Кілька останніх років, у ніч з 25 на 26 квітня, біля дніпропетровського пам’ятника Чорнобильцям у сквері внизу проспекта Кірова, горять свічки. З вечора люди приходять до монументу, вшановують пам’ять загиблих та думають про живих. О 00.23 хвилини проголошується хвилина мовчання, якої дотримуються усі, хто дочекаються цієї хвилини.
Пожертвувати кілька годин свого сну перед робочим днем – це мінімальний внесок, який може зробити людина у скарбницю людської пам’яті та вдячності. Важко знайти людину, яка б добровільно поступилась чорнобильцям чергою на квартиру чи якоюсь іншою пільгою. Але якась сила веде людей у ніч, шукати прощення у померлих чи може замолити совість за своє ставлення до живих ліквідаторів.
Ті ж, хто не може вийти на вулицю у цей час - приходять до пам’ятника за кілька годин, або запалюють свічку вдома на вікні. Й поки ці свічки запалюються – міцнішає віра у те, що ми збережемо свою країну та свою планету для життя наступних поколінь людей.
Таке відбувається в багатьох містах України та Білорусії. Не виконання формального обов’язку чиновників, а поклик серця та веління розуму вільних людей, які досі намагаються усвідомити причини трагедії, що сталась 26 квітня 1986 року.
Й думається, що цієї ночі варто згадати усіх жертв техногенних катастроф. Починаючи від таких масштабних, як Чорнобильська, закінчуючи загиблими на виробництві, автошляхах та навіть у себе вдома. Склавши ці цифри, ми розуміємо, які жертви людство поклало на вівтар науково-технічного прогресу. Тоді вже кожен зможе почути дзвін, який звучить за тими, хто дихає забрудненим повітрям, вживає умовно питну воду з крана, живе під впливом електромагнітного опромінення й просто – користується транспортом та працює на підприємствах, де таке поняття як «техніка безпеки» дуже часто посувається такими поняттями як «рентабельність» та «безробіття».
Пам'ятайте - Чорнобильський дзвін звучить за кожним з нас.
Тому кожен має право та обов’язок у ніч з 25 на 26 квітня зробити те, що вважає потрібним.
Bookmarks