Український лікнеп.

[Ґонта]

Wadim, я теж вчився за таким підручником - ґанок, ґава, ґрати, аґрус, ґелґотати.
Але крім підручника була ще й вчителька.

[chimes]

Ґонта, я сужу по "налякатися" - "испугаться", "налякать" - "испугать", "з переляку" - "с испуга".

[Harald]

Пляшку - відкорковують та закорковують

Пельку ( ) - розтуляють та стуляють

Відкорковую пляшку, розтуляю пельку, випиваю... Стуляю пельку, закорковую пляшку. На добранiч!

[Стёб]

Побачив рекламу: " ... бла-бла-бла ... лічи гроші"

З цього приводу:
Лічити можна цілі речі, оскільки лічба користується виключно натуралиними числами - один, два ... двадцять. Або іменами, якщо це перелік. Решту - рахують. Тобто скрізь, де можна застосувати математичні дії інші від додавання і віднімання - розрахунок! Отже, гроші рахують (12.75 грн).

Гроші теж можна лічити - "лічені копійки", себто певна кількість монеток (суцільних) . "Перелічив, маю 10 гривень" - дійсно, у мене в шафі лежать 10 монеток, вартістю в гривню, з зорбраженням Володимира. Але, "порахував, в гаманці 8 грн" - купюри в 5+2 грн і 4х25 копійок.

[Harald]

Решту - рахують.

Росiйською:
Мы считаем-таем-таем.
Украінською:
Ми рахуєм-хуєм-хуєм...

[Стёб]

це я збоянив ....

[Хваннадальсхнукюр]

Ґонта, опять к Вам за порадою: как назвать жителя Луцка?

[Wadim]

Wadim, я теж вчився за таким підручником - ґанок, ґава, ґрати, аґрус, ґелґотати.
Але крім підручника була ще й вчителька.

Нажаль з вчителями української в моїй школі були проблеми. Нам викладала мову вчителька, яка вчила її разом з нами. До того вона викладала російську.

[mann]

Гонто, насамперед негайно потрібно ввести лікнеп для політиків.
Не сказав би, що українську знаю в достатній мірі.
Але інколи, як почую чергового "діяча" по ТБ, виникає бажання не перемикати на інший канал, а схопити щось важке.
"Я надіюся..."
"В слідуючий раз..."
"Ми чітко визначили мету і мітатися не будемо..."
Вони самі себе чують? Може, колективного листа їм до "парткому" написати? Так "парткомів" забагато.

[Ґонта]

Ґонта, опять к Вам за порадою: как назвать жителя Луцка?

Лучанин.

[Harald]

Ґонта, опять к Вам за порадою: как назвать жителя Луцка?

Лучанин.

Або на iталiйський кшталт: лучiано

[Ґонта]

Гонто, насамперед негайно потрібно ввести лікнеп для політиків.
Не сказав би, що українську знаю в достатній мірі.
Але інколи, як почую чергового "діяча" по ТБ, виникає бажання не перемикати на інший канал, а схопити щось важке.
"Я надіюся..."
"В слідуючий раз..."
"Ми чітко визначили мету і мітатися не будемо..."
Вони самі себе чують? Може, колективного листа їм до "парткому" написати? Так "парткомів" забагато.

В мене теж виникало таке бажання. Але найліпше, що я міг зробити - розпочати роботу Лікнепу.

[mann]

Ґонта, справа добра.
Шкода тільки, що "діячі" не забігають "на вогник"

А, власне, то я погарячкував. Як вміють вже, так і ...

[Ґонта]

Трохи про фонему "Ґ"

Якщо сказати в двох словах, то дійсно, звук "ґ" переважно зустрічається в іншомовних словах, а в "одомашнених" словах все-таки він зустрічається рідко. Але тут хочеться зробити два зауваження:
1) нечасте вживання - це ще не причина вважати звук чужим та непритаманним рідній мові. Он звуки дж та дз теж зустрічаються рідко, крім того, навіть своєї окремої літери не мають.
2) друге зауваження стосується визначенню "іншомовності" слова. Та ж "галушка" - чистісінька латина, але вимовляти її через "ґ" - верх зухвальства

Як взагалі з'явився цей звук в нашій мові? Почитаємо Андрія Горняткевича:

Вже за часів Великого князівства Литовського виникла потреба передавати звук /g/, який щочастіше почав появлятися в чужих власних назвах. Спершу цю проблему розв'язано так, що писалося дві літери — "кг". Найдавніший випадок такого написання маємо з 1388 р.: КГИРДИВИД, азгодом такі написання находимо щораз частіше: КГВАЛТЪ, КГРУНТЪ, КГЕДЕМИНОВИЧЪ, ШВИДРИКГАИЛО та ін. (Shevelov, 1979; 623). Та з кінця XVI — початку XVII ст. така розв'язка вже не задовольняла, і наші предки почали вживати або латиничне "g", або нову літеру (взяту з тогочасного грецького письма) "ґ". її находимо в острозькій Біблії (1583), в острозькому букварі І. Федоров(ич)а (1587), а М. Смотрицький 1591 р. уживав її у своїй книжці "Грамматіка доброглаголиваго еллинословенскаго языка" (Німчук, 1/91; 10). Дальше, у Клирика Острозького (1599) находим — ФЂҐОУРА, а в Памви Беринди (1627) — ҐРОНО (Shevelov, 1979: 624). Хоч диграф "кг" уживався ще до раннього XVIII ст., літера "ґ" поступово здобуває собі місце в українській графіці. Що вона ніяке нововведення, навіть у модерній українській літературній мові, можна довести її використанням у словниках Желехівського та Недільського (1882 -1886), Уманця і Спілки (1893) чи Грінченка (1907 — 1909). Деякі засади, де вживати цю літеру, можемо прочитати в "Найголовніших правилах українського правопису" (1921), і ці правила деталізовано в т. зв. харківському "Українському правописі" (1929). її усунено з української абетки 1933 p., і вона була на вигнанні в Радянській Україні до 1990 р. Отже, говорити, що "штучної" літери "ґ" наколи не було у нашому алфавіті", — означає, в кращому випадку, брак обізнання з історичними джерелами.
....
Навіть якщо б існували українські говірки, які зовсім не мали фонеми /г/, це ще не була б підстава, щоб усувати цю фонему з літературної мови й вимови. Але найважливіше, що в центрально-наддніпрянських і полтавських говірках фонема /ґ/ таки існує, а вони ж основа сучасної української літературної мови. (Можна згадати, що існують німецькі говірки, які зовсім не мають дзвінких приголосних. Зразок такої вимови бачимо в "Панських жартах" Франка, який саме так передає німецький штиб в українській мові німецького комісара. Та німецька літературна мова й вимова не узгляднює такі говірки й уживає дзвінкі приголосні скрізь, де треба). Але при чому тут російськомовні громадяни? Коли українець вивчає російську мову, йому доводиться опанувати вимову російського /ы/, якого немає в більшості українських говірок, ані в літературній мові. Якщо, наприклад, М. Ґорбачов опанував літературне /g/ російської мови, то чому російськомовний громадянин України не міг би його засвоїти?

Оскільки будь-яка жива мова постійно розвивається, тож завжди будуть існувати деякі спірні питання, будуть існувати різні лінгвістичні школи із своїми поглядами. Хто з них правий - показує лише час.

Насьогодні несуперечливим є перелік українських слів, в яких фонема "ґ" займає своє законне місце:
аґрус ґаблище ґаблі ґава ґазда ґалаґан ґандж ґанок ґатунок ґвалт ґеґати ґеґекати ґеґотати ґедзатися ґедзь ґелґотати ґерґотати ґердан ґерлиґа ґирлиґа ґешефт ґиґнути ґлей (вишневий клей) ґніт (у свічці) ґоґель-моґель ґоґоль-моґоль ґонт ґонта ґражда ґрасувати ґрати (іменник) ґречний ґринджоли ґрунт ґрунь ґудзик ґудзь ґуля ґуральня джерґотати джиґнути дзиґа дзиґлик зиґзаґ леґінь фіґа фіґлі-міґлі шварґотіти тощо ("невеличкий" список таких слів шукайте тут)

Що ж до питання іншомовних слів, то наразі існує дві думки: професора Пономаріва та професора Німчука. Але вони мають відмінності в незначних питаннях. В остновному вони все одно збігаються.

Пономарів:

У словникові щодо використання фонем г та ґ у словах іншомовного походження застосовано засади «Українського правопису» 1928 р. з деякими уточненнями, а саме:
проривний ґ і фрикативний г слов'янських мов завжди відтворюються українським г, оскільки вживаються, як правило, в однокореневих лексемах (пол. głowa — голова, чес. mohutnэ — могутній та ін.);
у всіх грецизмах вживається тільки г (агностик, агонія, Галилея, Голгофа, Гомора та ін.);
у запозиченнях з інших мов фонема h послідовно передається через г, а не х (гокей, гоббі, гумор (лат. humor), гуманіст (лат. humanist) та ін.);
g у давно засвоєних словах також відтворюється українським г (гусар, гравюра та ін.). Із власних назв це стосується насамперед найменувань країн, міст, гір, річок, та інших ономастичних об'єктів (Англія, Голландія та ін.);
у неслов'янських антропонімах, а також у новіших загальних назвах розрізняємо h та g, що передаються відповідно через г та ґ: Hegel — Геґель, Copenhagen — Копенгаґен

Німчук:

на сучасному етапі доцільно вернутися до правил 1919 — 1921 р. і проєкту Українського Правопису 1926 року, що веліли в іншомовних запозиченнях — загальних назвах писати г, незалежно від того, h чи g вони мають у мовах-джерелах, а в топонімах й антропонімах писати г та ґ відповідно до того, з h чи g звучить і пишеться назва в мові, з якої слово до нас прийшло (крім давно засвоєних, зокрема через грецьку мову, — Англія, Єгипет, Рига та ін.)»

Тому загальними правилами можуть бути такі:
- у загальній лексиці (запозиченій зі слов'янських мов, з грецької, латинської та інших) фонеми "г" і "ґ" передавати тільки буквою "г", крім тих, що засвідчені з "ґ" у "Словнику іншомовних слів" (Київ, 2000).
- у топонімах й антропонімах писати "г" або "ґ" відповідно до того, "h" чи "g" звучить і пишеться у назві в мові-джерелі, крім давно засвоєних запозичень (їх пишемо лише через "г").
- слова грецького походження пишуться через "г".

Тому-то пишемо й вимовляємо Гемінґвей, Ґете, Гейне. Але - Англія (бо давнє запозичення).
Знову почитаємо Андрія Горняткевича:

Нехтування звуку "ґ" в англійських прізвищах призвело нещодавно майже до інциденту, коли в Києві віце-президента США названо Гор, а не Ґор. Кожен, хто добре володіє англійською мовою, знає, що перше слово в добірному товаристві не вживається.

Дуже тісно з цим питанням переплітається питання звуків х-г-ґ в іншомовних словах. Хочеться зауважити, що "х" в іншомовних словах переважно передається там, де в оригіналі є "ch":
Харбін, Харибда, харита, хартія, херувим, хірург, хлор, хорей.
Там же ж, де в оригіналі маємо "h", українською маємо "г":
гайдук, гарт, геві метал, гепі енд, гінді, гобі (а не хоббі), гокей (а не хокей), гонор, гуманізм, магараджа.
Також "г" вживаємо в словах грецького походження

[Ґонта]

Пляшку - відкорковують та закорковують

Пельку ( ) - розтуляють та стуляють

Відкорковую пляшку, розтуляю пельку, випиваю... Стуляю пельку, закорковую пляшку. На добранiч!

Відкорковую пляшку, розтуляю пельку, заплющую очі від насолоди,випиваю... Стуляю пельку, закорковую пляшку. Очі вже не розплющуються... - На добранiч!

[luchano]

Або на iталiйський кшталт: лучiано

l*****o відкорковує пляшку, розтуляє пельку, сьорбає ковток, заплющує очі від насолоди, стуляє пельку... потім знову розтуляє... так разів 20... викидає нахрін (Люся Пряна, чи нахрон?) порожню пляшку. Очі вже не розплющуються, ноги не йдуть... - На добранiч, сеньйор!

[Ґонта]

Постійна читачка нашого Лікнепу пані Л.Л. надіслала запитання:

Прочитала измененную вами подпись и удивилась. У вас написано "говорiмо", а меня в школе учили "говоримо". Как правильно на самом деле и почему раньше учили это слово говорить и писать по другому?

Дякую за запитання, можливо, комусь теж буде цікаво почути відповідь.

Форма "говоримо" - теперішній час першої особи множини. Тобто "що ми робимо? - ми говоримо".
У фразі ж "Говорімо Українською" - використана спонукальна форма дієслова. Якщо не помиляюсь (якщо помиляюсь, то виправте мене), то в російській спонукальна форма існує лише для другої особи (однини та множини).
В українській крім неї існує спонукальна форма для першої особи множини (зверніть увагу на наголос):
Сідаймо, їжмо, говорімо, пишімо, читаймо, слухаймо, вивчаймо, терпімо, носімо, спімо, кричімо, співаймо...

[mann]

Постійний читач Лікнепу пан mann цікавиться:

1/ Що робити з подвоєними (так?) приголосними у власних іменах та в одиницях виміру, що від цих імен походять.
Треба писати ват чи ватт, гаус чи гаусс?

2/ Так само читач марно намагається зрозуміти, як правильно ставити закінчення у родовому відмінку: -а чи -у (для читача це особливо стосується технічних термінів і взагалі - іншомовних слів).
Підсилювач звук-а чи -у, коефіцієнт-а чи -у?

Якщо відповідь на аналогічне питання читач прогавив, то щиро вибачається

[Ґонта]

mann,
1) в загальних словах іноземного походження подвоєння не зберігається (за деякими виключеннями). Тож пишімо 15 кіловат, 100 гаусів, два класи. (Серед виключень - тонна).
Коли ж йдеться про вживання імен, то будемо писати Джеймс Ватт та Карл Фрідріх Гаусс.

2) про закінчення іменників чоловічого роду родового відмінку однини я краще наведу цитату з довідника. Величеньку, але й змістовну...

Іменники чоловічого роду на приголосний усіх трьох груп у родовому відмінку однини приймають одно з двох основних закінчень, себто -а (-я) або -у (-ю) як до значіння свого.

Закінчення -а (у м’яких -я) приймають іменники, що визначають оформлені предмети, себто точно визначені щодо форми чи розміру речі й тями, як от живі істоти, предмети (що можуть бути цілі) певні міри: без брата, до вола, з метелика, до товариша, окуня, коло плуга, без носа, з пальця, димаря, ґвинта, трактора, автомобіля, дощоміра, налигача, грамофона, мікроскопа, мотора..., з гарця, до кілограма, без карбованця, червінця, метра, місяця, січня, листопада, вівтірка, тижня, дня і т. ін.

Закінчення -у (у м’яких -ю) приймають ті іменники, що визначають речі неоформлені, себто всілякі родові, гуртові, масові, збірні, або абстрактні, як от одноманітну масу, середовище, безформні явища природи, чинність, вражіння, психічний стан: з піску, без снігу, до алюмінію, цукру, перцю, молочаю, народу, миру, всесвіту, бору, гною, квасу, огню, льоду, ячменю, попелу, дьогтю, льону, жиру, гороху, кисню (кисень), водню (водень)..., від вихру, без грому, дощу, морозу, вітру, жару..., з почину, до болю, від дару, заклику, плачу, реготу, страху, гніву, суму, дотепу, заходу, клопоту... Звичайно це закінчення буде й при іменниках, що визначають розумові тями, в тім числі установи, надто коли ці іменники чужомовного походження: без поступу, до побуту, від стану, проти поділу, звичаю, уряду, закладу, акту, факту, стилю, метру (= розміру, напр., у віршах), курсу, комісаріяту, імперіялізму, штабу, архіву, декрету..., також у скороченнях, як от Наркомосу, Комунгоспу тощо. Отим то подекуди трапляється, що те самісіньке наче слово, а раз уживається з закінченням -а (-я), а другий із -у (-ю). Це буває тоді, коли те слово вживається з різними закінченнями, напр.: з каменя (= каменюки, як от "з каменя тече вода") – з каменю (= будівельного, матеріялу, напр., ",школа була зроблена з каменю"), коло листа (= листка, напр., "коло одного листа звивалася гусениця", так само в значінні "списаний папір", напр., "коло листа лежав коверт") – коло листу (= листя, напр., "кози заходилися коло листу"), від звіра (– вовка, ведмедя..., напр., "від цього звіра ти не втечеш") – від звіру (= звір’я, напр., "від звіру не вбережешся"), без папера (= канцелярської справи, напр., "цю довідку видано без папера до канцелярії"), без паперу (= матеріялу до писання, напр., "без чорнила й паперу нічого не зробиш"), з Мороза (= прізвище, напр., "з Мороза податку не беруть") – з морозу (= холоду, напр., "з морозу аж ніс почервонів").

Але далеко не всі іменники чоловічого роду своїм значінням належать виразно до першої чи до другої категорії, себто чи до тих, що визначають оформлені предмети, чи до тих, що визначають неоформлені речі, абстрактні тями тощо. Отим і наведені правила щодо вживання -а (-я) чи -у (-ю) в іменниках чоловічого роду в родовому відмінку не охоплюють геть усіх їх, і чимало з них є таких, що в родовому відмінку приймають одно з цих закінчень, хоч зовсім схожі з ними значінням інші приймають друге, а то навіть і таких, що можуть приймати і перше і друге. Тільки такі, як назви живих істот, цілком послідовно, без винятку завсіди мають закінчення -а (-я).

Так, чимало назов часу й простору своїм значінням не підходять ні до першої категорії, ні до другої, тобто не визначають точно оформлених тям, але не визначають і цілком безформних. Здебільшого вони й приймають закінчення -у (-ю), та все ж не послідовно, бо іноді й -а (я): з року, без віку, з листопаду (час, коли падає листя), до ранку, але з (самого) вечора; з степу, коло лісу, без лугу, від городу, ставу, саду, майдану, яру, сліду, Сибіру, Кавказу, Уралу, Дону, Берліну, Парижу, Нью-Йорку, Херсону..., але коло берега, до кряжа, біля горба, з Харкова, до Києва (в містах на -ів завсіди -а), Остра, Перемишля, Відня і т. ін.

Цікаво, що зменшені іменники від подібних назов звичайно й приймають закінчення -а (-я): з ярка, до ліска, біля ставочка, горо́дця тощо.

Таким чином нас не повинно дивувати те, що в українській мові є іменники чоловічого роду з двома закінченнями в родовому відмінку однини, напр., без стида́ і без сти́ду, без сорома́ і без со́рому, до моста́ і до мо́сту, з плота́ і з пло́ту, з двора́ і дво́ру тощо.

Винятково бувають і виразні порушення норм уживання -а (-я), -у (-ю): без хліба, вівса (тільки так, хоч значіння цих слів таке, що треба б чекати закінчення -у).



Тож у Вашому випадку слід писати "Підсилювач звуку, немає коефіцієнту".

[Ґонта]

mann, а от що шановний читач дійсно проґавив - літеру "ґ" в останньому речченні останнього допису.