Був час, коли почали на землі люди вимирати. Від якої хвороби, — того ніхто не знав. Однак іде чоловік і враз кинеться, зчорніє, запіниться і вмре.
Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними гнала хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Надходив такий час, що вже і хоронити вмерлих нема кому...
А в селі над Дністром жила бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п'ятеро дітей. Але наймолодша Іванка ще здорова. Пантрує матір за донечкою, як за скарбом найдорожчим.
Аж не вберегла... Почала сохнути Іванка. Ні їсти не хоче, а тільки п'є, блідне, тане на очах. А ще просить матінку:
— Врятуй, мамо, я не хочу вмирати! Порятуй!
І так ті оченята просять, так благають, що бідна жінка місця собі не знаходить.
З тим минуло пару днів.
Одного вечора до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.
— Слава Богові, — привіталася.
— Слава.
— Що, помирає остання?
— А могла б і жити ... Аж кинулася Марія.
— Як? Бабуню сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в самоті на старість!
Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:
— Повідаю тобі тайну тої страшної хорі. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!
— Присягаю... Донечкою!
— Знай, що послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. А Чорти втішилися і всіх, на кому не видно хреста, убивають. Що їм до людських душ? Ото і мруть праведні з грішниками купно... Ти тяжко перенесла смерть родини. Дам тобі раду... Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні, або червоні, щоб здалека чорти виділи... Але не мов нікому більше, бо смерть дочки вздриш на очах...
Вже за годину червона і чорна мережка опоясали діточу сорочечку. Світять назавтра до сонця хрести і хрестики. І собі нашила. А як сиділа вечорами в самоті коло постелі дитини, то ще шила щось на дитячих сорочечках. А донечка здоровшала щодень і просила маму:
— А виший ще терен... А калину...
Як люди дивували, то казала, що збирається йти в ліси самітницею... Хрести треба на благословення Боже і проти поголосу. З тим вже Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає. А Маріїне серце стискається від болю, як видить, що понесли свіжого небіжчика на цвинтар.
Одного разу вся у сльозах прибігла Іванка і тягнула маму за рукав на сусідський двір. У маленькій домовинці виносили з хати двійню хлопчиків, Іванчиних ровесників.
Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує доньку, а думи в голові, як хмари зливові:
— Боже милий, так то моя надія! ... А діти мруть...
Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна:
— Шийте, шийте хрести... Вишивайте... Будете жити! Рятуйтеся! Люди запиралися в хаті. Думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять.
Марія побігла додому, взяла на руки Іванку і подибала до церкви.
Забила в дзвін на сполох.
За хвилю вже всі збіглися.
Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:
— Не повірили! Думаєте здуріла? Та най буде, дітей мені ваших шкода... — на тім зірвала з Іванки сорочечку вишиту.
Дитина на очах зчорніла і померла.
— Убивці! Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі.
Та й впала мертвою коло доньки...
З того часу відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих хрестах. Та матері навчили доньок, а доньки своїх доньок і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки.
Сумуючи За милим, дівчина вишила зозулю...
Люди дали вишиванкам сонце і квіти, листя і ягоди. Радощі і болі життя зашивали жіночі руки у своїх вишиванках.
Носять оту красну одіж і понині по всім світі.
Але мало хто відає, звідки прийшла та краса до людей.
Отже, ви сьогодні також будете вишивати хрестиком.
История вышиванки 3 класс
Відповісти з цитуванням
Bookmarks