Представники лицарського класу в Україні з'явилися ще у часи Данила Галицького, коли на службу до нього під час походу у Гори Угорські приєдналася ціла хоругва лицарів гербу Сас. «...Початок роду гербу Сас - із Саксонії, тому так і називається. З Саксонії Драго-Саси пішли в хрестовий похід, а потім були на Уграх, звідки прибули на службу до руського князя Данила, а потім його сина Лева. Осівши в Руській землі, завели сім'ї та в різних родах тим гербом послуговувалися», писав у 1584 р. польський хроніст Бартош Папроцький.
Згодом Саси асимілювалися (ймовірно, з бойками) та стали називатись найчисельнішим руським лицарським родом.
З середини 14-того ст. руське (українське) лицарство як клас починає підійматися, і Золотою Добою руського лицарства стає період 1360-1450 рр., коли руські лицарі нічим не поступаються європейським ні в битвах (Сині води 1362, Зимовий похід 1396, битва на Ворсклі 1399, битва при Грюнвальді 1410, тощо), ні в нобилітаті. Лицарі отримують право збирати свій сеймик та фактично здійснюють паралельне королівському самоврядування, що чітко прослідковується у конфедерації 1446 року. Яскравими представниками лицарства, які активно відтворюються у сучасності, є учасники Грюнвальдської битви 1410 року.
На жаль, нам поки багато невідомо з ритуалів посвячення та традицій українського лицарства.
Bookmarks