...ті ж самі сили, які змусили технологічні фірми зачепити на гачок користувачів дизайнерськими трюками, також заохочують ці компанії зображати світ так, щоби зробити його перегляд компульсивним, непереборним. «Економіка уваги стимулює розробку технологій, які привертають нашу увагу, – пояснює він. — При цьому
наші імпульси дістають привілеї щодо наших намірів».
Це означає
привілейованість над нюансованням сенсаційного, апелюючи до емоцій, гніву і обурення. За словами Вільямса, засоби масової інформації все частіше працюють на благо технологічних компаній і повинні грати за правилами економіки уваги, щоб «для виживання
збуджувати, принаджувати та розважати».
Після приголомшливої перемоги Дональда Трампа на виборах багато хто сумнівався в ролі так званих «фейкових новин» на фейсбуку, створених Росією ботах твіттеру чи орієнтованих на дані зусиллях тарґетування, які такі компанії, як Cambridge Analytica, використовували для впливу на виборців. Але Вільямс розглядає ці фактори як симптоми глибшої проблеми.
Це не просто тіньові або погані актори, які використовували інтернет, щоби змінити громадську думку.
Сама економіка уваги створена для просування такого явища, як Трамп, який віртуозно захоплює й утримує увагу прихильників і критиків, часто використовуючи або створюючи обурення.
Вільямс займався цією справою ще до обрання Трампа. У блозі, опублікованому за місяць до виборів у США, Вільямс забив тривогу у зв'язку із проблемою, яка, як він стверджував, є «значно важливішим питанням», ніж те, чи здобуде Трамп Білий дім. Кампанія зірки реаліті-шоу, за його словами, ознаменувала собою вододіл, на якому «нова цифрова динаміка економіки уваги нарешті подолала поріг і стала проявлятися в політичній сфері».
Вільямс бачив аналогічну динаміку місяцями раніше, під час кампанії Brexit, коли економіка уваги здавалася йому упередженою на користь емоційного, базованого на ідентичності варіанті виходу Великобританії з Європейського Союзу. Він підкреслює, що ця динаміка жодним чином не обмежується політичною правицею: вона також відіграє певну роль, вважає він, у несподіваній популярності лівих політиків, таких як Берні Сандерс і Джеремі Корбін, і часті спалахи інтернет-обурення стосовно питань, які розпалюють лють серед прогресивістів.
Все це, за словами Вільямса, не тільки спотворює те, як ми розглядаємо політику, але з часом може змінити те, як ми думаємо, роблячи нас менш раціональними і більш імпульсивними. «Ми призвичаїлися до нескінченного когнітивного стилю обурення шляхом інтерналізації динаміки середовища», – каже він.
На цьому політичному тлі Вільямс стверджує, що фіксація останніми роками на державі нагляду, фабуляризованої Джорджем Оруеллом, можливо, була неслушною. Інший англійський письменник-фантаст Олдос Гакслі дав більш пророче спостереження, коли попередив, що примус у Оруеллівському стилі є меншою загрозою демократії, ніж субтельніша сила психологічних маніпуляцій і «майже нескінченний апетит людини до розваг».
Після виборів у США Вільямс досліджував ще один вимір сьогоднішнього сміливого нового світу.
Якщо економіка уваги підриває нашу здатність пам'ятати, міркувати, приймати рішення для себе – здібності, які необхідні для самоврядування, – то яка надія є на саму демократію?
«Динаміка економіки уваги структурно налаштована на підрив людської волі, – каже він. – Якщо політика є вираженням нашої людської волі як на індивідуальному, так і на колективному рівні, то економіка уваги безпосередньо підриває припущення, на яких базується демократія»/ Якщо Apple, Facebook, Google, Twitter, Instagram і Snapchat поступово скорочують нашу здатність контролювати наш власний розум, то — питаю його — чи не може настати момент, коли демократія більше не функціонує?
“Чи ми зможемо розпізнати його, якщо і коли це станеться, – відповідає Вільямс. – А якщо ми не можемо, то звідки нам знати, чи цього вже не сталося?"
Paul Lewis
'Our minds can be hijacked': the tech insiders who fear a smartphone dystopia
The Guardian, 6.10.2017
Відповісти з цитуванням
Допис від Школа устного счета "Соробан"
Bookmarks