Поэзия

[VINCHENSO]

...ИЗ НЕПОНЯТОГО! ОПрель ОПять-же...


РАЗОРВАЛА ГЛАДЬ ЯСНО СОЛНЫШКО,
УТРО ПРАЗДНУЕТ ДЕНЬ.
ВЫПИТЫ ВСЕ ГОРЛЫШКИ ДО ДНА, ДО ДОНЫШКА,
ДА МЫСЛИ ПРОСЯТСЯ В ТЕНЬ.

ЗА ОКНОМ ВЕСНА ВЫХОДИТ НА ПАНЕЛЬ,
ЗА ОКНОМ - ПОШЛЯК апрель!
ХМЕЛЬ В БАШКЕ, ПОД БРЮХОМ МЕЛЬ
И ХЛЮПАЕТ В БОТИНКЕ...
Я ЖИВУ НОВЫЙ ДЕНЬ!!!

[lilu]

Dzhmil, Ваши любимые - первые, которые я прочла

[Dzhmil]

+++Dzhmil, не дозволяю.

У сенсі "не дозволяю"? Що ви мені не дозволяєте? Це ви до чого, шановна?..
("Когда ви говорітє, Васілій Івановіч, такоє впєчатлєніє, што ви брєдітє")

+++Dzhmil, Ваши любимые - первые, которые я прочла

lilu, ви говорите загадками. Чи це перші в вашому житті вірші, що ви їх самостійно прочитали? Чи це перші мої улюблені вірші, що ви прочитали? Чи це перші українські вірші, що ви прочитали?
Про що ви?

[lilu]

Dzhmil, а я думала, Вы можете читать мои мысли

Dzhmil, а Ваш улюблений вірш Ліни Костенко?

Вы мне ответили двумя её стихами, процитировав, насколько я понимаю вначале мои слова

+++Dzhmil, а Ваш улюблений вірш Ліни Костенко?

А я приняла это за вопрос, обращённый ко мне , ну, и ответила:

Dzhmil, Ваши любимые - первые, которые я прочла

Уфф, устала цитировать. А украинский я учила в школе и даже одно стихотворение помню до сих пор:

Вічний революцьонер
Дух, що тіло рве до бою
Рве за поступ, щастя й волю
Він живий, він ще не вмер
Хоч од тисяч літ родився
Та лиш вчора розповівся
І о власній силі йде
І простується, міцніє
І спішить туди, де дніє
Словом сильним, мов трубою
Міліони зве з собою
Міліони радо йдуть
Бо це голос духа чуть
Голос духа чути скрізь
По курних хатах мужицьких
По верстатах ремісницьких
По місьцях недолі й сліз
І де тільки він роздасться
Щезнуть сльози, сум, нещастя
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а здобувати
Хоч синам, як не собі
Кращу долю в боротьбі!

Вот не помню кто автор, может Вы знаете?

[Katya]

("Когда ви говорітє, Васілій Івановіч, такоє впєчатлєніє, што ви брєдітє")

Джмелю, зовсім ви з цими революціями класику забули!

Іван Васільєвіч, а не Васілій Івановіч!!! Той з другої казки.

[Гілка]

В противному випадку дозвольте вважати

відносно вас з’являється питання, людина ви чи бот

[Гілка]

Агония видна всё ярче,
А выбора как не было, так нет.
Идут в колонны, матерясь и плача,
Надеясь вытащить удачливый билет.

Хватаются за тонкую соломку,
И так хотят поверить в чью-то ложь.
Ведь хочется, что б в жизни состоялось,
Чтоб что-то совершилось и сбылось…

Сменяются картинки увлечённых,
Листовки, ленточки, цветные площадя,
И сердце бьется в душе разгоряченных,
Сегодняшние дни - оттенки бытия.

[Ґонта]

Гілка, тепер я зрозумів, навіщо Вам російська мова як державна. Може тоді буде нагода добре її вивчити...

[Ґонта]

Не буду весь вірш розміщувати, він величенький. Ось лиш перші строфи...

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! -
а сила знову розцвіла.

Щоб жить - ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить - я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

[lilu]

Ґонта, о, это мы тоже в школе учили, тільки чому ж ви не написали, що це вірш Павла Тичина, не всіж мають час та можливість Гуглями шукати

[Ґонта]

lilu,
Ви ж також про Франка змовчали.

[Ґонта]

lilu, те, що в школі вчили - не біда. Ви вслухайтесь, як своєчасно ці рядки сьогодні звучать!!!

[lilu]

Ґонта, да я и вправду совершенно не помнила кто автор
А стихи Тычыны и вправду вдохновляющие.

[Аналитик]

Лилу! Из фольклора Киевского Университета.

Не чеши от скуки спины,
Не сиди, не майся,
Доставай Павла Тычину,
Делом занимайся.

Лилу! Из фольклора Киевского Университета.

Не чеши от скуки спину,
Не сиди, не майся,
Доставай Павла Тычину,
Делом занимайся.

[Гілка .]

Пам’ятається з роману народного життя "Хіба ревуть воли, як ясла повні" Панас Мирний та Іван Білик.
"Стояв уже вечір надворі. Сонце закотилося за гору червоно-червоно, немов обпилось тієї крові, що була пролита за день. Село, наморене то бійкою, то дивовижею, втихомирилось: ніде ні крику, ні гуку. Високі стовпи диму вилітали з верхів у небо високо-високо, наче несли туди людські сльози, прокльони, молитви... У печах палало полум’я – варилася вечеря; людські тіні снували повз його – і на хвилину-другу закривали його собою, немов якою запоною. Мороз дужчав; зорі грали; захід сонця жеврів кров’яно-красною зорею..."

[Гілка .]

форум стал многопосещаем, что очень сложно зайти в тему и, порой, вообще не доступно.

Ґонта,
Ви про останнє римаплество
Що ви бажали почути? Дивлячись на цю параною у державі, нічого іншого не відчуваєш окрім неприємних відчуттів.

Ґонта, Ваша цитата з теми "Русский - второй"
"на сьогодні вже вважаються моветоном..."
так і я ж про це, що "СЬОГОДНІ ВЖЕ" – політично не вигідно підіймати це питання, для тих хто лізе на президентське крісло.
Тільки брехати не треба, що усе відбувається природно та натурально.
На одній "Ідеї української мови" гроші не заробиш, це може бути тільки інструмент у боротьбі до влади. Тим більш, що у ідею завжди треба вкладати гроші.
На форумі "обозреватель" ця тема підіймалась, але він вже закритий, як і багато інші.

[lilu]

форум стал многопосещаем, что очень сложно зайти в тему и, порой, вообще не доступно.

Не заметила никаких проблем, может вы что-то не так делаете?

так і я ж про це, що "СЬОГОДНІ ВЖЕ" – політично не вигідно підіймати це питання, для тих хто лізе на президентське крісло.

А Вам, батенька, везде президентское кресло мерещится . После развала Союза и образования независимых государств, русских перестали воспринимать как захватчиков и узурпаторов, поэтому и отношение к русской речи стало гораздо более приветливым, чем в советские времена, как в Украине, так и в Прибалтике. [/quote]

[Гілка]

может вы что-то не так делаете?

а может всё зависит от везения и случая

так і я ж про це, що "СЬОГОДНІ ВЖЕ" - це моя думка, що требя вже самостійно думати

[Гілка]

Душа грустит. о небесах,
Она не здешних нив жилища.
Люблю, когда на деревах
Огонь зеленый шевелится.

То сучья золотых стволов,
Как свечи, теплятся пред тайной,
И расцветают звезды слов
На их листовке первоначальной.

Понятен мне земли глагол,
Но не стряхну я муку эту,
Как отразивший в водах дол
Вдруг в небе ставшую комету.

Так кони не стряхнут хвостами
В хребты их пьющую луну…
О, если б прорасти глазами,
Как эти листья, в глубину.