
Допис від
Томас Насонгрядущий
Шаланды полные кефалий, в Руину пеця привозил ...
Церковне об’єднання – велика й шляхетна справа сама по собі. Але об’єднання не має сенсу, якщо до єдиної церкви людей заганятимуть насильно, як це робилося у середньовіччі.
Розумію вірян, які бажають молитися українською у церкві з духовним центром у Києві. Після багатьох років невизнання вони радіють тому, що визнання нарешті прийшло – навіть якщо тільки від однієї з Помісних церков.
Розумію тих небайдужих людей, які не задоволені жодною з наявних церковних структур і вважають помісну церкву шансом на оновлення і демократизацію церковного життя.
Але разом з тим серед громадян України є мільйони віруючих східного обряду, які не бажають нічого змінювати. Вони хочуть зберігати власну ідентичність у підпорядкуванні або Риму, як греко-католики, або Москві, як вірні УПЦ МП.
Як би до цього не ставитися, вони мають на це право згідно з Конституцією. І держава повинна гарантувати їм це право, захистити їхню релігійну свободу, так само, як і свободу інших конфесій.
І от саме тут вже давно почалися серйозні проблеми.
Стаття 35 Конституції України чітко говорить: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави». «Відокремлені» означає те, що президент, представляючи українців усіх віросповідань, не може втручатися у суто церковні справи, діяти на користь однієї або кількох церковних організацій всупереч інтересам інших.
Питання автокефалії відносяться до питань суто внутрішнього устрою церков, їхньої організації та церковного підпорядкування. У сучасній, демократичній та світській країні такі речі просто за визначенням не можуть відноситися до компетенції держави.
Починаючи з весни цього року, ми бачимо майже щоденне порушення цього принципу діючою владою. Дії президента, народних депутатів, інших чиновників щодо церковної автокефалії є перевищенням ними владних повноважень, втручанням у справи, що відносяться безпосередньо і виключно до церковної компетенції.
Дійсно, більшість церковних автокефалій здобувалися у минулому за підтримки влади. Але Конституція прямо забороняє президенту копіювати вчинки московських царів доби середньовіччя чи грецьких королів ХІХ століття. Україна – не монархія, і жодна церква в ній не має статусу державної.
Кажуть, що томос про автокефалію є нібито важливим питанням державної безпеки. З правової точки зору це безглуздя. Не може багатомільйонна конфесія становити загрозу державній безпеці. Так, у світі екстремісти всіх кольорів зловживають релігійною свободою, але сучасні демократії виробили дієві засоби їхньої нейтралізації. Церковна автокефалія до таких засобів точно не відноситься.
Найнебезпечнішим є те, що з керівництва держави беруть приклад чиновники меншого ґатунку. А також справжні, невигадані екстремісти.
На думку Порошенко, про захоплення храмів може говорити в Україні тільки «московська агентура». Але ось читаю на одному з інформаційних сайтів пряму мову від представника однієї з націоналістичних партій: «Якщо дадуть томос, настане час націоналістів. Адже саме ми станемо головною силою, яка братиме храми під контроль і передаватиме їх помісній церкві».
Чи націоналісти вже стали московською агентурою?
Проте їм є з кого брати приклад. Бо ж представники місцевої влади вже беруть безпосередню участь у захопленні церковного майна і побитті вірян та священиків, як це сталося у Богородчанах на Івано-Франківщині.
Один з керівників мінкульту прямим текстом говорить про те, що держава може відібрати в церкви три Лаври, якщо «буде зрозуміло, що при передачі Лавр в оренду існували порушення». У тому, що порушення при потребі знайдуть, ні в кого сумнівів немає: «була б людина, а стаття знайдеться».
А вчора очільник МЗС договорився до того, що «УПЦ МП... заснована на порушенні канону і є результатом узурпації». Навіть якщо такий висновок зроблено на основі документів авторства Константинопольського патріархату, ці документи призначені виключно для церковного вжитку і відображають лише точку зору одного з патріархатів, не підтриману офіційно іншими помісними церквами. Міністр забув про статтю 19 Конституції, за якою «Органи державної влади..., їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Жоден закон не уповноважує члена уряду на дискримінаційні по відношенню до мільйонів громадян заяви з питань, які жодною мірою не входять до сфери компетенції цього конкретного чиновника.
На цьому тлі вже ніби й «дрібницями» здаються рясне продукування фейків від імені єпископів УПЦ МП, мова ненависті до цієї конфесії, що бурхливими потоками ллється зі ЗМІ і соцмереж...
Bookmarks