уроки истории для умеющего читать говна.

Іван Виговський — гетьман, який спершу цілував московський чобіт, а потім поліз цілувати польський, сподіваючись, що так стане "князем Європи".

Після смерті Богдана Хмельницького козацька старшина, замість того щоб шукати мужнього лідера, обрала собі гетьмана за принципом підступності та політичної слизькості — і не прогадала. Іван Виговський був справжнім професіоналом обіцянок, угод і особливо — зрад під виглядом "стратегічної далекоглядності".
Спочатку він випрошував московську підтримку, клявся у вірності царю, приймав царські гроші, будував московські гарнізони...
Але щойно Москва стала заважати його особистим амбіціям, він миттєво «згадав», що шляхетного походження, та підписав угоду з Польщею.
І що ж це було? Гадяцький договір.
"Україна — третій рівноправний член Речі Посполитої".
"Велике князівство Руське"... Ой, тримайте мене семеро.
На ділі — це була перепустка назад у ярмо, бо:

  • Козаки знову ставали сміттям під ногами польської шляхти,
  • Православ'я відчувало душок уніатства,
  • А простим людям пропонували знову "служити панам".

Народ, зрозуміло, скипів:
"Ми що, десять років різалися за волю, щоб тепер лягти під Польщу?!"
Почалася кривава громадянська війна, яку й досі не можуть пояснити «патріоти»:
бо всі там різали одне одного "за Україну", але під чужими прапорами.
А Виговський?
Звичайно ж, втік. Спершу керував з трибуни, потім з сідла, а потім — з чорного ходу. Помер у тиші й забутті. І залишився в історії як гетьман-флюгер, що не тільки державу не врятував, а й свою репутацію втоптав у багно.