CCCP

[SeLenka]

Lwabith, безнаказанность это уже вторично, ну вот Вы, например, будете, извиняюсь, гадить на улицах зная, что Вам за это ничего не будет? Я надеюсь нет, а вот кто-то будет, так вот разница между Вами и этим кто-то как раз в той самой культуре, которая воспитывается поколениями и одним из составляющих этой культуры есть та самая окружающая среда.Дело в том, что побуждает людей гадить. Еще раз говорю, сравните маленькие промышленные города и маленькие исторические города.

[luchano]

l*****o, на це питання я знаю відповідь... якщо сказати коротко, то це бажання більшої частини населення країни, жити за рахунок другої частини населення країни, если по блотному, то это желание всех всех кидонуть, це питання соціальне і перший крок до вирішення його є створення в країні таких умов при яких людина, що працює и заробляє собі на життя мотиме деякі переваги перед людиною, що не працює....

Людина, що працює, і так має одну велику перевагу - гроші. Ті, хто не працює і принципово не збирається - їх не має. Але працювати можна теж по-різному, бо є люди, що працюють-працюють, працюють-працюють, а грошів щось не бачать, бо є людина, яка теж по-своєму працює і на яку "працюють" перші. Єдиної проблеми немає - їх ціла купа! Але і тут теж не на останньому місці знову ВІДСУТНІСТЬ КУЛЬТУР - культури праці та її оцінки, культури відношень між роботодавцем та робітником, податкової культури та взагалі правової, тощо. А де ж їм взятися, цім культурам, бо у Совку ж їх не було і не могло бути, практично з нуля вони можуть тільки з`явитися, ніяк інакше!

[Prokurat (старший)]

mann,

В качестве эпиграфа:
"ПИОНЭРЫ! Идите в ЖОПУ!"
Фаина РАНЕВСКАЯ.

Пионеры Ильичу
В жопу вставили свечу
Чтоб горела та свеча
В красной жопе Ильича.

[Prokurat (старший)]

Вам некуда торопиться. ГПУ к вам само придет.
(Ильф и Петров)

[Prokurat (старший)]

Паникеров к стенке
1941

[Lwabith]

SeLenka,

Lwabith, безнаказанность это уже вторично, ну вот Вы, например, будете, извиняюсь, гадить на улицах зная, что Вам за это ничего не будет? Я надеюсь нет, а вот кто-то будет, так вот разница между Вами и этим кто-то как раз в той самой культуре, которая воспитывается поколениями и одним из составляющих этой культуры есть та самая окружающая среда.Дело в том, что побуждает людей гадить. Еще раз говорю, сравните маленькие промышленные города и маленькие исторические города.

если брать в качестве примера меня, то вырос я на тополе, а сейчас живу в хрущевке. и желание мусорить у меня было отбито как раз горами мусора по всему городу.
что касается "одной из составляющих", то к ним относится и реклама на тв. и наш доблестный современный кинематограф (с позволения сказать), который пропагандирует культ бычества со всеми этими сашами белыми, бумерами и тд.
архитектура же является настолько пассивным источником негатива/позитива, что ее влиянием можно попросту принебречь.
а вот когда родители выкидывают мусор тупо на тротуар или в окно - это непосредственное воздействие на мировоззрение ребенка. особенно если ему запрещают делать так же. тут в ход идет принцип - "мне нельзя, а взрослым можно. значит гадить - атрибут взросления". теперь все лавочки в грязи, потому что сидеть на сиденьях "не по пацански" пацаны сидят на спинках.
вы улавливаете мысль? одно дело - влияние грязного облезлого дома, в котором (или рядом с которым) вы живете, а другое влияние родителей, учителей, моды, сми...
акценты надо расставлять по существу..

кстати. кроме архитектуры можно винить образ жизни. "работают в офисах/шахтах/у станка целый день, а потом выходят с работы и хочется чего-то нестандартного. нагадить, например, под ноги." как вам такой вариант? можно даже найти ссылки на статьи, в которых это "научно доказано".

[Prokurat (старший)]

Lwabith,

а вот когда родители выкидывают мусор тупо на тротуар или в окно - это непосредственное воздействие на мировоззрение ребенка.

... на мировозрение дебила.

[SeLenka]

архитектура же является настолько пассивным источником негатива/позитива

ну для кого каким - для меня, например, это активный источник негатива/позитива, я комфорт люблю и визуальный тоже.
Все то, что Вы перечислили, конечно тоже очень важно, но согласитесь преступности в спальных районах гораздо больше и школы там гораздо опаснее.

[Lwabith]

Prokurat (старший),

... на мировозрение дебила.

не уловил сути

[L_Pt]

Вот людей тема за душу взяла.
Мастер Ломастер, для того чтобы ответить на ваш вопрос вам достаточно посмотреть статистику рождаемости УССР и возрастную структуру населения в советское время. Текущее сокращение населения – это верхушка айсберга того демографического процесса, к-рый начался у нас еще в 60-ые и уже в 80-ые шел полным размахам. В 80-ые население пусть и не сокращалось, но кол-во родившихся детей (т.е. нынешних молодых мам и пап) по сравнению с 60-ыми сократилось в разы. Сейчас и рожать уже мало кому.
Это не имеет ничего общего с благосостоянии и тому прочего. Это результат разрушение патриархальной семьи. Если раньше дети это были вложения в будущее благосостояние семьи, то теперь стали всего лишь обузой. 1 – 2 дитя для покрытия родительских инстинктов оказалось вполне достаточно, вот больше обычно и не заводят.

[Lwabith]

SeLenka,

преступности в спальных районах гораздо больше и школы там гораздо опаснее.

жить там дешевле..
но постепенно, когда город разростается и спальные районы растут в цене, проблема уходит. архитектура правда остается.

стоимость жилья тут своеобразный фейс контроль.. пример можно привести на дорогом ресторане. чем он дороже, тем там меньше всякого сброда.

[Шурик Г. (гость)]

Людина, що працює, і так має одну велику перевагу - гроші. Ті, хто не працює і принципово не збирається - їх не має.

Або Ви щось не розумієте, або вдаєте, що не розумієте....
По культурі згоден....

[Dzhmil]

Україна у складі СССР

1921 рік - масовий голод унаслідок політики совєтської влади. Понад 2 млн померлих.

1932-33 роки - масовий голод унаслідок політики совєтської влади. Близько 10 млн померлих.

1946-47 роки - масовий голод унаслідок "визволення" України "братішкамі" зі сходу. 1,5 млн померлих.


Українці у складі СССР.

1922 р. Більшовицька влада ліквідувала “Просвіту” в Україні, на Кубані, в Зеленому Клину (Далекий Схід) та інших українських поселеннях в імперії.

1923-24 рр. Перший політичний процес проти українських вчених. 18 осіб, переважно викладачів вузів, засуджено до різних строків тюремного ув’язнення. Організатор і Президент ВУАН Микола Василенко отримав 10 років.

В той же час почалась нова хвиля викорення української мови та культури. «Зачем возрождать допетровскую эпоху, зачем гальванизировать украинский язык, который покрылся уже прахом?» – питав в Запоріжжі москвинський “письменник” Ф.Гладков. “Багато кобзарів тоді пропало – свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. – Кого ловили на базарі, кого на помешканні. Де б вони не з’явилися, їх забирали”.

1923-25 рр. Московити відтинають від України понад 50 тис. кв. верств землі Воронезької, Курської та Ростовської областей з населенням 2,4 млн чоловік, 70% яких становили українці.

1925 р. Чекисти розтріляли сотника станиці Гривенської В. Рябоконя, який сімь років очолював партизанський загін, що боровся за українську Кубань.

1927 р., 26 листопада. Розстріл студентів-керівників Української національно-козацької партії Івана Шумигори, Василя Артеменко та Вікторії Басович.

1927-31 рр. Ліквідація Української автокефальної церкви та її ієрархів, зокрема митрополитів В.Липківського та М.Борецького. Майже всі з 10 657 священників та 35 єпископів УАПЦ були тортуровані, розстріляні або заслані.

1929 р. Початок колективізації – фактично масового знищення українського селянства. Сотні тисяч селян було вислано на Північ та в Сибір, де вони тисячами гинули від голоду, холоду, хвороб. Лише у 1930-31 рр. було вислано понад 200 тис. родин. “На грунті недоїдання спецпереселенців і в особливости їхніх дітей лютують цинга, черевний та висипний тиф, приймаючи форми епідемічного характеру з масовою смертністю” (з доповідної записки заст. наркома лісової промисловости на початок 1933 р.).

1929-30 рр. Арешти визначних діячів української науки, культури, освіти, церкви, Спілки Української Молоді. На допиті одного з арештованих, Володимира Дурдуківського, слідчий Соломон Брук сказав: «Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это наша задача. Кого не поставим – перестреляем». Одночасно в усій Україні було заарештовано і розстріляно (більшість) або відправлено на довгострокову каторгу в концтабори понад 120 тис. українців, головним чином інтелігенції.

1930 р. На ключові посади в українське село відправлено 23 тис. комуністів з Московщини а 23,5 тис. спеціально уповноважених, переважно московитів. «Місцева сільска влада потребує ін’єкції більшовицького заліза. Тож ми посилаємо вас…Викиньте свій буржуазний гуманізм через вікно і дійте як більшовики…Ваше завдання – здобути зерно за будь-яку ціну…” – закликав Мендель Хатаєвич, україноненависник і один з організаторів голодомору в Україні. Селянські повстання придушувалися із застосуванням бронемашин, артилерії та літаків, а подекуди і хімічної зброї. В 1933 р. комуністи жорстоко придушили повстання українців на Кубані: було розстріляно і вислано понад 50 тис. чоловік, а станицю Полтавську, яка була крупним центром української освіти та культури – повністю (30 тис. населення). Перейменування її в Красноармейскую. Заселення українських станиць московитами. Перейменування їх назв, щоб ніхто й не здогадався, що в них жили славні нащадки Запорізької Січі.

1932 р. Збудовано першу потужну електричну станцію на Дніпрі біля Запоріжжя (Днєпрогес), внаслідок чого затоплено святиню Українського народу – Дніпровські Пороги, що оспівані в легендах та думах українців, повязані з козацькою славою, взагалі з формуванням Української нації. Будівництво Днєпрогесу було свідомою антиукраїнською акцією, заплянованою ще за часів царату – збудувати греблю можна було і в іншому місці.

1930-37 рр. Ліквідовані всі без винятку українські школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади та факультети, закрити газети та видавництва на Кубані, в Сибіру, на Далекому Сході та інших землях, заселених переважно українцями. В багатьох кубанських станицях москалі виносили зі шкіл, клюбів та хат-читалень українську літературу й палили її вдень при дорогах. Всі українці, які відігравали будь-яку ролю в культурно-національному житті Кубані, зокрема 1 500 вчителів українських станичних шкіл, були фізично знищені або заслані на каторжну працю до концтаборів, звідки майже ніхто не повернувся.

1932-33 рр. Найбільша трагедія за всю історію України – другий штучно створений голодомор в Русі, на Кубані, Поволжі та інших місцях, компактно заселених українцями з метою знищення українського селянства. Мученицькою смертю загинуло понад 10 000 000 українців…

“Занадобився голод, щоб показати, хто тут господар” (Мендель Хатаєвич). Загальне керівництво голодомором здійснював Лазар Каганович.

Голодомор був спрямований на винищення саме українців, а відбувався він лише на українських етнічних землях. Якщо окремі области України (зокрема Київщина) втратили чи не третину свого населення, а на Кубані, Придонні, Ставропіллі, в Криму загинув кожен четвертий-п’ятий житель сіл та хуторів, то в тих частинах сусідніх москвинських областей (Брянська, Воронізька, Курська), де жили москалі, смертности від голодування не спостерігалося.

У січні 1933 р. компартійна кліка призначила П.Постишева секретарем ЦК КПбУ. Разом з ним прибуло 10 тис. москвинів, які були призначені на керівні посади в селах, містах та обласних центрах.

З повідомлень італійського консула у Харкові, 31 травня 1933 року №474/106.
“Голод далі робить таке велике знищення народу, що залишається зовсім не зрозумілим, як світ може бути байдужим супроти такої катастрофи і як інтернаціональна преса, що так активно закликає до міжнародного осудження Німеччини…мовчить про цю різанину, організовану радянським урядом… “Етнографічний матеріал буде змінений”, – цинічно сказав один жид, велика риба місцевого (Харківського) ГПУ.
…напевно необхідно зліквідувати українську проблему протягом кількох місяців, з жертвою від 10 до 15 млн осіб. Нехай ця цифра не здається перебільшеною. Я тієї думки, що, мабуть, її вже досягли. Це велике нещастя, яке скошує мільони осіб і винищує дітей цілого народу, вдаряє в дійсности тільки Україну, Кубань та середню Волгу…
У селі Гарово, біля 50 км від Харкова, з 1 300 мешканців, що там жили, сьогодні можна нарахувати тільки 200…
Околиця Полтави, здається, найбільше потерпіла, більше навіть від Харкова. У Полтаві навіть лікарі починають пухнути від недоїдання.
Із Сум один комсомолець пише до своєї дівчини у Харків, що там батьки убивають своїх найменших дітей і їх з’їдають.
…Теперішнє нещастя спричинить колонізацію, переважно москвинську, України. Воно змінить її етнографічний характер. Можливо, в дуже близькому майбутньому не можна буде більше говорити про Україну…, тому що Україна в дійсности стане московським краєм”.


Посилене заселення спустілої від голодомору та терору України московитами (їхня чисельнисть зросла в 4,2 рази).

1933 р. На знак протесту проти політики московських окупантів та малоросійських колаборантів покінчив життя самогубством видатний письменник Микола Хвильовий. Також здійснив самогубство державний діяч М.Скрипник.

1934 р. Розстріляно діячів української культури (К.Буревій, Г.Косинка, Т.Крушельницький, Д.Фальківський та інш.). Усього в Україні в 1934-35 рр. було вбито близько 30 тис. осіб, переважно інтелігенції.

“З’їзд кобзарів” у Харкові. Кілька сотен кобзарів (тобто сліпих і старих людей), що з’їхалися на нього зі всієї України, було негайно розстріляно в урочищі поза містом.

1933-39 рр. Тотальне знищення (понад 80%!) української інтелігенції: інженерів, науковців, письменників, лікарів, вчителів тощо. У 1938 році друкувалося 259 українських письменників, після 1938 р. – лише 36. З 223 зниклих лише 7 померли своєю смертю.

1937 р. Ліквідація майже всього складу уряду УРСР та всього ЦК КПбУ. Самогубство голови уряду П.Любченка. Українців-комуністів чужинці знищували так само, як і не комуністів, але трохи пізніше. Терор мав не класову, а виразно національну основу. Марксистський історик академік М.Яворський, розстріляний, бо був українцем, незадовго до смерті писав: “Мав нещастя належати до найжалюгіднішої у світі комуністичній партії і вважаю це за свій великий злочин”.

На відзначення 20-річчя приходу комуністів до влади на Соловках було розстріляно багато діячів української культури.

1937-38 рр. Окупанти стратили на місцях по рознарядках з Москви біля 300 тис. українців. 3,5 млн були відправлені в концтабори. Лише в Харківській області за 1937 р. однією “тройкою” (прокурор М.Брон, начальник обласного відділу НКВД Л.Рейхман, секретар обкому партії М.Гикало) було розглянуто 9850 справ, по них до розстрілу було призначено 3450 осіб, решту в концтабори.

Цією “тройкою” були складені також додаткові проскрипційні списки на українську інтелігенцію, на підставі яких Наркому МВД Єжову була подана доповідна записка – зустрічний плян “О лимитах по Харьковськой области”: “Харьковщина еще значительно засорена враждебными элементами”, взято на облік ще 12154 особи, з яких намічено до розстрілу 3748 осіб. Вони просили виділити на Харківську область “додаткові ліміти” на 8 тис. чоловік, з них по першої категорії (розстріл) 3 тис. і по другої (концтабори) 5 тис. чоловік.

Ліміти було надано. Саме в Харкові, єдиному з міст СРСР, за участи цих катів при арештах інтелігенції проводилася децимація – брали підряд кожну десяту сім’ю.

1939 р. Початок комуністичного терору на Західно-Українських землях: закрито всі українські часописи, заборонено всі українські партії та громадські організації, зокрема “Просвіту” та Наукове товариство ім. Шевченка.

1939-40 рр. Інтервенція совєтів у Фінляндію, внаслідок якої загинуло або було покалічено понад 100 тис. українців.

1940 р. Взимку “нова” совєцька влада розпочала масове виселення населення Західної України в Сибір та Казахстан. За станом на 13 лютого 1940 р. було вислано майже 90 тис. осіб; у квітні-травні було вислано понад 61 тис. осіб. Комуністи відривають від України Придністров’є.

1941 р. Судовий процес у Львові над 59 членами ОУН, серед яких були студенти університету та учні. За неповних два роки окупації Галичини було розстріляно, змасакровано, депортовано в Сибір понад 1,5 млн жителів, зокрема, найбільш свідомих, визначних українських діячів – членів ОУН, “Пласту”, “Просвіти”, юристів, вчених, письменників, священників…

1941 р., 22 червня. Початок війни СССР з Німеччиною, в котрій загинуло понад 7 млн українців.

Червень-липень – фізичне знищення втікаючими комуністами понад 200 тис. українців, які були запроторені до в’язниць у Західній Україні, а також кілька сот осіб української інтелігенції, які в комуністичних тюрмах ніколи не сиділи. Більшість страчених ніякого відношення до політики не мали, як син Івана Франка, професор Петро Франко, ак. К.Студинський та інші. Розстріли чинилися згідно до пляну евакуації в’язнів з тюрем та наступної телеграми за підписом Л.Берія від 25 червня 1941 р.

Начальник Дубнівській тюрми в доповідній записці за 28 червня 1941 р. писав: «Зам.нач.Ровенского облуправления НКВД тов.Климов дали указание по телефону контингент ЗКЗК уничтожить. В 22 часа я приступил к выполенению этого распоряжения, но т.к. противник уже занял станцию Дубно и продолжал наступать на город, я не смог уничтожить всех ЗКЗК. В камерах осталось закрытыми примерно 60-70 чел.»
“…В червні 1941 року втікаючі московсько-більшовицькі окупанти закидали у соляні шахти в присілку Саліна, що на Старосамбірщині, понад 3500 живих, напівживих і замучених українців різного віку… Людей, яких вдалося витягти з шахти, похоронено у великій спільній могилі. Похорон, на якому я був з батьком і мамою, відбувся в липні 1941. Присутні були пригломшені нечуваними звірствами, бо людині з нормальним розумом це важко збагнути. Серця людей були переповнені болем, жалем, смутком і безсилою люттю. Від плачу стогнала земля. Плакали люди, плакали дерева”. (Я. Малицький. Нескорені, ч. 5, 1996)
“За неповних два роки окупації Галичини було розстріляно, змасакровано, депортовано в Сибір понад 1,5 млн жителів, зокрема, найбільш свідомих, визначних українських діячів – членів ОУН, “Пласту”, “Просвіти”, юристів, вчених, письменників, священиків…” (Яр. Тимчишин, м. Львів)

У Києві в липні-вересні НКВД масово арештовує професорів, викладачів, науковців та студентів й розстрілює за далеко не повним й оприлюдненим на сьогоднішній день списком 5147 осіб.
У жовтні 1941 в селі Непокрите (тепер Шестаково під Харковом) комуністи загнали у клуню і спалили живими біля 300 чоловік української інтелігенції, серед них відомого поета Володимира Свідзінського, яких вони перед тим зібрали у Харкові й погнали етапом нібито для евакуації.

У листопаді-грудні під час німецького наступу на Москву совєцьке командування кинуло проти німців 179 000 “ополченців” – учителів, інженерів, учених, щойно вивезених під контролем з України, не підготовлених, не навчених. Саме тут був випадок, що шокував весь світ: одна рушниця і один комплект набоїв на 5 чоловік і одна граната на трьох. У тому бою загинув цвіт української інтеліґенції, що ще залишався після терору. До речі, саме такі “ополченські частини” протягом усього 1941 року самотньо приймали на себе удари німецьких військ, бо залишалися кинутими панічно тікаючою красною армією.

19 грудня під Москвою проти німецького танкового прориву Жуков кинув три кавалерійські дивізії, набрані з українців Кубані та Півдня України. В глибокому снігу корпус був знищений за кілька годин. (Чи не після цих “операцій” німці почали називати Жукова “генерал м’ясо”? В той же час чотири добірних, добре оснащених і озброєних до зубів повнокомплектних дивізій НКВД і спецохорони в бойових діях не були задіяні ні тоді, ні згодом. Тепер вони – ветерани війни.)

1943 р. У Вінниці знайдено масові поховання страчених НКВД в 1937-38 рр. людей. Всього було знайдено біля 10 000 трупів. Переважно то були прості українські селяни та робітники.

1944 р., березень. На другий день після здобуття совєтськими військами Вінниці туди прибув начальник обласного управління НКВД кат Фіма Рапопорт, під особистим керівництвом якого в 1937-38 роках було вбито понад 12 тис. українців. Він зігнав мешканців Вінниці на могили своїх жертв і заявив: «Здесь зарыты изменники советской родины и враги народа. Кто есть из родственников и знакомых – выйти». Ніхто, зрозуміло, не вийшов. Тоді кат Рапопорт зачитав список імен нових жертв. Понад 170 людей були розстріляні з кулеметів лише за те, що були родичами чи знайомими раніш замордованих цим жидівським виродком.

Після виселення у травні 1944 року 120 тисяч кримських татар по Криму поширилася чутка, що тепер будуть виселяти українців. Тоді українці почали записуватися “руськими”. Плітка, як з’явилося вже в наші дні, мала під собою підставу – 22 червня 1944 року у Москві було видано секретний наказ за особистими підпісами Г.Жукова і Л.Берії №0078/42 про виселення всіх українців з України.
«Приказываю:
1.Выслать в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов […]
в)выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии.
г)выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться другим и не дать знать членам его семьи, которые находятся в Красной Армии…»
Повністю наказ не був виконаний внаслідок чисельности населення України, відсутности в окупантів достатньої кількости технічних засобів та присутности дуже великого числа українців у красній армії.

1944-53 рр. Сотні тисяч розстріляних борців за волю України – членів УПА. 2 млн висланих лише із ЗУЗ у концтабори та на спецпоселення членів їх родин, симпатиків ОУН і просто українців (як “бандерівців”). НКВД створює провокаційні спецгрупи бойовиків, які діють під вигладом ОУН-УПА, тероризують і знищують населення Західної України. Із архівів НКВД тепер стало відомо, що лише у квітні-травні 1945 діяло 156 таких спецгруп, в яких налічувалось 1783 особи.
Про масштаби українського національно-визвольного руху в Західній Україні свідчать витяги з секретних більшовицьких документів. “Від лютого 1944 до січня 1946 року результати боротьби з бандитизмом: проведено чекистско-войсковых операций 39773; убито бандитов 103313; задержано бандитов 110785; арестовано участников ОУН 8370; арестовано активных повстанцев 15959; задержано уклоняющихся 83284 и т.д. Всего 443950» (І. Білас, с. 181).

…У різні часи від 40 до 50% в’язнів комуністичних концтаборів становили українці. Наглядачами у них часто були колишні власівці.
1945-47 рр. Операція “Вісла”. Комуністи передали полякам майже 20 тис. кв. км українских земель (Берестейщина, Лемківщина, Надсяння, Підляшшя, Холмщина), знищили або виселили звідти разом з ляхами понад 1 млн українців.

Викрадення з територій інших держав, запроторення до концтаборів і фізичне знищення багатьох визначних українських діячів, зокрема поета М. Славінського, економіста В. Садовського, професора-іспанолога М. Іванова, австрійського архикнязя, українського полковника УСС і поета Василя Вишиваного (Вільгельм Габсбург Августин Волошин), президента Карпатської України 1939 р. (Його доля досі невідома.)

1946 р. Ліквідація УГКЦ, увязення і розстріли її ієрархів, що не схотіли підпорядкуватися Московській державній церкві.

Постанова ЦК ВКПб про “український буржуазний націоналізм”, гоніння на журнали “Україна”, “Радянський Львів”, “Дніпро”, “Барвінок”, “Перець”, внаслідок яких кілька тисяч представників української інтелігенції заслано до концтаборів. Постановою Ради Міністров УРСР український правопис змінено на “общепонятный”.

1946-47 рр. Третій за всю історію України штучний голодомор в наслідок якого тільки на Сході померло біля 800 тис. чоловік.

1947 р. Видано таємну інструкцію на 157 сторінках про вилучення з книгозбірень та списання в макулатуру 3600 назв книжок, автори яких були названі українськими буржуазними націоналістами, ворогами народу. Пятий параграф інструкції застерігав: “Особи, що загублять даний зведений список, підлягають притягненню до судової відповідальности”.

1948 р. 21 лютого. Указ Президії ВР СРСР “Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльности в сільскому господарстві”. Лише за перші 5 місяців дії указу на спецпоселення вислано 15 тис. осіб, з них понад 1,5 тис. дітей.

1949 р. Увязення 20-річного З. Красівського. Усього цей відомий борець за волю України, поет та Голова Проводу ОУН в Україні провів в тюрмах, концтаборах, засланнях та психіатричних лікарнях 26 років.
Того ж року поблизу одного з концтаборів на Колимі комуністи потопили у болоті біля 3000 українських дівчаток 13-14 років, “щоб нікому було народжувати бандерівців” (“Независимая газета”, Одеса, 17.11.1995)

1949-53 р. Чистка компартії, внаслідок якої за “український націоналізм” було виключено понад 22 тис. її членів, значна частина яких потрапила до концтаборів.

1951 р. Виступ студентів Харківського Університету проти складання іспитів російською мовою. За цією справою 33 студента було розстріляно, біля 800 заслано до концтаборів.

1956 р. “За антірадянську агітацію та пропаганду” засуджено Анатолія Лупиноса, який просилів у комуністичних концтаборах загалом 23 роки.
За протести проти інтервенції московських військ в Угорщину на довгі строки ув’язнення засуджено кілька сот чоловік, головним чином молоді.

1958 р. Пленум ЦК КПРС ухвалив Постанову про переведення українських шкіл на викладання російською мовою. Масове закриття українських шкіл.

За діяльність на захист прав українців на багаторічне ув’язення засуджений Петро Рубан. Всього цей патріот України відмучився у в’язницях та концтаборах 23 роки й був насильно депортований на Захід. Тепер в “незалежній” Україні він не може домогтися українського громадянства.

1961 р. За спробу створення Української Робітничо-Селянської Спілки, що прагнула була на марксистських засадах згідно за конституцією СССР сприяти виконанню “права” України на вихід з Союзу, приречено на смерть Левка Лук’яненка (замінено на 15 років ув’язнення). Усього цей видатний борець за вільну Україну поневірявся у тюрмах та таборах 30 років.

1950-70 рр. Будівництво каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі, перетворення національної святині на смердючі “моря”, якими залито тисячі гектарів дуже родючих земель, ще більше – високопродуктивних луків, знищено тисячі гектарів прибрежних очеретів та чагарників – природних місць розмноження річкових риб, поховано під воду сліди історичного існування українців в головній колисці формування і розвитку нації.
Перегородивши течію величезними греблями, станції порушили обмін кисню в воді, що спричинилося до поширення синіх водоростів. Вода стала псуватися, у ній стала дохнути риба. Широкі “моря” розмивають м’які береги, хвилі змивають плодючий грунт і відносять його до середини. І досі ці “моря” поступово ширшають, перетворюючись на величезні смердючі калюжі. Води не вистачає для турбін. Що робити з цими “морями”, ніхто до рації не знає.

1964 р. Агент КГБ пересипає фосфором й спалює Українську національну книгозбірню у Києві. На прилеглій до книгозбірні території заздалегідь була відключена вода, а пожежні приїхали лише через 4 години після підпалу. Вогнем було знищено понад 600 тис. томів цінних архівних українських документів.

1965 р. Хвиля політичних процесів проти “українських іншодумців” (Б. Горинь, М. Горинь, П. Заливаха, С. Караванський, Валентин Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та інш.) У Харкові за протести проти закриття українських шкіл заарештований А. Здоровий.

1969, 1979 рр. Серія підпалів і пожеж у книгозбірнях Софії Київської, Видубецького монастиря у Києві, медичного інституту у Тернополі, Успенської церкви та Музею Українського мистецтва у Львові. Подібні пожежі сталися в національних бібліотеках інших колоній імперії (Тарту, Самарканд, Ашхабад).

1970 р. Імперське міністерство освіти видало наказ про захист дисертацій московською мовою, навіть написаних на українознавчу тематику.

Суд над авторами “Листа творчої молоді Дніпропетровська” з протестом проти московщення української культури.

У Василькові поблизу Києва агенти КҐБ убивають відому українську поетку та художницю, активного діяча дисидентского руху Аллу Горську.

1971 р. Знищення могил Українських Січових Стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.

1972 р. “За недостатню боротьбу з націоналістичними проявами” окупанти усунули від партійного керівництва першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста.

У Харкові знесли хату, де жив видатний український філософ і просвітитель Григорій Сковорода та приступили до знищення цвинтаря, де було поховано багато визначних діячів української культури та науки. Тепер там вигулюють собак…

1972-74 рр. Політичні реперсивні процеси проти українських дисидентів. Загальна кількість заарештованих за 2 роки оцінюється кількома тисячами. Ті, яких не засудили, були звільнені з роботи або понижені у посадах. В ці роки були засуджені Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, Н. Світлична, В. Чорновіл, Ю. Шухевич та інші.

1977 р. Арест членів Української Гельсінгскої Групи М. Руденка, Ол. Тихого, Л. Лук’яненко, М. Матусевича, М. Мариновича.

1978 р. На Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник з Калуша на знак протесту проти московщення України.

1979 р. Під Львовом агенти КГБ вбивають популярного композитора-співака Володимира Івасюка.

1984-85 рр. В концтаборах були замордовані Олекса Тихій, Юрій Литвин, Василь Стус, Валерій Марченко.

1986 р. 21 квітня. Найбільша техногенна катастрофа в історії людства – на території України, аварія на Чорнобильскій АЕС. Для ліквідації наслідків катастрофи було мобілізовано понад 300 000 молодих людей віком 18-30 років, 96% яких набиралося з України.

СССР...?

[европейская штучка]

Lwabith, какой же вы весь советский! Чеканный слог, железный кулак, непримиримость - все в лучших чекистских традициях.

По теме:
В СССР самым разрушительным для меня было (бы):
- бесперспективность
- отсутствие свободы передвижения
Положительное - беспечность и, хоть вшивенькая по качеству, но стабильность.

[Шурик Г. (гость)]

Dzhmil, прохання...

1979 р. Під Львовом агенти КГБ вбивають популярного композитора-співака Володимира Івасюка.

Якщо це можливо, більш докладніше...

[L_Pt]

TeddyBear, разумеется, за последние десятилетия производительные силы у нас не слишком сильно изменились. Кол-во потребленных товаров и услуг осталось приблизительно на том же уровне. Но раньше это все надо было «доставать», то теперь – «зарабатывать».

[Lwabith]

Lwabith, какой же вы весь советский! Чеканный слог, железный кулак, непримиримость - все в лучших чекистских традициях.

тю на вас..)

[не_Я]

Я родился и вырос в СССР. Жил ка "галушка в сметане". Было все! И покушать и одеть и отдохнуть. Жаловаться грех. Конечно были перегибы, при том конкретные. Помню, родители в срочном порядке спихивали Москвич 412, чтоб не выкинули с подходящей очереди на ВАЗ 21011... Две машины в семье? Неположено! (даже купленые на свои, кровно заработанные)
Помню комиссии, которые определяли, наказыварь родаков за то, что построили дачу (деревяную) 6х6м в два этажа (сегодня она смотрится как хижина). Очереди и списки на цв. телевизор, холодильник, мебель... Хотя все это у нас было (родители были из руководящего звена. Вот только не воровали... Хотя стоило бы...), но большинство конечно этого не имели...
Сейчас, многие хвалят СССР, и хаят нынешнюю власть, страну... я хвалю! Но и нынешнее время в многих аспектах прекрасно. Вот только разучились люди работать. Вместо того, чтоб хаять, работали бы... Так нет... Поговорили бы вы при СССР.

[Людмила Лепешкина]

Когда мы и вы ( и вообще все государства постсоветского пространства) перестанут драть глотку о прошлом, а начнут жить сегодняшним (думаю, для анализа + и - 15 лет достаточно) и будущим, то возможно что-то через лет эдак 50 получится похожее на то самое "светлое европейское" будущее. Для меня сейчас большой +, что я могу сама строить свою карьеру (есть перспективы, а не ждать, когда бабуля на пенсию выйдет), я могу свободно выбирать куда поехать, никто не лезет в мою личную жизнь (ну соседей не берем - это партком отдыхает). - действительно нет стабильности, страховые компании некрепкие и вкладывать в них ненадежно (пока), взятки выросли и теперь практически везде, медобслуживание снизилось ( качество даже в платной нужно идти по рекомендации)... А вот про говори - я не жила в годы Сталина, а при Брежневе я как тогда говорила что хотела, так и сейчас.

[Dzhmil]

Dzhmil, прохання...

1979 р. Під Львовом агенти КГБ вбивають популярного композитора-співака Володимира Івасюка.

Якщо це можливо, більш докладніше...

Івасюк тоді ставав у Галичині все більш популярним і це насторожувало ґб. Ув останні місяці свого життя він скаржився на погрози з боку невідомих осіб, а загинув - повісився в лісі неподалік Львова. При тому, що Івасюк був життєрадісною людиною і ніколи не мав суїцидних нахилів. Тож, одразу після його смерті пішли чутки, що його просто вбили. Приблизно за таким сценарієм 1965, здається, року загинув Василь Симоненко, 1971 - Алла Горська, 1991 року - у нас Іван Сокульський помер від наслідків побиття. Тобто почерк однаковий і відомий.