Верните СССР!!!!

[Interceptor]

Что-то мне кажется, что в 1933 и 1947 все таки кто-то да голодал. Не?

я тогда не жил

[RedFox]

Что-то мне кажется, что в 1933 и 1947 все таки кто-то да голодал. Не?

Думаете Цептор видел тех голодающих?

[Банзай]

Цептор, а Вы видели голодающих при Союзе?

офіційно заявляю в червні 1991р. були дні, коли я мав грошей лише на стаканчик квасу, що продавався в бочці біля Будинку Книги на Дзержинці.

[RedFox]

видел

в клинике лечебного голодания?

[RedFox]

офіційно заявляю в червні 1991р. були дні, коли я мав грошей лише на стаканчик квасу, що продавався в бочці біля Будинку Книги на Дзержинці.

судя по тебе таких дней у тебя было гораздо меньше, чем надо

[Interceptor]

в клинике лечебного голодания?

пойдете проверять?)))

[rrri]

А я знаю почему Совкам завидуют : они знали рецепт настоящей Крем-Соды.

[Банзай]

А я знаю почему Совкам завидуют : они знали рецепт настоящей Крем-Соды.

не рецепт, а смак.

Прочитав нині інформацію про цьогорічні розцінки на відпочинок дітей в оздоровчих таборах. Скільки себе пам'ятаю, подібна інформація з'являється щороку наприкінці весни – чи то з рекламною метою, чи то навпаки. Подається вона, наскільки пам'ятаю, щоразу без змін – ціни ростуть, діти теж, але табори ніхто не відміняє, більше того – є такі батьки, котрі добре пам'ятають своє щасливе піонерське минуле, тому обов'язково хочуть, аби їхні діти все це так само відчули. Бажання нормальне, хоч і дещо ризиковане – іноді нам здається, що пережиті нами сонячні дні обов'язково мають тішити всіх навколо. При цьому якось не враховуємо, що сонячні дні – поняття суб'єктивне, й залежать вони не так від піонервожатих, як від нашої внутрішньої легкості й налаштованості на свято. Я ніколи не був у піонерському таборі. Якось не склалось. Батьки не наполягали, я – тим більше. Друзі, які туди потрапляли, давали суперечливі свідчення – одні повертались засмаглими й наснаженими, співали невідомих нам пісень і розповідали правила незнайомих нам ігор. В їхніх розповідях було багато пригод і таємниць, піонерського братства й нічних історій про мерців. Це захоплювало й заворожувало, проте не переконувало. Інші навпаки – намагались про табірні будні особливо не розводитись, повертались завчасно, не дочекавшись кінця зміни, замучені й заплакані, говорили неохоче, і лише від батьків ми дізнавались, що спроба співжиття в дружньому колективі для їхніх дітей завершилась цілковитим фіаско, піонерський побут їх не влаштовував, потрібно було терміново забирати їх додому. Таких, останніх, незадоволених, серед моїх друзів та приятелів було чомусь досить багато. Принаймні, всі ці історії про сльози й розпач, про напружене очікування батьків і наполегливі вимоги повернутись додому були чимось звичним. Можливо, саме вони, ці історії, й сформували моє, дещо упереджене й скептичне ставлення до табірної форми літнього відпочинку. Сказати просто – я боявся таборів, хоча, звісно, нікому в цьому не зізнавався. Мені ніколи не подобалась колективна дисципліна, маршування, співи хором, обіди за загальним столом. Навіть колективний перегляд кінофільмів мене напружував. Не те, щоби я тепер вибудовував із цього якусь життєву позицію й намагався засудити методи колективного виховання – зовсім ні. Скоріше, навпаки. Розумію, скільки всього втратив, і чого, зрештою, був позбавлений. Розумію, як це вплинуло на моє подальше життя, на мої звички та поведінку. Розумію, але нічого вдіяти вже не можу. Все сталося так, як сталося. Добре, що мене ніхто не відправляв до таборів поза моїм бажанням. Добре, що мені в житті не траплялося злих вожатих, неадекватних чергових по кухні, стрьомних сурмачів та барабанщиків. Іноді потрібно дякувати долі за те, що вона убезпечила тебе від сторонніх втручань зовні, лишила для тебе твій простір і твою територію, лишила при тобі твій ідеалізм і твої ілюзії. Навіть, якщо при цьому ти позбавлений був можливості сидіти при нічному багатті й співати героїчних пісень. Навіть, якщо ти не брав участі в конкурсах художньої самодіяльності. Все одно – дякуй і тішся. Тішся й нікому не нав'язуй своїх ілюзій. Якось так. Але це ще не все. Одного разу мені таки трапилось опинитися в справжньому піонерському таборі, й це була дуже дивна історія. Потрапив я туди завдяки своєму інститутському приятелю Вовчику. Був він закоханий в одну студентку, старшу за нього на пару років. Роман у них якось не складався: він усе не наважувався, вона ні про що не здогадувалась – усе, як завжди. І ось вона поїхала до табору на ціле літо – вони з подругами відпрацьовували літні зміни піонервожатими. Він підбив мене поїхати слідом, провідати. Я погодився – коли ще, подумав, можна буде послухати хоровий спів. Приїхали ми надвечір. Вона здивувалась, але здивувалась, скоріше, приємно. Показала табір, познайомила зі своїм загоном, повела на піонерську дискотеку (окрема історія!). Потому вирішила влаштувати нас на нічліг. Відвела до загальної кімнати (чи палати? як це в піонерів називається?), пояснила піонерам ситуацію. Під час вечірньої перевірки ми з Вовчиком ховались під ліжками. Піонери нас не здали – для них це була справжня гра в підпільників. Після перевірки я завалився спати, а Вовчик із піонервожатою цілу ніч просидів коло радіорубки. Говорив, що цілувались. Хоча піонери стверджували, що ні. Задоволеними, в будь якому разі, лишились усі. Сергій Жадан
Більше читайте тут: http://tsn.ua/analitika/pionerbol-296162.html

[Спокойный]

шановный, такое ощущение что при союзе вы дальше игрени не ездили

Насладитесь
http://www.jvanetsky.ru/data/text/t7/defizit/

Мы с вами как-то уже выяснили, что жили в разных странах, хотя вроде и в одном государстве.

А вы сами то совок застали? И если да, и не в школьном возрасте, то чего конкретно из еды вам недоставало? Неужели нынешних бананов и красивых несъедобных яблок, которых сейчас в магазинах валом?

[RedFox]

пойдете проверять?)))

неа, поверю на слово. Просто интересно где таких Вы видели?

[Вини Днепр]

Была одинаковая, равномерная, гарантированная для всех - нищета.С голоду никто не умирал ( так и сейчас не умирают)
- но выбора никакого . По мусоркам и свалкам лазили дети ( бутылки, маккулатура и всякие блестящие штучки вместо игрушек) .Воровала вся страна - на производстве, в колхозах, мясокомбинатах, персонал в прод.магазинах и др.....

[Банзай]

судя по тебе таких дней у тебя было гораздо меньше, чем надо

я схуднув на 8 кг і зупинятися на цьому не збираюся.

[rrri]

не рецепт, а смак.

Та за смак я й вже не кажу.

А оригінальний рецепт напою дійсно втрачено, і це не жарт.

[Спокойный]

я схуднув на 8 кг і зупинятися на цьому не збираюся.

Перешли на один квас? Как в 91-м?

[RedFox]

Была одинаковая, равномерная, гарантированная для всех - нищета.С голоду никто не умирал ( так и сейчас не умирают)
- но выбора никакого . По мусоркам и свалкам лазили дети ( бутылки, маккулатура и всякие блестящие штучки вместо игрушек) .Воровала вся страна - на производстве, в колхозах, мясокомбинатах, персонал в прод.магазинах и др.....

дети по мусоркам лазили не из-за нужды, а потому что там было интересно. Ну и судя по тому что Вы упоминаете макулатуру при союзе Вы жили в весьма нежном возрасте, если вообще жили тогда.

[Sholohov]

Да шо угодно. Например, мебели всегда было завались. Али самоваров медных. А шо тебе конкретно там нужно шоб було? насколько помню, мало кто экономил последнюю копейку
P.S. В период учебы в школе лазили по домам заброшенным возле Красноповстанческой балки. Народ выезжал, бросал все. Мотоцикл можно было найти

..я про жрачку....на совкопомойках бомжам жратва не светила, вот и не было их там. а бичей и в то время было полно, те же бомжи по факту

[Faraon]

И к стыду моему моя совесть не всегда была хорошим контролером.

А мне она до сих пор мешает жить , сцука ...))

[RedFox]

А мне она до сих пор мешает жить , сцука ...))

нееееее, моя очень покладистая. Мы с ней душа в душу

[kvitka777]

А вы сами то совок застали? И если да, и не в школьном возрасте, то чего конкретно из еды вам недоставало? Неужели нынешних бананов и красивых несъедобных яблок, которых сейчас в магазинах валом?

мяса, масла, сыра и т.д. (номерочки на ладошках помните?)

[Спокойный]

мяса, масла, сыра и т.д. (номерочки на ладошках помните?)

Это даже не позор, это беда, когда люди представляют свою историю по миниатюрам сатириков.