На лірику потягнуло... (Знову не моє...)

[Ґонта]

Як зараження крові –
“Кто послєдній?”
“Кто пєрвий?”…
Коли зраджують мову,
Не витримують нерви!
Хто ж вас виплекав, діти?
Та чийого ж ви роду,
Що навчились губити
Рідне слово для моди?
Не витримують нерви,
Не витримує серце!
Розсипається мерва,
Перемішана з перцем,
Коли чуєш усюди:
“Ізвінітє”, “входітє”…
Бо не хочеться людям
Українського вжити -
Українського СЛОВА,
А не хліба чи пляшки.
Як зараження крові -
Небезпечно і тяжко.
У столиці держави
Розмовляють чужою,
Наче ж маємо право,
Ми ж таки – не ізгої,
А з корінням далеким
Ще арійського роду,
Від батьків, що нелегко
Здобували свободу.
То чому ж не вітання,
А “прівєтствія” чути?!
Де поділось кохання,
Цвіт барвінку і рути?
Чом не “перший”, а “пєрвий”,
Не “найкращий”, а “лучший”?
Не витримують нерви…
Та невже неминуче?!..
Ні! Минеться, я знаю,
Адже це тимчасово.
Славний Київ засяє
В Українському Слові!
І не будуть по моді
Язики вивертати.
Годі, браття, нам, годі!
Наша пісня крилата
Хай летить по дібровах
І розносить вітання!
Бо у нас, крім любові,
Ще існує й кохання.