З тієї ж книги.

"З Рівного ми спокійно виїхали пасажирським поїздом до Києва. По дорозі в одному вагоні зі мною сиділа студентка київського медінституту з Клевані. Це значить, що вона вступила до інституту вже під німецькою окупацією, бо до окупації неможливо було потрапити на студії до Києва простій смертній людині з завойованої Москвою поневоленої Волині. У мене вже в поїзді було витворилося враження, що вона націоналістична підпільниця й їде до Києва для зв’язку. Пізніше в Києві під час наших зустрічей це підтвердилося. Її прізвище було Оля Куцевич.
...А що сама вона була, як виявилося, бандерівкою, з її погляду це було теж одним із варіянтів української визвольної течії, найдосконалішим варіянтом. Зрештою воно так і виглядало в під німецькій дійсності. Жадна українська політична група не виявилася під німецькою окупацією такою організованою й дійовою, як українські націоналісти (бандерівці й мельниківці). Я вже сподівався зустріти в Києві прибулих з Заходу українських соціялістів, але їх не було. Новим політичним поколінням були націоналісти. Ї хоч як їхня ідеологія мені, вихованцеві українського марксизму, була чужою, проте в своїй політичній, національно-визвольній програмі мені українські націоналісти були ближчими, ніж соціалісти. Зрештою, українські націоналісти не були прихильниками капіталізму... Їм потрібна була самостійна Україна і, якби існувала самостійна радянська Україна, ніхто з українських націоналістів не пішов би на збройну боротьбу проти неї.
...Треба сказати, що бандерівці робили на мене враження революційнішої організації, але вони частіше й провалювалися, частіше їх заарештовували й розстрілювали в ґестапо... Мельниківці були спокійніші, і бандерівці їм закидали за це співпрацю з німцями, але й вони були в підпіллі і їхню редакцію газети Українське слово розстріляло таки ґестапо".
С. 347-348

"Треба сказати, що Рівне в той час [кінець 1943 р.] була фортеця, оточена повсталими частинами УПА. Тому в місті осадний стан і кожен день облави ґестапо по квартирах. Коли ми проїжджали по Волині по дорозі з Берліну, то бачили неповторні картини. На жаль, фотографії тих картин я ніде в пресі досьогодні не бачив. По дорозі кожна залізнична станційка в лісі являла собою справжню фортецю. Оточена земляними валами з високими дерев’яними частоколами, як колись давні слов’янські городки. На п’ятсот метрів від залізничної лінії ліс на Волині мусів бути всюди вирубаний... Залізниці так-сяк належали німцям, а вся територія навколо належала Українській Повстанській Армії – УПА. Ніяких радянських партизанів тут не було, хіба що спущені на парашутах енкаведівські диверсійні групи для боротьби не так з німцями, як з УПА".
С. 363-364