Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих,- рідна мова,
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
її, як дух степів, гарячу,
І осліпити, й повести
На чорні торжища, незрячу,
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали під шалений крик,
В'язнили, кидали за ґрати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний 1,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт мідний,-
Але свій дух велично гідний
Як житнє зерно, берегла.
І цвіт весняний - літній овоч
На дереві життя давав,
І Пушкінові Максимович
Пісні вкраїнські позичав,
І де сміявсь Іван Петрович,-
Тарас Григорович повстав.
А там, де піт росив священний
Народу-велетня чоло,
Де мислі пагілля зелене
Вітрам наперекір цвіло,-
Там зводився язик вогненний,
Там пісні полум'я росло.
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу вільне слово,
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов!
Відповісти з цитуванням
Bookmarks