Во времена Пушкина и Шевченко в рукописном виде по рукам ходила книга "Історія Русів" автор Конисский или Полетика, теперь эта книга напечатана. Из этой книги Пушкин черпал некоторые сюжеты для своих работ, Шевченко брал сюжеты для "Кобзаря".

Вот один из фрагментов книги, достойный российского эпоса. Так нет же не афишируют своих злодеяний.

Позбувшись таким чином Сердюків, Меншиков ударив на міщан беззбройних, що були в своїх домах і зовсім у задумах Мазепиних участі не брали, вибив усіх їх до ноги, не милуючи ні статі, ні віку, ні самих молочних немовлят. Після того пішло грабування міста військами, а їхні начальники та кати тим часом карали перев’язаних Сердюцьких старшин та цівільних урядників. Звичайна кара для них була живцем чвертувати, колесувати й на палю вбивати, а далі вигадано нові роди тортур, що саму уяву жахали. Та й чи дивна подібна жорстокість у такій людині, як Меншиков?... Тіла побитих Християн та немовлят кинуто на вулицях і поза містом “і не бі погребаяй їх!” Меншиков, поспішаючи з відступом і бувши чужий людяності, полишив їх на поталу птицям небесним і звірам земним, а сам, обтяжений незліченними коштовностями та скарбами міськими й національними і зібравши з арсеналу 315 гармат, одійшов від міста і, і переходячи околиці міські, палив і руйнував усе, що траплялося йому на дорозі, обертаючи житла народні на пустелю.

Г. Кониський, “Історія Русів”