Як нескучно провести п‘ятницю 13-того?
Якщо коротко - купіть переліт у МАУ.
Якщо детальніше, то хронологія така:
- роблю он-лайн чекін на рейс, отримую посадковий, в якому замість номера місця вказано три загадкових букви SBY
- в день вильоту, приїжджаю чимраніше в аеропорт, запитую на check-in desk - “WTF”?
- отримую відповідь: це у вас посадковий зі статусом «standby», бо так склалося що на цей рейс overbooking 18 чоловік. Перепитую «вісім?». Ні, ВІСІМНАДЦЯТЬ. Вііісіімнадцять чоловік зайвих на цей один рейс!
- я дещо панікую, бо дуже хочу додому і розумію, що найближчі рейси вже не сьогодні. А завтра у сина змагання і я точно маю на них бути. Але на всі уточнюючі запитання чую відчеканену відповідь «я не можу надати більше інформації, проходьте секьюріті контроль, паспортний та чекайте біля воріт посадки. Чи влізете в літак, стане відомо тільки після того як посадимо тих, в кого вказані місця». З 18-ма «зайвими» людьми такими як я шанси попасти на вільні місця не дуже, еге ж?
- чатую біля гейта. Починається традиційна вакханалія з перезважуванням багажу усіх пасажирів. Уточнення інформації все ще нема. Зібрався цілий натовп «зайвих». Делегація з вісьмох чоловік, що повертаються з конференції, чоловік який летить в Київ щоб далі пересісти на рейс в Азію інших авіаліній і т.д. Усі, звісно ж, розраховують полетіти саме цим рейсом і мають вагомі аргументи, чому Не можуть не полетіти. Усім відповідь «нам ще не надали інформацію, нічим зарадити не можу».
- тим часом краєм ока бачу, що працівник аеропорту біля гейту тихенько друкує посадкові тим із «зайвих», хто говорить німецькою.
- підходжу, кажу: «Я все бачу. Давайте ви вже надрукуєте посадковий і мені». Криво посміхається і мовчки видає мені посадковий із номером місця 21А. Стримано радію. Бо поки не сіли, все ж може змінитись.
- сіли у літак. Радію повноцінно. Полечу!
- через десять хвилин звернення юнака до мене: «гм-гм, ви сидите на моєму місці». Я: «ей нііі, ось мій посадковий, в ньому 21А». Юнак показує свій посадковий і та-дам! У нього теж 21А.
- Кличемо стюардесу. Вона здивовано дивиться в наші посадкові, обіцяє розібратись. Тим часом помічаю, що ми такі не одні із задвоєними місцями. Стюардеси ще додаткових 40 хвилин бігають із довгими списками пасажирів, звіряють місця, намаються знайти вільні, щоб розсадити «задвоєних».
- якось розсадили. Оголошується взліт. «Фух, таки полечу». Пілот озвучує вибачення за затримку «що склалася у звязку із повільним обслуговуванням персоналом аеропорту» (ні-ні, МАУ звісно ж тут ні до чого. Це не вони майже годину Носилися в хаосі, бо не могли розсадити людей).
- летимо. Підходить стюардеса, звертається до мене: «мама передала, що вам потрібно випити зараз таблетку». Кажу: «напевне, то не мені». Стюардеса: «Ой, точно, переплутала ряд». А в голові у мене проноситься «мені таки потрібна таблетка. Щоб прокинутись. Бо це ж сон?..»
Додому повернулась. Тут добре)
Bookmarks