Допис від
Sheba
ПРОЛОГ (не для першої сторінки)
Ми в минулому році одружились. Але ще до одруження обговорювали питання народження дитини. Проходили обстеження, тощо і чекали позитивного тесту на вагітність. І ось тест позитивній, аналіз на ХГЧ дав гарні результати. Перші півтори місяці пройшли легко з постійним відчуттям голоду. Через 2 години після обіду їсти хотілось, аж шлунок підвертало. Токсикозу не було. Дивне відчуття: в кіно і т.д. всі з токсикозом, а у мене жор))).
В другому триместрі (якраз на новий рік) попали в лікарню з відслойкою плідного яйця. Півтори місяці лежала, вставала лише в туалет та поїсти. На УЗІ 12 тижня нарешті мені сказали, що плацента сформувалась, дитина надійно закріпилась і все добре. На другий скрін посилали в Кривий Ріг, де огляд вів сам Веропотвелян, який підтвердив, що все добре.
Взагалі до останнього місяця вагітності було все нормально. Трохи загострились болі в попереку, але знайшла рішення за допомогою гімнастики та подушки для вагітних.
На останньому місяці прийшли безсоння та набряки. Таблетки діяли день-два і знову набряки. Приписували нові і те саме.
Кілька лікарів мене попереджали, що по віку і т.д. показані пологи шляхом кесарева розтину. Тому була налаштована саме на цей варіант. У Вільногрську, де я живу, місцеві лікарі в пологовому ПКС не роблять, порадили їхати в Дніпро. Передивилась відгуки і вирішила народжувати в 1 рд.
В 34 тижні приїхала на останній скрін і пішла в 1 рд зі сподіванням підписати обмінну карту, але начмед передивилась обмінку і вирішила відмовити, спочатку мотивуючи тим, що лікарня міська, а я не місцева, потім тим, що у мене складний випадок і мені потрібно народжувати в перинатальному центрі і взагалі, обмінку вони підписують лише з 36 тижнів.
Того ж дня поїхала на Космічку. Начмед толком обмінку не глянула. На мою репліку щодо кесарева сказала: “Не выдумывай, сама родишь”. Я була приголомшена. Всі плани шкереберть...
Через 2 тижні чергова спроба.
ЗВІТ ПРО ПОЛОГИ
В 36 тижнів вагітності поїхали в 1рд на зустріч із Щербаковою (нам її порадили, але про запас тримали пару варіантів лікарів з перинатального центру). Нарешті попали до неї і слова не встигли сказати, вона запропонувала кесарево, призначили дату 08.08.2018. Олена Іванівна побачила набряки і одразу поклала мене в патологію вагітних прокапатись. А у мене ні речей, та і взагалі не була готова. Видали халат і тапці, поки родичі позвозили речі.
Крапельниці може для чогось були корисні, але на набряки ніяк не вплинули. Після першої таблетки сечогінного не встигала бігати в туалет, після другої вже менше, на третій раз взагалі ніякого ефекту. Відпросилась на тиждень додому дооформити обмінку (і ще зробити манікюр-педікюр та стрижку-фарбування). На 31.08 потрібно було зробити КТГ. На 31-ше з усіми спакованими речами (сумок 5))) ми з чоловіком приїхали на КТГ в 1 рд. Потім понесла результати до Щербакової, яка знов мене поклала до лікарні до пологів, на що я й розраховувала. Щоб не повертатись в Вільногірськ та не морочити голову родичам у Дніпрі, краще перечекати в лікарні під наглядом.
Першого серпня та консиліумі Щербакова сказала, що 08.08 міські служби планують відключити воду, тому планові операції відміняють. Просила перенести на тиждень пізніше, але за аналізами зростав білірубін і ще щось... Щербакова сказала: “Вибирай, завтра чи післязавтра”. Я не забобонна, але в астрологічний календар зазирнула і сказала, що на завтра (37 тижнів вагітності+1 день). Повідомила чоловікові. Він якраз був шокований. Свекруха в санаторії, планувала приїхати через два дні. А тут така подія без неї.
І ось день Х. Я навіть не хвилювалась за операцію, була впевнена що все буде добре. Трохи запарка була з донорами: заплатити в 1 рд ніяк, потрібна довідка з банку крові. Зять погодився здати кров і за другого донора проплатити. Але у нього кров не взяли по якимсь показникам, а оплату приймати не хотіли. Доки хтось не підказав, куди саме платити по 150 грн за донора. Довідку здобули.
Сама операція: мене вклали на стіл, вкололи в спину лідокаїн (відчутно, боляче), а укол епідуралки не відчула. На останніх УЗІ у плода було обвиття пуповиною, про що попередила Щербакову. “Нічого — каже, - розплутаєм”. Привели чоловіка. Під час операції тримав мене за руку, хвилювався, чи мені не боляче. Але болю під час операції не відчувала. Чула, як живіт хилитали, була у свідомості, розмовляла з лікарями. Вийняли мою лялечку, вона не кричала, так, трохи подала голос, квакнула. На кілька секунд приклали до моїх грудей і віддали чоловіку. Він був в окремій палаті з донечкою на пузі доки мене зашивали.
З добу перебувала в палаті інтенсивної терапії. Спочатку морозило. Кожні три години на годину приносили доньку, яка жадібно намагалась щось видавити з грудей. Увечері першого дня сказали вставати. Дуже боляче було саме сідати, напружувати м’язи пресу. Через добу перевели в окрему палату, там ми перебували з чоловіком (йому поставили тапчанчик), де ми і звикали до нових ролей батьків. Палата 200 грн доба з санвузлом, душовою кабінкою, електрочайником, мікрохвильовою, телевізором та кондиціонером. Півтори доби нашу Василинку світили під синьою лампою від жовтушки. Виписали на 10-й день, коли пішло прибування ваги донечки.
ЕПІЛОГ
На останок. У мене залишились гарні спогади про 1 рд. Щербакова Олена Іванівна, дай Бог їй здоров’я, зробила більше, ніж навіть я очікувала: 2 операції одночасно, щодня відвідувала, хоча була дуже зайнята. Мінімум двіччі на день проводились медогляди мене та дитини. Медсестри на прохання приходили на допомогу, вчили доглядати за новонародженими. В палаті чисто: двіччі на день вологе прибирання. Гроші ніхто не вимагав. Кому надавати вдячність та її розміри ми визначали самі.
Відповісти з цитуванням
Bookmarks