Друзі, дуже мені хочеться обсудити таку ось справу. Відомо, що український націоналізм є досить цікавим моментом у бутті українського суспільства: можна тривало ламати списи та дискутувати на тему «націоналізм – добре, чи погано?», але мені, людині, якій близькі деякі ідеї цього явища, дещо перешкоджає сказати: «так, я український націоналіст». А перешкоджає ось що: як відомо, у «Декалозі українського націоналісту», що був складений Степаном Ленкавським у 1929 році, є крім того, з чим я погоджуюсь на 100 відсотків, таке:
а) Пімстиш смерть Великих Лицарів.
б) Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
Крім того, у офіційній ідеї українського націоналізму постійно наводиметься, що «найголовніше й найперше – це Нація, й заради неї справжній націоналіст повинен бути спроможне на все". І тут в мене повстають питання. Добре, нація, як така, є дуже важливим аспектом в житті людини. Вона в ній формується, саме через неї виникає погляд особистості на дійсність та ін. Але! Український націоналізм ніколи не відділяв себе від християнської віри – до речі, всі засновники цього руху були або греко-католиками, або православними. Але ж, як вищевказані засади координуються с вченням Христовим та церковним - будь-то католицьким, будь-то православним?
Одже справа йдеться про помсту, ненависть... Стверджуючи, що «нація домінує понад усім», ми неминуче скачуємось у поганство – бо ж тільки язичники ставили боротьбу хоча б за будь-які ідеали понад християнськими цнотами: любов’ю, милістю та пробаченням... Взагалі для християнина найвищою коштовністю є Бог! Ось де в мене виникає привід для роздумів... Що скажете, добродії?
Bookmarks