Пане RedFox!!
Не впевнений, що Ви добре розбираєтесь в проблемі ЄЕП. Тож даю Вам фрагмент з підручника (писав я) з цього приіводу. Висновки робіть самі!!

ЄЕП
Неефективність економічних структур СНД стала очевидною вже наприкінці 1990-х років. Росія почала активно створювати багатосторонні та двосторонні економічні організації в межах СНД, замість того, щоб зробити працездатними вже наявний Договір про створення економічного союзу (1993 р) та Угоду про створення зони вільної торгівлі (1994 р.). В межах Союзної держави Росії та Білорусі був створений митний союз, потім був сформований Євро - Азійський економічний союз (ЕврАзЕС). Зрештою виникла концепція економічної організації, яка б об’єднувала найбільш потужні економіки регіону – Росію, Україну, Казахстан та Білорусь, з перспективами розширення організації за рахунок інших пострадянських держав.
Заява про намір сформувати Єдиний економічний простір чотирьох держав була прийнята на зустрічі Президентів Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації і України в м. Москві 23 лютого 2003 року.
З метою розробки відповідної чотирьохсторонньої Угоди Сторонами було створено спільну Групу високого рівня (ГВР), в яку увійшли високо посадові державні службовці та експерти, які мали детально розробити відповідне законодавство і механізми створення ЄЕП (України в ГВР представляв Голова СНБО А. Кінах, міністр економіки А. Яценюк та інші високо посадовці).
При розгляді проектів Угоди по формуванню ЄЕП та Концепції формування ЄЕП Верховна Рада України у своїх Заявах від 22 травня та 17 вересня 2003 року у зв'язку з формуванням ЄЕП відзначила, що формування ЄЕП має здійснюватись у формах і межах, які не повинні суперечити курсу України на європейську і євроатлантичну інтеграцію та мають сприяти її якнайшвидшому вступу до СОТ, а також при цьому наголосила, що головною метою формування ЄЕП, що відповідає національним інтересам України, має бути створення зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, а укладена Угода про формування ЄЕП повинна відповідати Конституції, законам і міжнародним зобов'язанням України.
19 вересня 2003 року в м. Ялті, під час проведення Самміту глав держав-учасниць СНД, Президентами Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації і України була підписана Угода про формування Єдиного економічного простору, ратифікована парламентами всіх чотирьох держав 20 квітня 2004 року.
Відповідно до п.1 Концепції формування Єдиного економічного простору (цей документ є невід’ємною частиною Угоди про формування ЄЕП, підписувався та ратифікувався одночасно) ця організація має наступні цілі:
„- формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, що передбачає незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів на базі проведення єдиної політики в галузі тарифного і нетарифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної підтримки;
- уніфікація принципів розробки та застосування технічних регламентів і стандартів, санітарних і фітосанітарних норм;
- гармонізація макроекономічної політики;
- створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили;
- гармонізація законодавств держав-учасниць у тій мірі, в якій це необхідно для функціонування ЄЕП, включаючи торгову і конкурентну політику;
- формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти, газу та інших сферах), єдиної конкурентної політики та забезпечення недискримінаційного доступу та однакового рівня тарифів на послуги суб'єктів природних монополій” .
Керівними органами ЄЕП, відповідно до Угоди є Рада голів країн-учасниць ЄЕП (РГД) та Комісія. РГД приймає нових членів, визначає внутрішню та зовнішню торгівельну політику ЄЕП а також контролює дотримання державами-членами основних положень Угоди та інших документів. Всі рішення приймаються на основі консенсусу, голосування відбувається за принципом „одна держава – один голос”.
Комісія займається повсякденним управлінням діяльністю ЄЕП а також розробляє документи та нормативні акти. Рішення Комісії обов`язкові для виконання урядами країн-членів. Рішення з усіх питань приймаються зваженим голосуванням. Кількість голосів кожної з держав-учасниць визначається з урахуванням її економічного потенціалу. Розподіл голосів і процедура голосування встановлюються на основі домовленості держав-учасниць. Інакше кажучи Росія буде практично одноголосно керувати Комісією.
Характерним моментом ЄЕП є відсутність Органу по вирішенню спорів – незалежного і не заангажованого „економічного суду”, який би досліджував конфліктні ситуації і визначав відповідність дій нормам та угодам ЄЕП. Такий орган є у СОТ, в ЄС і навіть в СНД (т. зв. „Економічний суд СНД). В ЄЕП всі спори має вирішувати РГД, але вона збирається не дужа часто, не є незалежною, на її рішення впливає політична ситуація і т.ін.
Відповідно до Угоди та Концепції, ЄЕП поступово має перетворитися на зону вільного ринку, Основними принципами функціонування якої є забезпечення свободи переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили через кордони держав-учасниць.
При ратифікації Угоди Верховною Радою України прийняте застереження: "Україна буде брати участь у формуванні і функціонуванні Єдиного економічного простору в рамках, що відповідають Конституції України". У цьому зв'язку участь України в проекті створення ЄЕП розглядається як забезпечення формування зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень - так, як це і передбачено Розділом ІІ "Основні принципи" Концепції формування Єдиного економічного простору .
Політика України в цьому питанні не змінилася після приходу до влади нового Президента України в 2005 р. Деякі „опозиційні” політичні сили відверто брешуть, коли звинувачують керівництво України в ігноруванні ЄЕП. Насправді, жоден з документів, прийнятих стосовно ЄЕП не був змінений чи відкликаний з приходом нової команди, українські експерти продовжували активно працювати в межах Групи високого рівня. Позиція України залишилася незмінною – спочатку - поступова інтеграція, створення зони вільної торгівлі між країнами-членами, потім - вступ цих країн до СОТ, всі подальші кроки по поглибленню інтеграції передбачені Угодою про створення ЄЕП мали відповідати вимогам СОТ.
Такий порядок дій був підтверджений 27 серпня 2005 року у м. Казані під час проведення першого після обрання нового Президента України В. Ющенка Самміту глав країн-учасниць Угоди про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП). В. Ющенко також заявив, що прийняте чотирма державами рішення прискорити економічний розвиток у рамках ЄЕП відповідає інтересам України і партнерів по Угоді про формування ЄЕП
Точка зору України в цьому питанні є абсолютно логічною. Близько 40% українського експорту йде в країни СНД, з них 22% – в Росію, тому економічна інтеграція в цьому напрямку є важливою та корисною. Але інші 60% (а по суті – значно більше, адже частина країн СНД вже увійшли в СОТ) експортної продукції переважною більшістю відправляються до країн – членів СОТ . Чим швидше Україна приєднається до Світової організації торгівлі, тем легше українським виробникам буде працювати на зовнішніх ринках, тим заможніше житиме наша держава. Більше того, вступ до ВТО робить можливим створення Зони вільної торгівлі з Європейським Союзом , передбачений „Планом дій Україна – ЄС” в рамках Європейської політики сусідства (ENP).
Проблема з ЄЕП полягає в тому, що формування митного союзу в межах ЄЕП передбачає прийняття всіма країнами-членами єдиного спільного тарифу по відношенню до третіх країн (тобто всіх інших країн, що не входять до ЄЕП), і цей тариф має бути вищім, ніж передбачають норми СОТ . Таким чином для України вступ до митного союзу країн-членів ЄЕП наразі невигідний, адже робить неможливим дуже вигідне для України розширення співпраці з ЄС (більш детально ми розглянемо це питання дещо пізніше). Що стосується створення зони вільної торгівлі ЄЕП – то цей крок ніяк не протирічить нормативним документам СОТ, а отже не заважає і створенню Зони вільної торгівлі з ЄС, тому Україна його підтримує і готова до вступу. Така позиція залишається незмінною з 2003 року, коли була підписана угода про створення ЄЕП.
Нажаль, позиція Росії та Казахстану в цьому питанні є контрпродуктивною, більше того, така позиція порушує підписану угоду про створення ЄЕП. Керівництво Росії та Казахстану вимагає, аби країни-члени ЄЕП одразу формували митний союз і підписували пакет з 38 документів, які мають регулювати діяльність такого союзу. Україна готова приєднатися лише до 11 і дотримується своєї позиції на створення ЄЕП. У квітні 2006 Президент Казахстану Н. Назарбаєв наголосив, що „Росія, Казахстан та Білорусь не будуть чекати, доки Україна приєднається до ЄЕП”, а Президент Росії В. Путін підтвердив позицію казахського колеги .
В той самий час ст.5 Угоди про формування ЄЕП передбачає, що „ЄЕП формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої та різношвидкісної інтеграції...
Різнорівнева та різношвидкісна інтеграція означає, що кожна Сторона самостійно визначає, в яких з напрямків розвитку інтеграції або окремих інтеграційних заходах вона бере участь та у якому обсязі”.
У п.2 Концепції з формування ЕЄП зазначено, що „Більш пізні терміни приєднання будь-якої держави-учасниці до окремих напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходів не змінюють її статусу учасниці ЄЕП.
Враховуючи різні ступені інтеграції держав-засновниць ЄЕП (Російська Федерація і Республіка Білорусь - Союзна держава, Російська Федерація, Республіка Білорусь та Республіка Казахстан - члени ЕврАзЕС), терміни можливого переходу до більш високих ступенів інтеграції визначаються кожною державою-учасницею самостійно. Завершення формування зони вільної торгівлі є першочерговим та базовим етапом формування ЄЕП” .
Позиція Росії та Казахстану є не лише юридично вразливою, але й технологічно невиправданою. Російські експерти зауважують, що навіть між Росією, Казахстаном та Білоруссю існує багато спорів та неузгодженостей. Казахстан не влаштовує механізм ціноутворення в сфері трубопровідного та залізничного транспорту в РФ, Росія не може вирішити енергетичні проблеми у відносинах з Білоруссю. Митний союз між Росією та Білоруссю також працює недостатньо ефективно, значна частина товарів експортується в Росію за „сірими схемами”, уникаючи сплати податків та тарифів. Створення ефективної системи митного контролю займе багато часу та ресурсів. Весь цей період ЄЕП не буде працювати.
Створення зони вільної торгівлі відповідно до української стратегії дозволило б країнам-членам активно розвивати торгівлю та економічну кооперацію і поступово відпрацьовувати необхідні механізми. В результаті перехід до митного союзу був би поступовим, гармонійним і не викликав би проблем. Парадоксально, але саме українське керівництво, яке звинувачують у саботуванні інтеграційних процесів на пострадянському просторі намагається перетворити ЄЕП на ефективно працюючу організацію. „Стрибок” до митного союзу без проходження стадії зони вільної торгівлі може призвести до кризи ЄЕП і її розпаду, адже норми та правила функціонування не перевірялись практикою і не „відшліфовувалися” протягом довгого часу.
Практика двосторонніх угод, яку досі застосовувала Україна у відносинах з країнами СНД, продемонструвала свою невисоку ефективність, оскільки практично не забезпечує захищеність виконання угод нормами міжнародного права. Тому створення зони вільної торгівлі ЄЕП видається прогресивним кроком, який дозволить відновити використання потенціалу поділу праці в рамках СНД, сприяти посиленню конкурентоспроможності товар ів виробництва країн, учасниць угоди. У той же час глибші рівні інтеграції містять у собі низку важливих потенційних загроз конкурентоспроможності національної економіки України. По-перше, гіпотетичний Митний союз може сприяти посиленню конкурентного тиску на українського виробника з боку партнерів по Союзу, які приділяють більшу увагу захисту власного виробництва. По-друге, не виключене надання зовнішньоекономічній політиці інтеграційного об’єднання прямих політичних функцій. По-третє, можлива надмірна уніфікація промислової політики країн-членів. Проте з огляду на різну технологічну структуру економік, вони потребують індивідуальних підходів до промислового реструктурування. По-четверте, об’єктивні особливості монетарних систем кожної з країн «четвірки» вимагають здійснення кожною з них незалежної монетарної політики. По-п’яте, існує значна диспропорція в економічних потужностях країн «четвірки» на користь Росії. Таким чином, для країн СНД постає проблема посилення власної економічної незалежності, що спонукає до обережності у здійсненні інтеграційних процесів .
Політика Росії та Казахстану є прикладом хибного засвоєння європейського досвіду. В сучасному ЄС багато функцій передано наднаціональним структурам а рівень інтеграції економік є дуже високим. Але не варто забувати, що перехід від зони вільної торгівлі до митного союзу тривав 12 років, з 1957 по 1969 рр! Інтеграційні „стрибки” майже завжди призводили до кризи швидко створених організацій.