Глибше, довше, безнадійніше: Лавров веде ОБСЄ від кризи до розвалу
Сергій Сидоренко, Європейська правда, Гамбург _ П'ятниця, 09 грудня 2016, 11:20 Фото osce.org
Німецьке головування в ОБСЄ мало оживити організацію, яка останнім часом не може похвалитися ефективністю.
Принаймні, на це сподівався глава німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмаєр, коли рік тому став чинним головою організації.
Дипломати свідчать: Штайнмаєр розраховував, що авторитет Німеччини дозволить зробити його місію історією успіху.
Та наразі можна говорити про зворотне.
Міністерська зустріч ОБСЄ, що завершується 9 грудня в німецькому Гамбурзі, не стала тріумфальною подією.
Навпаки,
тут вперше відкрито заговорили про загрозу розвалу організації.
І хоча більшість учасників намагаються і далі говорити про подальшу спільну роботу в рамках ОБСЄ, результати міністерської зустрічі якнайкраще свідчать: організація паралізована.
І
про її ефективність буде складно говорити, доки в ОБСЄ діє принцип консенсусу, а одним із членів організації є Росія.
Міністр не танцює
Публічна частина "міністеріалів" – подія масштабна, помпезна, але майже завжди не надто вагома. Міністри по черзі виступають, по три хвилини кожен, часом не встигаючи висловити навіть головні думки про те, якими є ключові проблеми ОБСЄ.
Головне ж відбувається за лаштунками.
По-перше, саме тут команди країн-членів ОБСЄ узгоджують тексти офіційних рішень міністерської зустрічі.
По-друге, в кулуарах "міністеріалу" кожен з міністрів проводить двосторонні переговори, кількість яких часом перевищує два десятки за два дні. Та лише невелика частина цих зустрічей є справді визначальною. Такою стала, зокрема, зустріч глав МЗС Німеччини та Росії, яка перетворилася на першу публічну подію міжнародного форуму.
Франк-Вальтер Штайнмаєр та Сергій Лавров зустрілися в середу ввечері.
На протокольну частину їх зустрічі покликали журналістів, але російський міністр явно не був налаштований на увагу ЗМІ. Зустріч почалася навіть без звичних дипломатичних привітань "для телекамер".
"Ми не збираємося тут танцювати", – відрізав російський міністр англійською, перервавши протокольну зйомку.
Згодом німецькі дипломатичні джерела пояснили, що
закрита частина діалогу міністрів також була не надто дружньою. Дипломати кажуть про "тривалу та серйозну розмову", присвячену переважно українському, сирійському питанням та рішенням ОБСЄ.
А на наступний день, після публічного виступу Лаврова, стало ясно, наскільки глибокими є суперечності між учасниками організації.
Російський міністр звинуватив інших учасників ОБСЄ у цькуванні Росії та підкреслив: він не погодиться на переговори на умовах Заходу.
"Якщо ви хочете запросити партнера до діалогу, то не треба починати діалог зі звинувачень на його адресу та з вимог вести діалог виключно на своїх умовах. Усвідомте раз і назавжди: можливий тільки рівноправний діалог", – звернувся до оточуючих російський міністр, який виступав на засіданні одним із перших.
Саме тут Сергій Лавров згадав про можливість розпаду ОБСЄ, якщо його учасники намагатимуться реформувати організацію.
"Необхідно припинити будь-які спроби відійти від принципу консенсусу, вони можуть поховати ОБСЄ", – заявив представник РФ.
Примітно, що в
офіційному тексті виступу Лаврова, опублікованому на сайті МЗС РФ, відсутня більшість його конфліктних заяв – схоже, що російський міністр суттєво переписав свою доповідь після двосторонніх переговорів.
Жанр кризи
Обурення Лаврова можна зрозуміти.
Відмова від консенсусу означатиме, що Росія втратить право вето на рішення організації. А джерела ЄП свідчать, що більшість рішень, в тому числі щодо України, блокуються лише одним голосом "проти", і це – голос РФ.
Саме тому в ОБСЄ справді розпочалися переговори про зміну принципів голосування. Про це заявив, зокрема, Павло Клімкін в коментарі "Європейській правді".
"Ми давно обговорюємо можливість ухвалення рішень у форматі "консенсус мінус один". Є також ідея про "мінус два", але базовий варіант – мінус один", – пояснив він.
Та чи варто чекати на розпад ОБСЄ за сценарієм, яким погрожує глава російської дипломатії? На жаль чи на щастя, та найближчим часом цього не станеться. Адже Росія блокує всі спроби позбавити її права вето – так само, як вона це робить у Радбезі ООН.
"Навіть з точки зору тактики для Росії краще блокувати багато речей в рамках ОБСЄ, ніж піти з ОБСЄ. А змінити принцип консенсусу без згоди Росії неможливо", – визнає Клімкін.
А блокувати у РФ справді виходить доволі успішно, це треба визнати.
Міністеріали ОБСЄ за форматом завжди завершуються ухваленням низки спільних документів, та один з них має особливе значення. Це – так звана підсумкова декларація. Її несхвалення є сигналом тривоги – чи то головуюча країна недопрацювала, чи то організація стикнулася із серйозними проблемами.
Та в останні роки виняток перетворився на правило.
Белградська зустріч ОБСЄ у 2015 році виявилася геть пустою. Тепер та сама доля чекає на зустріч у Гамбурзі, яка завершиться без ухвалення комплексної підсумкової декларації.
І жодних сумнівів, що наступне засідання ОБСЄ, яке відбудеться в Австрії в грудні 2017 року, так само не матиме ключового результату.
Причому тепер ніхто навіть не мріяв про успіх.
І якщо рік тому міністри шукали компромісу до останнього моменту і навіть, на порушення регламенту, затрималися більше ніж до опівночі другого дня, то в Німеччині, за досвідом попередніх років,
всі добре знали: компромісу не буде, Росія заблокує все.
Тому переговори про підсумковий документ припинили ще до початку міністерської зустрічі у Гамбурзі, щоб не витрачати дарма час та не псувати нерви.
Не дивно, що каменем спотикання стало українське питання.
Україна наполягала, що в тексті має бути фраза про повагу до територіальної цілісності держав-членів ОБСЄ (а по суті – України) в міжнародно визнаних кордонах. Для Москви така формула була неприйнятною, адже вона означала визнання Криму українським.
І тим більше не було шансів домовитися про окрему декларацію міністерської зустрічі, присвячену "конфлікту в та навколо України" (таке формулювання використовує ОБСЄ для визначення російської агресії), або принаймні щодо Мінського процесу. Німеччина намагалася домовитися і про таку заяву, але зрозуміла, що ці спроби не мають шансу, коли стикнулася з новою вимогою РФ.
Російські дипломати вимагали перевести врегулювання у двосторонній формат: мовляв, Україна має розпочати переговори із самопроголошеною "владою" ДНР та ЛНР. "Немає альтернативи прямим переговорам сторін, Києва і Донбасу, за посередництва контактної групи та нормандського формату", – заявив Сергій Лавров, коментуючи позицію Москви.
Заяви з європейських питань також загрузли у пошуках компромісу.
Так, несподівано складним виявилося узгодження заяви про протидію міграційній кризі. Росія наполягала, що цей документ має покласти на країни Заходу вину за її виникнення; західноєвропейські держави, звісно, були проти. Зрештою, цей документ, швидше за все, таки ухвалять, але він не матиме змістовного наповнення.
Варто додати, що російські ініціативи також не були підтримані.
Так, ще на етапі попереднього узгодження інші країни-учасниці ОБСЄ "зарізали" російські проекти: "спортивну" декларацію, що мала засудити рішення Міжнародного олімпійського комітету про дискваліфікацію російської збірної, а також декларацію про "плюралізм ЗМІ", де планували записати норми про неприпустимість обмеження російських мовників.
Розмовний клуб ОБСЄ
Після провальної гамбурзької зустрічі лишається питання: в чому суть і в чому потреба в організації, яка просто нездатна ухвалювати рішення.
"Давайте згадаємо, в чому суть ОБСЄ. В основі організації були принципи, але їх зруйнувала Росія. Також в основі ОБСЄ була довіра (зокрема, на ній базуються Гельсінські принципи). Довіру Росія також знищила.
Єдине, що у нас лишається – це так звані "виміри", економічний, гуманітарний і так далі. Серед них вирізняється питання прав людини.
Без цього я взагалі не бачу організації. Зокрема, без присутності ОБСЄ на території окупованого Криму.
Якщо ми не можемо забезпечити такий доступ, то це питання потреби в існуванні ОБСЄ", – заявив "Європейській правді" Павло Клімкін.
Абсурд ситуації полягає в тому, що беззмістовність існування ОБСЄ в нинішньому вигляді розуміють всі, але змінити це не здатен ніхто. Організація перетворюється на розмовний клуб, аналог СНД, сенс якої хіба що в полегшенні двосторонніх переговорів міністрів під час зустрічі високого рівня.
Значно ефективнішими лишаються органи ОБСЄ (зокрема, СММ, БДІПЛ та інші), які і надалі працюють за існуючими мандатами.
Але чи варто утримувати задля них величезну рамкову організацію? Питання відкрите.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"
Відповісти з цитуванням
Допис від Абориген
Bookmarks