Геть совковий правопис!

[Dzhmil]

Геть використання совкового калічного українського правопису, який було впроваджено 1933 року під час погрому совєцької українізації!
Його головна риса - максимальне наближення до правопису російського, що робить з української мови убогу копію "язика" "старшого брата".
Вживаймо нормальний, традиційний український правопис 1928 року, ухвалений, до речі, на всесвітніх зборах українських лінґвістів. Цей правопис нормально використовується в українській діяспорі, але чомусь не в Україні.

Деякі ознаки справжнього українського правопису:

1.Вживання літери "ґ" у запозичених словах латинського і германьского походження, напр.: неґативний, аґентура, Конґрес... А також у російських власних словах: Ґорбачьов, Ліґачьов, Пуґачьова...
2.Вживання сполучення "ія" замість нав'язаного москвинами "іа": діяспора, соціялізм, піяніно...
3.Вживання "ю" замість нав'язаного москалями "іу": юдаїзм, Юда...; "ію": нотаріюс...
4.Вживання сполучення "ав" замість москальського "ау": авдиторія, авдит, авдіо-касета...
5.Вживання "т" замість нав'язаного москалями помилкового церковнослов'янського "ф" у словах штибу: скіти (скіфи), катедра (кафедра), міт (міф)...
6.Вживання "я" після "л" на ознаку української м'якості цього звуку: плян, парлямент, кляса, рекляма, плянета...
7.Вживання закінчення "-и" в іменниках родової відміни на кшталт: сучасности, незалежности, бундючности, любови, пам'яти...

І не забуваймо, що наше місто має назву СІЧЕСЛАВ, а не кацапсько-совєцьку "Днєпрапєтровск".

[Ґонта]

Dzhmil, там набагато більше пунктів, ніж наведені тобою сім. Думаю, інші ти не навів за браком часу. Десь і в мене це було. Буде час - знайду та додам.
Але щодо "ґ" - там дещо більше тонкощів. Принаймні із іменами власними з близьких мов (не тільки російської). Якщо в українській мові існує співзвучне слово, від якого пішло власне ім'я іншої мові, то маємо цілковите право вимовляти так, як притаманно нашій мові.
Вже розбирали приклад з Писаржевським (існує співзвучне українське "писар"). Те ж можна сказати й про Пугачову (є слово "пугач"), Лігачова ("ліга"), Горбачова. До того ж існують офіційні правила транслітерації українською із інших мов деяких звуків. Згідно з якими й треба писати "-чова". На дозвіллі пошукаю - викладу.

[Harald]

Деякі ознаки справжнього українського правопису:

1.Вживання літери "ґ" у запозичених словах латинського і германьского походження, напр.: неґативний, аґентура, Конґрес...

Dzhmil, а чому ж тодi слово "германьского" пишеться з "г", а не не з "ґ"?

[Dzhmil]

А ви вважаєте, що слово "германський" запозичене з якоїсь германської мови?

[Harald]

А ви вважаєте, що слово "германський" запозичене з якоїсь германської мови?

Dzhmil, я вважаю, що це слово запозичене з латиньскої мови. I, до речi, не тiльки я так вважаю. Бо так воно й є.

http://lexikon.donx.de/?action=detai...en%20Sprachen#
http://chemie-7a.tripod.com/halbmetalle_kresten.htm

[Ґонта]

Цитата з передмови до словника:

У словникові щодо використання фонем г та ґ у словах іншомовного походження застосовано засади "Українського правопису" 1928 року з деякими уточненнями, а саме:

а) проривний ґ і фрикативний г слов'янських мов завжди відтворюються українським г, оскільки вживаються, як правило, в однокореневих лексемах;

б) у всіх грецизмах уживається тільки г;

в) у запозиченнях з інших мов фонема h послідовно передається через г;

г) у давно засвоєних словах також відтворюється українським г. Із власних назв це стосується насамперед найменувань країн, міст, гір, річок та інших ономастичних об'єктів;

ґ) у неслов'янських антропонімах (іменах та прізвищах), а також у новіших загальних назвах розрізняємо h та g, що передаються відповідно через г та ґ: Hegel (нім.) - Геґель, heat (англ.) - гіт, regio (лат.) - регіон.

В пункті г) можна знайти пояснення для вживання "г" в слові "германізм, германський"

[Harald]

г) у давно засвоєних словах також відтворюється українським г. Із власних назв це стосується насамперед найменувань країн, міст, гір, річок та інших ономастичних об'єктів;

Ґонто, дякую.