Ось декілька сюжетів та бекґраундів.
Десь на початку листопаду голова правління «Газпрому» Олексій Міллер (той самий, який частує нас газом за «ринковою ціною» в 418 доларів) заявив, що з нового року ціни на газ для європейських споживачів знизяться приблизно вдвічі і становитимуть 270-300 доларів за тисячу кубометрів (це середньорічні ціни, що дуже важливо у нашому випадку). Має бути, якщо пошукати, й синхрон цієї заяви Міллера. Так само, як і його заяви, зробленої посеред літа, коли ціни на нафту на Нью-Йоркській товарній біржі сягнули космічної висоти в 150 доларів за барель – мовляв, зараз ціна газу для Європи перевищуватиме 500 доларів за 1000 м3, а якщо ціни на нафту перевищать 250 доларів, то ціни на газ зростуть понад 1000 доларів.
З цього навіть школяр зробить висновок, що 418 доларів за 1000 м3 може бути «ринковою» ціною на газ для України у січні, а у березні ця ціна вже становитиме 200 доларів (бо часовий лаг при розрахунках ціни становить тут півроку, тобто береться до уваги ціна на нафту півроку тому, якщо дещо спростити формулу «газового ринку»). Отож і виходить, що 250 доларів за 1000 м3 – зовсім не пільгова ціна, якщо врахувати істотно коротшу відстань транспортування газу до України у порівнянні навіть із Польщею чи Чехією.
А ще варто постійно нагадувати: «Газпром» має намір упродовж поточного року збільшити ціни на газ для власне російського споживача на 25% (на 5% підняли з Нового року, далі буде) у 2010 році – на 30% і в 2011-му – на 40% (щоразу у відношенні до попереднього року). Тож 2012 року щасливі росіяни матимуть рівність внутрішніх і зовнішніх цін на газ (ця інформація мала би подаватися спеціально для тих, хто розповідає: треба дружити з Росією чи навіть увійти до її складу, щоби завжди мати дешевий газ...).
Ну, а те, що Білорусь сьогодні справді має нижчі, ніж Україна, ціни на газ – про це також треба говорити, так само як і про ціну такої ціни: контроль з боку «Газпрому» за «Белтрансгазом» й обіцяне державне визнання незалежності Південної Осетії та Абхазії. Проте знов-таки: час дешевих вуглеводнів (синхрон Путіна чи Медвєдєва!) справді закінчився. І для Білорусі це також стане фактом через кілька років.
Ну, а як обійти згадку про «швейцарську» компанію «РосУкрЕнерго» і про те, що чомусь дивовижним чином Швейцарія у газовому конфлікті не задіяна? Чи, може, (синхрон!) вся справа у недавній констатації Путіна: «РосУкрЕнерго» – це дочірня структура «Газпрому»?
І тут буде доречно нагадати, що «Газпром» – це державна російська компанія, що обраний минулого року президент Медвєдєв має прямий стосунок до цієї структури (2000-2001 роки – голова ради директорів «Газпрому», 2001 рік – заступник голови ради директорів «Газпрому», з червня 2002-го до травня 2008 року – голова ради директорів «Газпрому», і це паралельно з виконанням обов’язків керівника адміністрації президента Росії (2003-2005) та першого заступника голови уряду Росії (2005-200
, що, зрештою, люди Володимира Путіна сидять на всіх керівних посадах цієї енергетичної монополії, так, що не розбереш, де тут Кремль, де Луб’янка, а де – газова «комерція».
Отож якраз про «комерцію» і «ринкову ціну»: взагалі-то ринок передбачає конкуренцію товаровиробників і постачальників, диверсифікацію джерел надходження товарів. Ці принципи намагається закріпити Європейська енергетична хартія, у порушенні якої Росія гучно звинувачує Україну. Не буду коментувати це (є порушення чи ні, мають встановити фахівці), проте варто не забувати – і доносити до аудиторії – що Російська Федерація взагалі не ратифікувала цю хартію, бо вона їй, бачте, не сподобалася чимось. Може, тим, що не дає монопольно встановлювати «ринкові» ціни на газ і транзит?
Нарешті, про транзит. Володимир Путін (синхрон!) посилається на угоду з Україною про те, що ціна на транзит російського газу до Європи буде залишатися незмінною – 1,7 долара за 1000 м3 на 100 км – згідно із українсько-російською угодою, підписаною у квітні 2007 року. Якраз за часів другого прем’єрства Віктора Януковича, якщо хтось забув. Тобто ціни на газ зростатимуть і далі, а от качатимемо його ми за безцінь завдяки самі-знаєте-кому; до речі, тому самому політикові, який місяць тому публічно визнав саме ту суму газового боргу України «Газпрому», яку називає російська сторона і категорично заперечує офіційна українська сторона (можливо, десь має бути й синхрон цієї вікопомної заяви «борця за національні інтереси»?).
І це далеко не все, що мало б лягти в інформаційний ряд телебачення.
Допис від Андреич
Ваші права у розділі
Відповісти з цитуванням
Bookmarks