Мої побратими відразу були за те, щоб я всюди ходив з камерою. Ми знайомі давно. Вони знають мене, знають мої роботи, знають, чому ми прийшли і що маємо нести до людей. А ось командування спочатку було ніби «за», а потім, коли в кадр полізли речі, за які їм може бути соромно, а може навіть і тюремний строк, почали переслідувати. Тричі арештовували, вилучали зброю і відправляли в Ізюм на «профілактичні бесіди». Благо, генерали були адекватні і після спілкування щоразу давали добро продовжувати службу і знімання.
Крім того, у мене виникли проблеми несумісності характерів з комбатом. Річ у тім, що весь наш батальйон –добровольці. Переважна більшість з вищою освітою, часом двома. Були навіть кандидати наук. Словом, народ не дурний, всі чогось у житті досягли. Тому командування, яке нам поставили згори – це була явна помилка. Розумію, що це дико звучатиме для військових, але у добровольчому батальйоні має бути виборне командування. Це мають бути ті, хто найшвидше бігають, повзають, найкраще стріляють, найвитриваліші та найрозумніші. Досвід також має значення. В іншому випадку, як це було у нас, командирові доводиться стверджуватись за рахунок тупого армійського: «виконувати не обдумувати».
Bookmarks