Генерал Остін якось зауважив, що для будь-якого воєначальника озброєння і припасів завжди мало ( із його власного досвіду). Посилання не знайду, не питайте; було порівняно недавно.
І сьогодні, і завтра, і особливо на майбутнє, коли доведеться міняти владу - чи пам'ятаєте ви, докоряючи партнерам, що зробила наша країна для власної безпеки? Чому влада, обрана, як-не-як, більшістю прекрасних громадян, стабільно повзла з обіймами в Кремль? Хоча ситуації з Карабахом, Придністров'ям і т.п. ясно показували, що за режим розквітає і зміцнюється за порєбріком? Чому не доходило і до 2014, і після цього? Чому, дорікаючи партнерам, які нам формально нічим не зобов'язані, ми не починаємо з себе?
Адже не буде несподіванкою, що і на майбутніх виборах помітна частина виборців кістьми ляже, але знову таки знайде "своїх", за "мир", за дружбу із "братьями славянами", проти "нацистів". Коли бачу подібні докори іншим державам, які нас терміново не захистили, завжди хочеться нагадати про власні "заслуги"; після цього, можливо, щось би помінялось у світогляді скаржників.
Bookmarks