Юра - бізнесмен. І патріот. І батько чотирьох дітей ( двоє прийомні, з дітдому). Виступає проти двомовності. Живе в Криму.
З бандерівців у пгт. крім Юри тільки вчитель укрмови Стєпанич та його жона Юхимівна. Остальні громадяни лібо байдужі космополіти, вродє бувшого міліціонера дяді Толі і бабки Антоновни, лібо пасіонарні патріоти іншого государства. Того самого де Пушкін, Гагарін, Ціолковський і Хуйло.
В березні, кагда по городку бігали запальні джигіти в зеленому камуфляжі, руське зємлячєство рішивши помогти воссоїдінєнію, построїлось в колону, розвернуло флаги і лозунги і рушило в похід на хохляцьку військову частину. В передні ряди, як годицця, виставили ветеранів ВОВ, хатя, єслі честно, ні Фьодор Нікітіч зі своїми значками ГТО і "лучшого свиновода мелітопольщини", ні Міхаїл Євсєїч з десятком казачьїх хрестів, прикуплених на ялтинському розвалі, на ветеранів не тянули по причині пятидесятих років рождєнія. Єдиним, почті настоящим ветераном, був ще крепкий восьмидесятилітній Владімір Ємєльянич, числившийся в 44-му в артилерійському дивізіоні то лі поварьонком, то лі сином полка і повноправно носящий на кітелі іконостас ювілейних медальок. Врємєна бойової юності Ємєльянич помнив смутно, Згадувалась йому вкусна тушонка, настоящий шоколад і добрі білокурі солдати, тріпающі його по загривку і одобряющі гортанними возгласами: "Гут, Вольдемар, гут". Женщіни наспівували "Інтернаціонал" і Газманова, таксіст Фєдя, час од часу прикладаючись до портвейну, тащив ікону зі Сталіним, старушка Міхєєвна розмахувала картонним чучелом Чємберлєна, отєц Давід зично підбадрював процесію : "Впєрьод православния. Да нє будєт вам сраму". Після третього по щьоту перформенсу хохляцькі воєнні уїхали, а ще через пару днів народ созвали на референдум в мєстний ДК. На сцену виліз опасистий товаріщ жлобського виду і об'явив:
- Таваріщі! Наступа історічєскій момент. Наконєц-то, после дєсятілєтій бандеровского гнєта у нас образувався шанс...
- Ти диви - прервав промовця гучний возглас новоприбувшого дяді Толі, бувшого міліціонера - Васька Жук. Вась, ти шо вже у власті? Та ж три года назад, коли я на пенсію йшов, тебе на десять літ запакували, як рецедивіста.
- Ви мене з ким-та путаєте, гражданін начальнік - растірявся промовець. - Я не угонщик, я чесний бізнесмен. І не Жук, папрашу вас, а Жуков, Васілій Анатоліч.
- Колорадський ти Жуков - сплюнув дядя Толя. - Хімії на тебе, паразіта, нема.
Нєсмотря на подпорчений ефект, народ почті єдіногласно одголосувався за воссоєдінєніє. Статістіку подпортили тільки сім'ї бізнесмена Юри та вчителя Стєпанича, старушка Антоновна, обіжена не веселих абреків іспользувавших не по назначєнію її козу Машку і дядя Толя, нарісовавший на бланку реалістичний кукіш сопровождьонний непєчатними прізивами гомосексуального характеру.
Пройшло три місяці.
Вчитель Стєпанич пішов на пенсію і з ранку до ночі копається з жоною Юхимівною на приусадєбному.
Таксіст Фєдя, ввіду дефіцита туристів, підрабатує грузчіком на ринку в городі. Ізрєдка вертається трезвим і грустним, виганя родну "Джілю" к обриву, гріється листаючи затасканого Конан-Дойля і підспівує Океану Ельзи. Впрочєм, чащє Фєдя, заявляєцця після сходу місяця п'яним як ніч, з парою бутилок портвейну під пахвою і йде будити свою возлюблєнну медсестру Люду. Стає під фірткою і гупає ногами так, шо окрєстні пенсіонери інстинктивно ниряють в підвали, убоявшись бомбардіровки, а половина собак вішається на своїх цепях і наступного дня гавкає тільки пошепки.
- Люда!!! - волає Фєдя з такою силою, що бліді тисячолітні зорі зриваються з неба і красівим градом обвалюються в глибоке синє море за горизонтом - Люда, сука, я тібя люблю. Виходь сюда, тільки закусь якусь візьми, а то це гамно насухо пить ніззя.
Дядя Толя, уїхав к сину в Херсон, а коза Машка здичавіла і переховується від людей в заброшенному винограднику.
Найгучнішою подією за останній місяць став приїзд пари туристів то лі з Красноярська, то лі з Іркутська. Угрюмі сібіряки вразвалочку чвалали головною вулицею, з наслаждєнієм вдихали настояний на травах та водоростях чорноморський воздух, фотографували заброшені дома та безкрає конопляне поле і чувствовали себе голівудськими звьоздами. Майже весь городок наввипередки біг за гостями, прєдлагав екскурсії та услуги, збивав ціни та угощав вином і пахлавою. Врешті-решт виявилося, що турісти домовилися наперед з старушкою Міхєєвною, за шо їй тієї ж ночі вибили вікно. Міхєївна, вибігши на поріг в трикотажній піжамі цвєта ялтинського заката ще довго честила нападників: "А шоб тебе Фєдька десять п'яних чеченців виїбло, а шоб тобі Мітя, імпотєнту горбатому. всю пенсію огурцами давали, а шоб ти, Сірожа, падлєц безстижий, камнями сцяв непреривно. Спітє гості дарагіє, храні вас Бог".
Бізнесмен Юра теж збирається уїжджати. Жону з дітьми він уже одправив на материк і тепер допродує остатки товарів. Ввіду нехватки валюти, здачу видає різною веселою мєлоччю.
- О, здравствуй-здравствуй, Фьодор Нікітіч. Шо брати будеш? Як всігда, макаронів п'ять і муки п'ять. Плюшками значить балуєшся. А ковбаски будеш? А пива, сиру, конхвет? Економити ти шо то став, Нікітіч. Внука певно хош від Дагестану відкупить. Вот держи. Так, 20 рублів здачі я тобі рошенівськими лєдєнцами дам, а то сам бачиш, шо тут нам лишається, як не сосати. Ти не обіжайся, Євсєїчу я вопше на 15 рублів камєністої йодірованої насипав. А то ше пожаліється хохляцьким каналам, шо в могучій багатій Росії залупу без солі їсти змушений, він падла скандальний, він може.
Тепле брудне море приємно хлюпає об пустинний кримський берег...
Bookmarks