до навішування ярликів у зраді національних інтересів. Вони можуть сказати: а якщо жителі окупованих територій проголосують за вихід зі складу України?
Відповімо –
у такому разі їх треба відпустити.
Просто в цьому випадку найвищі шанси на швидке економічне зростання та євроінтеграцію отримує якраз Україна. А в майбутньому економічна сильна й приваблива українська держава матиме набагато більше шансів отримати прохання відсепарованих регіонів про їх повернення. Зате можливість шантажу й внутрішнього роз'їдання нашого державного організму буде усунено раз і назавжди.
Не кажучи вже про те, що в цьому випадку Україна, визволена від свого вічного взаємопоборювання й невизначеності – стає практично монолітною модерною політичною нацією.
Ще раз наголошуємо:
описана ідея полягає не у від'єднанні Донбасу від України – а лише в можливості проведення плебісциту, що передбачає від'єднання.
Можна спрогнозувати ще одне запитання від опонентів: а що ви будете робити, коли опитування на Донбасі дасть більшість за від'єднання від України, а всеукраїнський референдум не підтримає це рішення?
Ті, хто так буде казати, недооцінюють мудрість і прагматизм українського народу. Якщо населення окупованих територій висловиться, щоб жити не в Україні, а перед громадянами України постане дилема "жити з вічно замороженим конфліктом і неприхильним Донбасом чи швидко доєднатися до Європи й забезпечити собі європейський добробут" – вони впевнено та свідомо проголосують "за" їхнє від'єднання.
І розпочнуть будувати своє власне майбутнє.
Єдине, у такому випадку Україна мусить забезпечити переселення всіх бажаючих жити в Україні з окупованих територій і дати їм можливість разом із нами будувати це
спільне майбутнє.
І це буде європейське та євроатлантичне майбутнє.
Тарас Стецьків, спеціально для УП
Допис від Kotov
"Даже в тех случаях, когда нам не до шуток, нас угнетает не неприятность сама по себе, а то, как мы её воспринимаем" 
Bookmarks