Ось що прийшло мені до голови після інциденту, свідком якого я став вчора у маршрутці. Якась бабуся, не знаю вже чому, почала галасувати на весь мікробус. В її криках більш за все можна було почути божбу на адресу молоді, сучасності (традиційне "ось якби Сталіна вам зараз!"), божба на адресу України ("Ось за часи Советськово Союзу") й таке інше. Й почав я думати: завжди нам нагадували, вчили нас, щоби ми з пошаною ставилися до людей похилого віку. А чи може відрізнятися саме "пошана" та "жалість до слабого"? Мені абсолютно нема за що поважати таку ось бабцю. Я можу поступитися їй місцем у трамваї - бо ж слаба, бо ж стара, я можу ще щось там зробити, бо ж це так саме, як я не причиню болю песику чи кішці - я ж на багато сильніший, й не можу допуститися до того, щоби спричинити біль слабшому від себе.
Але - чи можу я ПОВАЖАТИ більшість з представників старої генерації, які мріють знову загнати мене у комуністичну стайню, зруйнувати мою державу? Чи можу я поважати тих відставників, які боролися за комуністичну ідею зі зброєю у руках під час Другої Світової, віддаючи мою Україну до лап більшовиків? Чи насправді - може йтись про ПОВАГУ, а не тільки про ставлення до такіх осіб, лишень як до слабих, яких просто не можна ображати?
Bookmarks