Вы еще Петросяна запостите и скажите что его образ,это образ россиянДопис від GWType E
| Gorod.dp.ua » Міські форуми / Городские форумы |
|
|
Вы еще Петросяна запостите и скажите что его образ,это образ россиян
Интернет-магазин автомобильных аккумуляторов,доставка,установка.Тел.096 299 06 06 ; 095 080 22 10 ; 063 119 07 17 ; 788 83 70. http://www.avtomag.dp.ua
Ну так это всего лишь говрит о вашем чустве хьюмору
видимо, мы с вами живём в разных украинах.
Печально что вы так считаете,но это заблуждение,Украина одна,и одинаковая,а вот украинцы разные...и дело не в национальности...
Интернет-магазин автомобильных аккумуляторов,доставка,установка.Тел.096 299 06 06 ; 095 080 22 10 ; 063 119 07 17 ; 788 83 70. http://www.avtomag.dp.ua
Он не обижает. Он помогает формировать правильное общественное мнение про ярусских.
Там еще говорили о том, что голова Симоненко - в сумке, а он сидел в зале...
2019 vs 2026:
зарпл. прокурора: 29 т.грн→98,9 т.грн;
довічна пенсія судді: 28,7 т.грн→107 т.грн;
комп.депутатам: 60 т.грн/міс.→200 т.грн./міс.
Это всего лишь говорит о том, что из написанного вы поняли только одно слово.
2019 vs 2026:
зарпл. прокурора: 29 т.грн→98,9 т.грн;
довічна пенсія судді: 28,7 т.грн→107 т.грн;
комп.депутатам: 60 т.грн/міс.→200 т.грн./міс.
Так я же и написала: "Главное - это то, какой ты человек".
Подобное притягивает подобное.
А Украина - таки пишется с большой буквы.
2019 vs 2026:
зарпл. прокурора: 29 т.грн→98,9 т.грн;
довічна пенсія судді: 28,7 т.грн→107 т.грн;
комп.депутатам: 60 т.грн/міс.→200 т.грн./міс.
Симоненко - глава фракции коммунистов в Львовской облраде?
Вот это точно ))
Вот в тему:
- Петрович, ти чув, шо ці кляті депутати оп’ять удумали? – просунулась в дверь возбужденная рожа Лёхи. - Вони знову на нашу рідну мову зазіхають!
В принципе, в быту Лёха общался в основном на русском языке. Но как только народные любимцы в очередной раз начинали троллить народ языковым вопросом, в нем просыпался щирый украинофил, который принципиально говорил только на суржике, ходил исключительно в вышиванке, и всем встречным украинофобам, коих он видел в каждом втором, рекомендовал: «Чємадан, вакзал, Масква». При этом он с многозначительным видом намекал, что «терпець в народа вже на предєлє і від народного гнєва вони не втічуть».
Когда его через некоторое время попускало, он не менее яростно доказывал Петровичу, что всяческие гады в правительстве искусственно нагнетают языковой вопрос, дабы усыпить народную бдительность, неустанно следящую за их неправедными делами, и вестись на подобные провокации могут только полные идиоты.
Вероятно, в качестве доказательства своей теории он выходил на очередной митинг каждый раз, как только слышал в одном предложении слова «русский», «украинский» и «государственный» - неважно в каком сочетании - и с пеной у рта почти бесплатно, за идею, размахивал выданным флагом.
Вот сейчас – не успели улечься страсти вокруг очередного хмельницкого «чернобыля», как родное правительство, дабы народ, глядя на феерическую игру нашей сборной на «Евро-2012», не заскучал окончательно, забросило очередную порцию результатов своего труда на вентилятор народного гнева. Результаты этого пролететь мимо Лёхи не могли никак.
- Ти чув, Петрович, що ці гади знов зробили? – волал Лёха. – Вони знов якийсь закон прийняли!
- И что за закон? – поинтересовался Петрович.
- Та біс його знає, - отмахнулся Лёха, – я шо – дурний його читати? Але пацани казали, що тепер нашій рідній українській мові – капець! Так шо збирайся, зара бусик підвалить – на мітинг до Києва почешемо!
- Ну, раз такое дело – флаг тебе в руки, - зевнул Петрович, порылся на антресоли и вручил Лёхе почти немятый флажок со Дня Европы. – Только ты уж там без меня им махай. А вообще, знаешь, Лёха, почему украинский язык пережил и Российскую империю, и Союз? Потому, что все это время были люди, которые говорили на нем, думали на нем и творили на нем. А вы за него только воюете. Так что какие у него перспективы после войны – сам думай…
То есть в сумке таки была голова?)
2019 vs 2026:
зарпл. прокурора: 29 т.грн→98,9 т.грн;
довічна пенсія судді: 28,7 т.грн→107 т.грн;
комп.депутатам: 60 т.грн/міс.→200 т.грн./міс.
Естественно была.
Чому законопроект Колесніченка не веде до розв’язання мовної проблеми
Більшість медійних відгуків на поки що зірвану опозицією спробу ухвалити загрозливий для української мови законопроект стосувалися саме спроби ухвалити й зустрічного намагання не допустити.
Пікантну "картинку" депутатського мордобою супроводжували розмірковування про те, якої виборчої користі чи шкоди може завдати тим чи тим партіям його (не)ухвалення та як особиста роль головних учасників "екшну" – реґіонала Вадима Колесніченка й нашоукраїнця Андрія Парубія – позначиться на їхніх власних виборчих шансах. Як максимум по сутності й концептуальності, коментатори ладні були говорити про те, чи потрібно було взагалі владній коаліції намагатися цей законопроект ухвалити, а опозиції – цю спробу зірвати.
Майже ніхто не звертав уваги на сам проект, на суть пропонованих змін, їх відповідність засадам демократії та прав людини, ймовірні наслідки для мовної ситуації та суспільного розвитку загалом. Журналісти не намагалися пояснити, ні як саме ухвалений закон захистив би мови меншин, про що твердили його ініціатори, ані як зашкодив би українській, що йому закидали критики.
Фокус на політичній метушні довкола проекту, а не на його законодавчій суті, свідчить про поширене в суспільстві припущення, що закони в нас ухвалюють зовсім не для того, аби виконувати, тому й аналізувати мотиви ухвалення важливіше, ніж вивчати самі тексти.
Саме про суть законопроекту, який, попри довгу історію та колективне авторство, пов’язують з ім’ям його головного промоутера Колесніченка, поговоримо в цьому тексті.
Отже, перше: чи потрібен узагалі новий закон про мови? Багато критиків законопроекту Колесніченка відкидають не лише сам цей проект, а й потребу нового закону взагалі: з огляду на пов’язану зі спробами його ухвалити конфронтацію в суспільстві, з одного боку, та на низький пріоритет мовного питання порівняно з соціально-економічними, з другого.
Така позиція хибна: продовження чинності явно застарілого й дуже неконкретного закону 1989 року – це продовження беззаконня в мовній ділянці, а отже, свавілля чиновників і безправ’я громадян, яким закон не дає змоги захистити свої права в суді.
Та й не таке вже це питання для громадян неважливе, раз на його розв’язанні хтось сподівається підвищити виборчий рейтинґ. Інша річ, що ухвалювати новий закон перед виборами якраз і не слід, бо цей час не сприяє конструктивній праці, діалогу та компромісу: всі політики апелюють до своїх виборців та іґнорують чужих, що й веде до конфронтації. Тому проект треба відкласти й повернутися до його розгляду не раніше, як після осінніх виборів.
Друге: чи є в Україні проблема з російською мовою? Прибічники законопроекту кажуть, що є і що проект її розв’язує, а опоненти заперечують, указуючи на поширення або навіть домінування російської мови в більшості суспільних ділянок.
Так, проблема є, і полягає вона, з одного боку, в радикальній невідповідності статусу російської мови чисельності її носіїв та поширенню в суспільстві загалом, а з другого, в суттєвих обмеженнях її вживання в деяких суспільних ділянках – саме з огляду на низький статус.
Інакше кажучи, російську мову законодавчо зведено до статусу мови меншини, тобто такого, який мають мови з непорівнянно меншою чисельністю носіїв і обсягом поширення, а відтак суттєво обмежено можливості її вживання, хоч вони й залишаються набагато більшими, ніж в інших меншинних мов.
До того ж обмежено здебільшого адміністративно, тобто не через складність забезпечити вживання - брак коштів, кадрів, термінології тощо, а через уявлення обмежувачів про його небажаність. Це особливо обурює тих, що воліли б уживати саме російську мову, – тому вони й вимагають чи принаймні підтримують скасування цих обмежень, хоч і не конче вважають, що воно має бути пріоритетом державної політики.
Звичайно, проблеми з українською мовою теж є, і деякі з них зумовлені саме домінуванням російської мови там, де для цього не вживаються жодні обмеження. Наприклад, ринкова перевага російської мови в друкованій, аудіовізуальній та програмній продукції, що пов’язана з її використанням у кількох пострадянських країнах, за відсутності державного реґулювання обертається марґіналізацією української мови, про що постійно згадують супротивники підвищення статусу російської.
Але треба визнати, що деякі обмеження на вживання російської мови, зокрема й ті, що викликають найбільше нарікань, аж ніяк не допомагають українській і, відповідно, вживання в тих ділянках їй не загрожувало б.
Наприклад, двомовні бланки різноманітних заяв чи двомовні інструкції до ліків не заважали б охочим писати й читати їх українською, як і не перешкоджали б запровадженню певних вимог чи, краще, стимулів для збільшення чисельності україномовних журналів або комп’ютерних програм.
Інша річ, що держава має пильнувати, щоб двомовність не перетворилася на одномовність, тобто щоб російська мова вживалася поряд з українською, а не замість неї. Погано, що останніми роками російською неможливо було подивитися в кінотеатрі західного фільму, але ще гірше, що до встановлення обмежень українською не можна було подивитися ніякого. Добре, що держава змусила прокатників показувати українською, але погано, що вона зробила це шляхом заборони російської.
Третє: чи треба задля розв’язання цих проблем підвищувати статус російської мови? В принципі не обов’язково, адже людей зазвичай більше цікавить не статус, а можливість його використання, а її можна передбачити й без зміни статусу, внісши поправки в закон або просто скасувавши обмежувальні циркуляри.
Але оскільки питання статусу російської мови набуло для великої частини її носіїв символічного значення, ставши мірою справедливого ставлення держави до їхніх мовних потреб, то без певного підвищення статусу тривке розв’язання мовної проблеми навряд чи можливе. Власне, саме собою таке підвищення не є поганим, надто що воно зробило би статус відповіднішим реальній суспільній ролі російської мови.
Проте для багатьох громадян так само символічним стало збереження пріоритетного статусу української мови як єдиної державної, що його вони вважають передумовою не тільки мовної, а й національної справедливості і навіть національного виживання.
Тому потрібен компроміс між цими двома прагненнями: надання російській мові статусу, вищого за меншинний, але нижчого за державний. Треба визнати, що захисники української мови поки що готові до такого компромісу не більше, ніж прибічники російської, чим перші почасти спонукають других до "протягування" закону замість його чесного ухвалення. Що, втім, зовсім не виправдовує нечесності.
Найдоцільнішою формою такого компромісу якраз і є статус офіційної мови на певних територіях, що його в нас повелося називати реґіональним чи, за вживаною в проекті назвою, "реґіональною мовою або мовою меншини". Назва не адекватна, бо йдеться не лише про реґіони, а й про менші місцевості, тому краще було б говорити про місцеву офіційну мову, але це не дуже важливо.
В принципі, не варто було би прив’язувати цей статус до Європейської хартії реґіональних або меншинних мов, з якого запозичено його назву і на який буцімто сперто його концепцію. Адже її призначенням є захист набагато менш поширених порівняно з офіційною мов, які без такого захисту вийдуть з обігу й зрештою зникнуть, а не таких поширених, як російська, що самі перешкоджають уживанню і виживанню інших мов.
Краще було б залишити Хартію для справді реґіональних мов (як-от угорської чи кримськотатарської) та малопоширених (як-от їдишу чи караїмської), тобто ухвалити новий закон про ратифікацію, яка обмежувала би перелік захищуваних мов саме ними. Водночас у законі про мови тоді можна було б говорити вже про реґулювання їх ужитку, що стосується насамперед української та російської, а на деяких територіях – також кількох інших реально вживаних мов.
Утім, ділити закони саме так теж не дуже важливо: можна й усе записати в одному, аби тільки він не ставив російської мови в один ряд із караїмською, тобто не змішував захист мовних прав і захист малопоширених мов.
Четверте: чи такий статус пропонує проект Колесніченка? Не зовсім. Його перевагою є пов’язування реґіонального статусу з відносною чисельністю мовців на певній території. Ба більше, статус пов’зано з чисельністю саме носіїв мови, а не членів однойменної етнічної групи.
В Україні між етнічними групами й уживанням мов немає такої відповідності, як у багатьох інших країнах. Багато хто вважає цей наслідок імперської русифікації історичною несправедливістю, яку треба рішуче додати. Проте демократична держава має мірою змоги надавати громадянові змогу вживати тієї мови, яку він обрав, назвавши рідною і цим заявивши про бажання вживати саме її.
Але цю перевагу з надлишком перекриває головна вада передбаченого проектом статусу: дуже низький поріг чисельності (10% населення відповідної території) для дуже широкого вживання - аж до здійснення судочинства та навчання у вишах. До того ж, держава повинна буде забезпечити ці умови для дуже великої кількості мов - цілих 18.
Тому виконання закону в пропонованому нині вигляді потребувало б величезної кількості коштів: на переклад численних нормативних документів, вишкіл спроможних говорити й писати цими мовами фахівців для різних ділянок, підготовку підручників, виготовлення бланків, вивісок і багато чого іншого.
Проблема не лише в тому, що ці витрати лягли б важким тягарем на наш небагатий бюджет, а й що забезпечити можливість судочинства кримськотатарською чи шкільництва ромською мовою навіть за наявності достатньої чисельності носіїв найближчим часом просто не буде змоги.
Адже це потребує перекладу всього корпусу законів, виготовлення програм і підручників, а також підготування достатнього числа мовно компетентних фахівців. Зрозуміло, що на це, крім грошей, потрібно чимало часу – а законопроект має набути чинності в повному обсязі відразу після ухвалення й опублікування!
Це може означати, що його взагалі ніхто не збирається виконувати або будуть виконувати тільки щодо тих мов, для яких уже є наявні передумови, тобто насамперед щодо російської. Усвідомлення цієї обставини неабияк посилює опозицію до проекту, зокрема й серед тих, хто в принципі визнає потребу нового закону на підвищення статусу російської мови.
Тому поріг надання реґіонального статусу треба підвищити - принаймні до 20%, як у деяких центральноєвропейських країнах, а відповідні цьому статусові можливості вживання мови – обмежити, вилучивши ті, на забезпечення яких нині немає коштів, кадрів та інших передумов.
Або можна встановити різні пороги для різних обсягів уживання: скажімо, для двомовних вивісок досить, аби носіїв реґіональної мови було 10%, для можливості подання в органи влади письмових документів цією мовою має бути принаймні 20%, а для усного спілкування, яке передбачає вищу мовну компетенцію більшої кількості працівників – аж 50%.
Водночас треба істотно скоротити перелік реґіональних мов, вилучивши з нього ті, чисельність носіїв яких ніде не первищує навіть мінімального порогу. Такі мови треба не реґулювати, а захищати – іншими механізмами, які бажано прописати в інших законах.
П’яте: крім неадекватного механізму надання реґіонального статусу, чи є в проекті інші суттєві вади? Так, є. Зупинимось на двох головних. З одного боку, багато статтей містять двозначні формулювання, які дають змогу використовувати російську замість інших реґіональних мов.
Ці статті говорять про можливість уживання "регіональної мови або мови меншин" або ж "однієї з" таких мов без уточнення, що це має бути саме та мова, якій надано реґіональний статус на відповідній території. Без такого уточнення можна вживати російську мову й там, де реґіональною проголошено якусь іншу.
Скажімо, в п. 3. ст. 26 передбачено, що "маркування товарів, інструкції про їх застосування тощо виконуються державною мовою і регіональною мовою або мовою меншини", – тому інструкції до ліків і написи на товарах російською мовою будуть, а іншими регіональними – навряд чи.
Так само в п. 7 ст. 20 зазначено, що "в усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і однієї з регіональних мов або мов меншин", – тобто можна вивчати російську й там, де реґіональний статус матиме, приміром, болгарська.
Оскільки численні експертні висновки на цей і попередні проекти реґіоналів радили усунути ці двозначності, то не випадає сумніватися, що залишено їх у тесті свідомо, принаймні в зацитованих щойно статтях.
Збереження цих вигідних для російськомовців двозначностей під гаслом захисту мов меншин – один із головних виявів нечесності Колесніченка та його спільників.
В кількох ключових ділянках проект дозволяє російську навіть замість державної української. Робиться це також облудно, буцімто дозволяючи вільний вибір мови в економіці, науці, культурі, ЗМІ тощо.
Насправді передбачається усунути державне реґулювання в тих практиках, як-от кінопрокаті й телерадіомовленні, де воно покликане не так забезпечити домінування української мови, як запобігти домінуванню російської.
Ба більше, добрий закон про мови має передбачити механізми підтримки української мови у книговиданні, друкованих медіях, аудіо- та відеодисках, комп’ютерних програмах, де квоти навряд чи будуть ефективними, тож краще застосувати податкові пільги або бюджетні дотації.
Це та позитивна дискримінація чи підтримча дія, яку демократичні держави застосовують задля захисту мовних прав у цих ділянках. Внесення таких норм уможливило би підтримку закону з боку україномовної культурно-наукової еліти, що нині чи не найактивніше протестує проти проекту Колесніченка.
Нарешті, шосте: то що ж робити з цим проектом? Безперечно, його треба зняти з розгляду й не повертатися до нього принаймні до початку роботи парламенту нового скликання.
Звісно, проект треба суттєво доопрацювати у вказаних вище та деяких інших напрямках, а краще написати заново, чітко розмежовуючи реґулювання та захист. І ухвалювати його треба за допомогою не тиску на "тушок", а спроби порозумітися з опозицією чи принаймні її поміркованою частиною.
Немає впевенності, що провідники Партії реґіонів на це погодяться. Якщо вони намагатимуться таки протягти проект Колесніченка, то його належить і далі всіма силами блокувати – не лише зриваючи його розгляд у парламенті, а й пояснюючи його облудність і шкідливість у телепрограмах та соціальних мережах.
...Тиха реформа мовної політики. Мова як дім буття
Теоретично, аванси "мовної карти" періодично грають роль затертого козиря у взаєминах з РФ, адже цей сюжет якимось чином виглядає як не капіталізований аванс для стратегічних партнерів напередодні невдалих перемовин, газових недомовленостей.
Так, в березні 2012 року було заявлено, що найближчим часом Україна ухвалить закон про дві державні мови – українську та російську: "У цьому зацікавлена Україна, в цьому зацікавлені люди, в цьому зацікавлене населення, яке розмовляє в основному двома мовами – українською та російською", – зазначив Янукович.
Так чи інакше, але сьогодні як ніколи Партія регіонів є близькою до початку здійснення своїх обіцянок стосовно перекроювання засад мовної політики. Адже у ВР у першому читанні має й буде голосуватися законопроект "Про засади державної мовної політики" (№9073), підготовлений Колесніченком та Ківаловим.
Сам факт його розгляду у ВР потенційно засвідчує серйозність намірів, незважаючи на критичні оцінки подібної ініціативи в українському розколотому суспільстві.
З одного боку, автори своїми діями намагаються забезпечити собі місця в ВР 7-го скликання, з іншого, реалізують "регіональну мрію" в мовному ключі.
Отже, суспільство в цілому, навіть слабо підозрюючи про це, стоїть фактично осторонь чергової реформи від влади – мовної. Адже законодавчі ініціативи передбачають справжню революцію законодавства – внесення змін до 33 законів та підзаконних актів, які регулюють сферу освіти, кінематографії, судочинства, суттєво обмежуючи використання державної мови.
Ці зміни по суті можуть стосуватися широкого кола політики, які виходять далеко за межі мовного питання.
Як воно продовжувалося
Можна пригадати, що у виборчий програмі під час президентських перегонів Віктор Янукович традиційно дотримувався ідеї надання російській мові державного статусу, коли було дещо переформатовано виборчий слоган минулих кампаній і замість "Дві мови – один народ!", лунало – "Дві мови – одна країна!".
Але тоді ж президент заявляв, що після перемоги на виборах підпише указ про надання російській мові статусу другої державної, але для цього потрібне буде лише ствердне голосування звичайної більшості Верховної Ради у складі 226 депутатів та тверда рука президента.
При цьому поза увагою залишилась нормативно-правова сторона внесення таких змін до Конституції України.
Втім, перемігши, Янукович діяв навколо питань мовних статусів приблизно так, як свого часу прогнозував керівник виборчого штабу Сергій Тигіпко – "будь-який президент, який стає президентом, починає думати в масштабі всієї країни, а не в масштабі якогось регіону".
Тобто одразу після президентської перемоги фактично, окрім слів, не було здійснено чітко артикульованих кроків стосовно зміни статусу російської мови.
Більше того, наприклад, у лютому 2011 року президент Віктор Янукович заявляв, що російській мові не буде надано статусу державної в Україні, хоча й обіцяв, що найближчим часом в Україні буде прийнято відповідний закон про мови, закликаючи громадян вивчати й поважати українську мову як мову землі, на якій живуть всі громадяни країни.
Передмова №1015-3
До речі, звична прикмета наближення виборчих перегонів – поява у ВР законів про мову. Так, одна з чергових версій (№1015-3) з боку більшості з’явилася у ВР ще 7 вересня 2010 року від імені Єфремова, Симоненка, Гриневецького, практично перед виборами до органів місцевого самоврядування.
Законопроект, паралельно з державною, на території України пропонував вільне використання "регіональних мов", якими користується не менше 10% громадян, які населяють певну територію.
Проте, закон було більш ніж критично оцінено не тільки науковими установами України, міжнародними інститутами, такими як ВКНМ, чи то Європейською комісією за демократію через право (Венеціанська комісія), Радою Європи, але й Головним науково-експертним управлінням апарату Верховної Ради.
Експерти ВР вказували, що "концептуальні засади, окремі положення і норми проекту закону суперечать Конституції, законам, не узгоджуються з ратифікованими Україною міжнародними документами, зокрема, Європейською хартією регіональних мов і мов меншин, та рішенням Конституційного Суду від 14 грудня 1999 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції".
А у висновку ВКНМ в грудні 2010 року йшлося, що окрім всього законопроект не сприяє встановленню балансу інтересів різних спільнот та не сприяє інтеграції українського суспільства, що може не зменшити, але навпаки суттєво збільшити рівень напруженості між представниками різних спільнот та закріпить розділення, яке існує в суспільстві.
"Моя попытка № 2"
25 серпня 2011 року народні депутати Колесніченко та Ківалов внесли на розгляд ВР України проект закону "Про засади державної мовної політики" (№9073).
А вже у вересні 2011 року президент Янукович схвалює внесення до парламенту законопроекту, який розширює можливості застосування російської мови: "Якщо міркувати в принципі, то я можу сказати: нам потрібна імплементація Європейської хартії регіональних мов, ми повинні знайти вирішення цього питання й створити умови, за яких права людей, у тому числі російськомовних, будуть захищені", – зазначав він.
Часткове суспільне обговорення законопроекту супроводжувалося контроверсійними випадками та й конфронтаційними дискусіями.
Можна пригадати приміром заяву Конгресу національних громад України у квітні 2012-го, де проголошувалося, що "будь-які звернення, що виголошуються від "основних національних меншин" країни мусять підписуватися і декларуватися лише внаслідок відкритого обговорення за участі представників цих самих меншин", якого, м’яко кажучи, бракувало.
А "Закон про ратифікацію Хартії регіональних і міноритарних мов, як і проект закону "Про основи державної мовної політики", не дістали однозначно схвальної оцінки ані в середовищі національних меншин, ані в українському суспільстві".
Окрім того, "жодного разу національні меншини України спільно не обговорювали зазначений законопроект у відкритому режимі, не заслуховували аргументів його авторів та не висловлювали власних позицій і зауважень".
Загалом законопроектом застосовуються окремі дефініції з Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. А основним лейтмотивом є захист мов національних меншин через систему визнання та захисту "регіональних мов або мов меншин" на території певних адміністративно-територіальних одиниць.
Ці території можуть варіюватися від рівня регіону до рівня району, міста, селища чи навіть села. Права "носіїв" мови пропонується захищати законодавчо у сфері державного управління, освіти, судоустрою, культури, ЗМІ, реклами та інше.
Проте, складно побачити можливі паритетні механізми відповідних пропозицій, коли на відповідних територіях проживає кільканадцять різних спільнот, в якій спосіб будуть реально забезпечені всі запропоновані права, забезпечено баланси реалізації прав наприклад ромів та угорців в Закарпатті, чи кримських татар та росіян в Криму?
Тим більше, що пропозиція стосовно 10% "носіїв" не міститься в Хартії, на яку активно посилається законопроект. Існує питання стосовно терміну "регіон", яке вводиться законопроектом в плані реалістичності механізмів справедливого виконання закону.
Які гарантії в "регіоні" Донецьку, де регіональний статус здобуде російська мова стосовно захисту, приміром, новогрецької та рівних можливостей її застосування в окремих селах області?
А якщо "носіїв мови" в районі буде проживати 9%, а в іншому районі 8%, тобто для таких регіонів подібні "мовні" режими не передбачаються?
Одним із засадничих лейтмотивів критики відповідного законопроекту з боку ВКНМ, інших організацій є не тільки неясність механізмів застосування, але й проблемна кореляція з Конституцією.
Адже внаслідок застосування положень закону, використання регіональних мов або мов меншин буде відбуватися "нарівні з державною" у освіті, ЗМІ, адміністративному управлінні у більшості регіонів України, а це не відповідає статті 10 Конституції.
Справжньою проблемою є фактичне обмеження розвитку реального білінгвізму в Україні чи розвитку мультимовних моделей і фактичне превалювання російської мови, хоча в законі вона майже не згадується.
Так само як майже не згадується й фінансовий бік справи. Зокрема, стверджується, що законопроект не потребує додаткових бюджетних коштів з огляду на забезпечення фінансування розвитку і функціонування української мови як державної та на імплементацію закону "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин".
Проте, це доволі умовно відповідає дійсності. Адже у випадку введення в дію закону, витрати можуть торкнутися більш широких сфер застосування і в освіті, і в рекламі, і в адміністративних послугах.
І чи не найскладніше – проект закону не знаходить адекватного балансу між державною мовою та мовами меншин, державній мові залишається у віданні картографія, армія та український парламент.
Втім, в останньому схоже не усвідомлюють всіх політичних та гуманітарних наслідків від подібних ініціатив для суспільства, й для власних рейтингів політиків в разі позитивних результатів ухвалення чергового мовного твору. А вартувало б.
Интернет-магазин автомобильных аккумуляторов,доставка,установка.Тел.096 299 06 06 ; 095 080 22 10 ; 063 119 07 17 ; 788 83 70. http://www.avtomag.dp.ua
Какой трудолюбивый мальчик. Столько простыней повывешивал.
Правда, несолидно как то, без указания источника. А источник интересен, потому как оба источника прямо или косвенно все таки подтверждают (во всяком случае не опровергают) Что "мовная проблема" на Украине существует. Как бы в разрез спичам некоторых здесь, утверждающим, что никакой проблемы нет, и это все происки если не Кремля с Путиным, то "донецких бандитов" так точно.
Ну то такэ...
Проблема мови існує для совків і деяких "русских". Для українців така проблема здається смішною, знають і використовують російську. А навіщо мову спілкування використовувати як політичне гасло? Тоді дійсно, українців примушують ставити свої вимоги.Какой трудолюбивый мальчик. Столько простыней повывешивал.
Правда, несолидно как то, без указания источника. А источник интересен, потому как оба источника прямо или косвенно все таки подтверждают (во всяком случае не опровергают) Что "мовная проблема" на Украине существует. Как бы в разрез спичам некоторых здесь, утверждающим, что никакой проблемы нет, и это все происки если не Кремля с Путиным, то "донецких бандитов" так точно.
Ну во первых я уже давно не мальчик,у меня сын мальчик,поэтому не надо фамильярничать,а по сути,для анализирующих,а не разглагольствующих,источник не обязателен,проанализируйте,не согласны-аргументированно опровергните или изложите свое видение,эт я для всех,суть не в том что есть/нету проблемы,однозначно сказать нельзя,найдутся те кто будет утверждать что проблема есть,так и те,для кого проблем нет,и каждый по своему будет прав,суть в законе,что он нам дает,для чего он нужен и нужен ли вообще,если нужен,в каком виде,как должен приниматся-голосованием "тушек" или после широкого обсуждения всеми и с учетом всех пожеланий,а остальное Кремль/Путин/Бендеровцы/Донецкие антураж,не имеющий отношения к закону,для тех кто хочет пообсуждать действующих лиц,это другая тема...Какой трудолюбивый мальчик. Столько простыней повывешивал.
Правда, несолидно как то, без указания источника. А источник интересен, потому как оба источника прямо или косвенно все таки подтверждают (во всяком случае не опровергают) Что "мовная проблема" на Украине существует. Как бы в разрез спичам некоторых здесь, утверждающим, что никакой проблемы нет, и это все происки если не Кремля с Путиным, то "донецких бандитов" так точно.
Интернет-магазин автомобильных аккумуляторов,доставка,установка.Тел.096 299 06 06 ; 095 080 22 10 ; 063 119 07 17 ; 788 83 70. http://www.avtomag.dp.ua
Вообще то я уже не раз здесь говорил, что "мовная проблема" никогда бы такою и не стала, если бы не горячие головы из лагеря профессиональных патриотов, периодически продвигающие в массы (а в оранжевые годы даже пытавшиеся в законодательном порядке установить это) идеи того, что украинская мова должна быть не только единственной государственной, что, в принципе, и понятно, а даже единственной для того же общения, про которое Вы говорите, что общаться можно на любом языке. Но были запреты на употребление русского языка в учебных заведениях даже на переменах, были нелицеприятные заявления официальных и полуофициальных лиц о перспективе русского языка на Украине. Это, вместе с прогрессирующей, особенно в оранжевые времена, украинизацией образования и культуры, когда русский язык по часам преподавания практически сравнялся с любым другим иностранным, а русская литература уверенно заняла место в "иностранной" литературе, позволило некоторой части населения проявить вполне понятное беспокойство о своих правах в части использования ими и изучения их детьми русского языка.
Потому и начали получать такую популярность лозунги политиков о необходимости законодательной идентификации на Украине языка, который не только является родным для значительной части законопослушных граждан Украины, но и в части его употребления далеко не уступает употреблению украинского на Украине.
Об этом уже много сказано и многое еще можно сказать. Просто надоело уже. Вы человек здесь новый, поэтому я тут и развернул здесь спич перед Вами.
А если коротко, то не будь столько горячих голов среди украинских "патриотов" и таких, как Вы, считающих, что все нормально и ничего особенного в языковом вопросе на Украине не происходит, может никогда бы и не понадобился подобный закон. Все происходило бы плавно и эволюционно, как собственно, и должно было происходить. А так получается эдакий нонсенс, когда половина населения предпочитает общаться на языке, имеющем в стране статус иностранного.
И по поводу заявленной Вами необходимости "широкого обсуждения всеми и с учетом всех пожеланий", то, как говаривали классики "пусть первым бросит в меня камень" тот, кто верил в способность и желание оппозиции обсуждать, договариваться и вообще, иметь хоть какое то законное положение русского языка на Украине.
ПыСы. Да, и в этом свете неплохо бы глянуть на ту же Европу, куда так стремится часть оГородного сообщества, как там решаются подобные "языковые" вопросы. Я уже в этой теме приводил пример хотя бы той же Финляндии.
Ну то такэ...
Посмотрим, как во втором чтении примут закон. Давно пора было восстановить баланс и жить без злобы к друг-другу.
Мовной проблемы нет..
178 страница..150й темы ..
Ржака..
Жили в Бухенвальде, с боями прорвались в Освенцим
Ваші права у розділі
| Головна | Афіша | Новини | Куди піти | Про місто | Фото | Довідник | Оголошення | |
| Контакти : Угода з користивачем : Політика конфіденційності : Додати інформацію |
 |
copyright © gorod.dp.ua. Всі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника. Про проєкт :: Реклама на сайті |
|
Bookmarks