Почему украинцы не любят русских?

[тестостерон]

Ну почему? Раньше жили при коммунизме. Общинный строй ещё называется.

Имею в виду марксистскую теорию, общепринятую. Не примитивную форму.

[Mikela]

Спочатку йде прощання.
Так чином

чи інакше

[Stone]

Спочатку йде прощання.
Так чином

чи інакше

Деда..у тебя маразм..

[Mikela]

Деда..у тебя маразм..

До чого ж ти смішний. В якій шафі зберігався такий совок невмирущий, з поглядами початку попереднього століття.

[Stone]

До чого ж ти смішний. В якій шафі зберігався такий совок невмирущий, з поглядами початку попереднього століття.

Эх деда..Какой ты однообразный..Ты П1дмог1льного уже перечитал?

[Mikela]

Эх деда..Какой ты однообразный..Ты П1дмог1льного уже перечитал?

Не читав, але по тобі видно наслідки його творчості.

[Stone]

Не читав, але по тобі видно наслідки його творчості.

ООО..Да вы в литературе рулите..Скажите деда))) " Вино какой страны вы предпочитаете в это время дня?" (опять наш любимый Булгаков))))
Ну и нетленное тех лет

Ты сгусток крови у креста
Копнул ноздрёй, как толстый боров,
Ты только хрюкнул на Христа,
Ефим Лакеевич Придворов!

Ты совершил двойной тяжёлый грех
Своим дешёвым балаганным вздором,
Ты оскорбил поэтов вольный цех
И малый свой талант покрыл большим позором.

[Stone]

Давайте. Можу Вам передати книгу... дуже цікаву. Валеріян Підмогильний. Тільки з поверненням!

Капец конечно..Было свободное время читанул еще пару п1сьменныков..Конечно откапывать такие литературные артефакты просто издевательство над украинской культурой..Которую я к слову люблю..Просто она не совсем литературная..согласен..Но те п1сьменныки это жесть..Впрочем как многие в то время..

- Хороши ваши стихи, скажите сами?
- Чудовищны! - вдруг смело и откровенно признал Иван.
- Не пишите больше! - попросил пришедший умоляюще.

Как они похожи творчеством и судьбой..правда?

[тестостерон]

Капец конечно..Было свободное время читанул еще пару п1сьменныков..Конечно откапывать такие литературные артефакты просто издевательство над украинской культурой..Которую я к слову люблю..Просто она не совсем литературная..согласен..Но те п1сьменныки это жесть..Впрочем как многие в то время..Как они похожи творчеством и судьбой..правда?

Ничего. Нынешнее время родило новые таланты. Один только Вася Шкляр чего стОит. Редкий бездарь и дешёвый коньюнктурщик, а непритязательным патриотам нравится. Это декаданс, закат культуры.

[Vedma]

Кому что, кто-то про Павку Корчагина читает, кто-то про мушкетеров, а можно и это...

http://www.e-reading.biz/bookbyautho...author=1000200

[Кострома]

Кому что, кто-то про Павку Корчагина читает, кто-то про мушкетеров, а можно и это...

http://www.e-reading.biz/bookbyautho...author=1000200

В России сей автор издавался?

[тестостерон]

Кому что, кто-то про Павку Корчагина читает, кто-то про мушкетеров, а можно и это...

http://www.e-reading.biz/bookbyautho...author=1000200

Заинтересовался. По ссылке открыл первую книгу. Сразу же возник вопрос. Ведьма, а вы сами это читали ? )))

— Подивимося… — вийшов біля підземного переходу, почвалав у бік Мартиних апартаментів, та раптом на парапеті біля цирку побачив худе дівча з червоними від помади губами — сиділо собі, гризло насіння, наче не ніч — білий день.
— Ось ти й нарвалася, сучка!Макар устиг ступити лише кілька нетвердих кроків, коли дівча підхопилося, гайнуло у підземний перехід.
— А-а… Рятуєшся?.. Не вийде! — Хмільна лють у скроні.Слідом біг. Вискочив на поверхню біля універмагу «Україна» — де?! Дівча спокійнісінько стояло біля фургончика з шаурмою, з апетитом жувало грубий бутерброд, з якого стирчали стрілки зеленої цибулі, залишало червону помаду на скоринці черствої булки.

— Зараз… Я тебе нагодую… паскуда! — Хитався-сунув…Зі спини підкрався. Ухопив дівча за руку.— Ну… Привіт, красуне!
— Шо нада? — Дівча відреагувало миттєво — колінкою механіку в пах, бутербродом у пику.
Він сміявся, як дурний, не відпускав малу. Смикав до себе.
— Шо нада? Тебе, сучко мала! Забула, як минулої осені твої другани мене у під’їзді розділи? А хто мене туди заманив? А? Згадала? Лягай, стерво! Отут я тебе…
— Та без проблем! У мене сифіліс! Поділюся безплатно.
— А! Відмазуємося… Не допоможе, падло вокзальне!
— Саня! У неї справді сифіліс… — почув за спиною. — А може, вже й СНІД.
— Може, і СНІД, — підгавкнуло дівча. — Мені в падло перевірятися…Механік озирнувся. З пащі яскраво освітленого фургончику на нього дивився Фома.
— Фомін, ти? — Макар так здивувався, що й про малу хвойду забув. Розімкнув руку — пішла геть!Дівча й не думало тікати — роздратовано кинуло зіпсований бутерброд на асфальт.
— Олегу! Зроби ще один…Макар спантеличено кліпав: Олег Фомін, одногрупник із «Політехніки»… Якого біса він тут?.. Патлате, зарозуміле, у виші від нього гонор хвилями розходився: усі лузери — він один правду життя знає. Хай інші горбатяться, Фомі на роду інше написано. І хіба у цьому фургончику Фомі щастя? Хвацько ліпив із черствої булки нову смакоту для привокзальної хвойди. Усміхався Макарові.
— Ти як?
— Круто.
— Диплом пишеш?Диплом? А, ну, так… Хтось пише… Макар уже забашляв.
— А ти?
— Написав… Не проблема. Наші кажуть, ти у шоколаді. Колеса маєш…Макар засміявся придуркувато. Колеса? У їхній групі «колеса» мали всі, хто хотів.
— Блін, Фома… Давай… За зустріч…Фома кивнув, простягнув бутерброд малій.
— Скажи Араму, я зачиняюсь… — до дівчини.
— Зачекай! — Макар знову ухопив малу за руку.
— Де ті козли, що мене…
— Саня, не наривайся… — порадив Фома.
— Не наривайся! Бо точно трахну! — вигукнуло дівча, спокійнісінько пішло геть.
— Фома, що за фігня? Якого біса ти оцю паскуду захищаєш? — Ліз у фургончик, дивувався. — Що ти взагалі тут робиш?! Хіба ми на це вчилися?(с)

[Mikela]

Ничего. Нынешнее время родило новые таланты. Один только Вася Шкляр чего стОит. Редкий бездарь и дешёвый коньюнктурщик, а непритязательным патриотам нравится. Это декаданс, закат культуры.

Е ні, їх зараз багато і пишуть на різноманітні теми.
А велике буде видно на відстані і через деякий час.

[тестостерон]

Е ні, їх зараз багато і пишуть на різноманітні теми.
А велике буде видно на відстані і через деякий час.

Жаль, только - жить в эту пору прекрасную, уж не придётся ни мне, ни тебе.

Украинцам судьба, видать, такая - жить мечтами о прекрасном будущем и грезить о грядущем величии.

Увы, в прошлом и настоящем крупиц злата не видать почему-то.

[Ґонта]

Жаль, только - жить в эту пору прекрасную, уж не придётся ни мне, ни тебе.

Украинцам судьба, видать, такая - жить мечтами о прекрасном будущем и грезить о грядущем величии.

Увы, в прошлом и настоящем крупиц злата не видать почему-то.

Та й бісер Вас теж, очевидно, не тішить

[тестостерон]

Та й бісер Вас теж, очевидно, не тішить

Ні, не тішить. В мене серце крається, що мій народ в занепаді, що немає жодних перспектив для розвитку у любому аспекті - від культури, до економіки й державної самостійності.

А ви бачите привід для радощів ?

[Mikela]

Ні, не тішить. В мене серце крається, що мій народ в занепаді, що немає жодних перспектив для розвитку у любому аспекті - від культури, до економіки й державної самостійності.

А ви бачите привід для радощів ?

Не забуваємо додавати.
Іванку сала!

[тестостерон]

Не забуваємо додавати.
Іванку сала!

Слава Україні !

[Vedma]

Заинтересовался. По ссылке открыл первую книгу. Сразу же возник вопрос. Ведьма, а вы сами это читали ? )))

— Подивимося… — вийшов біля підземного переходу, почвалав у бік Мартиних апартаментів, та раптом на парапеті біля цирку побачив худе дівча з червоними від помади губами — сиділо собі, гризло насіння, наче не ніч — білий день.
— Ось ти й нарвалася, сучка!Макар устиг ступити лише кілька нетвердих кроків, коли дівча підхопилося, гайнуло у підземний перехід.
— А-а… Рятуєшся?.. Не вийде! — Хмільна лють у скроні.Слідом біг. Вискочив на поверхню біля універмагу «Україна» — де?! Дівча спокійнісінько стояло біля фургончика з шаурмою, з апетитом жувало грубий бутерброд, з якого стирчали стрілки зеленої цибулі, залишало червону помаду на скоринці черствої булки.

— Зараз… Я тебе нагодую… паскуда! — Хитався-сунув…Зі спини підкрався. Ухопив дівча за руку.— Ну… Привіт, красуне!
— Шо нада? — Дівча відреагувало миттєво — колінкою механіку в пах, бутербродом у пику.
Він сміявся, як дурний, не відпускав малу. Смикав до себе.
— Шо нада? Тебе, сучко мала! Забула, як минулої осені твої другани мене у під’їзді розділи? А хто мене туди заманив? А? Згадала? Лягай, стерво! Отут я тебе…
— Та без проблем! У мене сифіліс! Поділюся безплатно.
— А! Відмазуємося… Не допоможе, падло вокзальне!
— Саня! У неї справді сифіліс… — почув за спиною. — А може, вже й СНІД.
— Може, і СНІД, — підгавкнуло дівча. — Мені в падло перевірятися…Механік озирнувся. З пащі яскраво освітленого фургончику на нього дивився Фома.
— Фомін, ти? — Макар так здивувався, що й про малу хвойду забув. Розімкнув руку — пішла геть!Дівча й не думало тікати — роздратовано кинуло зіпсований бутерброд на асфальт.
— Олегу! Зроби ще один…Макар спантеличено кліпав: Олег Фомін, одногрупник із «Політехніки»… Якого біса він тут?.. Патлате, зарозуміле, у виші від нього гонор хвилями розходився: усі лузери — він один правду життя знає. Хай інші горбатяться, Фомі на роду інше написано. І хіба у цьому фургончику Фомі щастя? Хвацько ліпив із черствої булки нову смакоту для привокзальної хвойди. Усміхався Макарові.
— Ти як?
— Круто.
— Диплом пишеш?Диплом? А, ну, так… Хтось пише… Макар уже забашляв.
— А ти?
— Написав… Не проблема. Наші кажуть, ти у шоколаді. Колеса маєш…Макар засміявся придуркувато. Колеса? У їхній групі «колеса» мали всі, хто хотів.
— Блін, Фома… Давай… За зустріч…Фома кивнув, простягнув бутерброд малій.
— Скажи Араму, я зачиняюсь… — до дівчини.
— Зачекай! — Макар знову ухопив малу за руку.
— Де ті козли, що мене…
— Саня, не наривайся… — порадив Фома.
— Не наривайся! Бо точно трахну! — вигукнуло дівча, спокійнісінько пішло геть.
— Фома, що за фігня? Якого біса ти оцю паскуду захищаєш? — Ліз у фургончик, дивувався. — Що ти взагалі тут робиш?! Хіба ми на це вчилися?(с)

Конечно читала. Попробуйте всю книгу прочитать, а не отрывок. Ну, если Вам Павка Корчагин ближе или натурализм Шолохова, тогда не нужно

[Stone]

Заинтересовался. По ссылке открыл первую книгу. Сразу же возник вопрос. Ведьма, а вы сами это читали ? )))

— Подивимося… — вийшов біля підземного переходу, почвалав у бік Мартиних апартаментів, та раптом на парапеті біля цирку побачив худе дівча з червоними від помади губами — сиділо собі, гризло насіння, наче не ніч — білий день.
— Ось ти й нарвалася, сучка!Макар устиг ступити лише кілька нетвердих кроків, коли дівча підхопилося, гайнуло у підземний перехід.
— А-а… Рятуєшся?.. Не вийде! — Хмільна лють у скроні.Слідом біг. Вискочив на поверхню біля універмагу «Україна» — де?! Дівча спокійнісінько стояло біля фургончика з шаурмою, з апетитом жувало грубий бутерброд, з якого стирчали стрілки зеленої цибулі, залишало червону помаду на скоринці черствої булки.

— Зараз… Я тебе нагодую… паскуда! — Хитався-сунув…Зі спини підкрався. Ухопив дівча за руку.— Ну… Привіт, красуне!
— Шо нада? — Дівча відреагувало миттєво — колінкою механіку в пах, бутербродом у пику.
Він сміявся, як дурний, не відпускав малу. Смикав до себе.
— Шо нада? Тебе, сучко мала! Забула, як минулої осені твої другани мене у під’їзді розділи? А хто мене туди заманив? А? Згадала? Лягай, стерво! Отут я тебе…
— Та без проблем! У мене сифіліс! Поділюся безплатно.
— А! Відмазуємося… Не допоможе, падло вокзальне!
— Саня! У неї справді сифіліс… — почув за спиною. — А може, вже й СНІД.
— Може, і СНІД, — підгавкнуло дівча. — Мені в падло перевірятися…Механік озирнувся. З пащі яскраво освітленого фургончику на нього дивився Фома.
— Фомін, ти? — Макар так здивувався, що й про малу хвойду забув. Розімкнув руку — пішла геть!Дівча й не думало тікати — роздратовано кинуло зіпсований бутерброд на асфальт.
— Олегу! Зроби ще один…Макар спантеличено кліпав: Олег Фомін, одногрупник із «Політехніки»… Якого біса він тут?.. Патлате, зарозуміле, у виші від нього гонор хвилями розходився: усі лузери — він один правду життя знає. Хай інші горбатяться, Фомі на роду інше написано. І хіба у цьому фургончику Фомі щастя? Хвацько ліпив із черствої булки нову смакоту для привокзальної хвойди. Усміхався Макарові.
— Ти як?
— Круто.
— Диплом пишеш?Диплом? А, ну, так… Хтось пише… Макар уже забашляв.
— А ти?
— Написав… Не проблема. Наші кажуть, ти у шоколаді. Колеса маєш…Макар засміявся придуркувато. Колеса? У їхній групі «колеса» мали всі, хто хотів.
— Блін, Фома… Давай… За зустріч…Фома кивнув, простягнув бутерброд малій.
— Скажи Араму, я зачиняюсь… — до дівчини.
— Зачекай! — Макар знову ухопив малу за руку.
— Де ті козли, що мене…
— Саня, не наривайся… — порадив Фома.
— Не наривайся! Бо точно трахну! — вигукнуло дівча, спокійнісінько пішло геть.
— Фома, що за фігня? Якого біса ти оцю паскуду захищаєш? — Ліз у фургончик, дивувався. — Що ти взагалі тут робиш?! Хіба ми на це вчилися?(с)

ЖЫЗНЕННО!! А ЧЕ!! Еще один твир на тему что вижу то пою..