Голодомор и веселые ребята

[Vedma]

A_5_5, Облом

[Harald]

Я на работу и с работы пешком хожу, через пол-города.

A_5_5, а зачем Вы работаете? Деньги на еду Вам не нужны, так как Вы питаетесь солнечной энергией, зачем же так переутруждаться?

[gipsi]

[quote="Vedma"]A_5_5
Мало того, до недавнего в Белоруси был самый дешевый газ в Европе, эта лафа закончилась. Думаю Россия постепенно доведет стоимость газа для Белоруси (если последняя не войдет в состав России) до европейского уровня и тут же произойдет обвал, ибо товары станут неконкурентно способными.

Да что вы с этим газом, как дети малые.
В России этот газ вообще халявный. И даже деньги за экспорт идут а экономического прорыва не наблюдается. Таки от людей всё зависит." Кадры решают всё!" Вроде так ? В сельском хозяйстве Беларуси нет НИ ОДНОГО убыточного колхоза! Это за счёт недорогого газа? А что такое здоровое сельское хозяйство? Это залог здоровья нации. Мадам! Мы питаемся привозным дерьмом и это дерьмо кушаем мы и наши дети ,в неокрепший организм которых ,как в губку, впитываются токсины и прочее дерьмо. В Белорусии этого нет. Нет и продуктового изобилия в виде 150-ти сортов колбасы. Я видел два сорта. Но эта колбаса была из натурального мяса и молочные продукты из цельного молока. И малолетним НИКТО сигареты не продаст(о спиртном я вообще молчу). Да! Совковость там в глаза бросается! Но кто сказал что это плохо? У меня родичи живут в Минске. Имеют свой бизнес. Живут вполне прилично. Им никто не мешает работать. В деревнях люди живут прилично в отличие от наших сельских жителей. Вы на селе давно были,мадам? Съездите, посмотрите ! Лукашенко "бацькай" люди называют от души, не вкладывая ни какой иронии.
Хреново там жить тем кто привык паразитировать на других.Ему не дадут это сделать. И ещё одна особенность. В Бобруйске,этом городишке с некогда плотной прослойкой еврейского населения,
я встретил всего двух евреев.На базаре.И порядком подшофе.Это кстати!

[Vedma]

gipsi,

Да! Совковость там в глаза бросается! Но кто сказал что это плохо? У меня родичи живут в Минске. Имеют свой бизнес. Живут вполне прилично

Это как? Что Вы понимаете под словом "прилично"?

Вы на селе давно были,мадам? Съездите, посмотрите !

Была и там, и здесь, сравнение не в пользу Белоруси.

И ещё одна особенность. В Бобруйске,этом городишке с некогда плотной прослойкой еврейского населения,
я встретил всего двух евреев.На базаре.И порядком подшофе.Это кстати!

Это Вы к чему, что Лукашенко извел всех евреев?

[A_5_5]

Vedma,

Это как? Что Вы понимаете под словом "прилично"?

В сравнении с нами, но не с Ахметовым

Была и там, и здесь, сравнение не в пользу Белоруси.

А что Вы сравнивали? Оранжевость

Это Вы к чему, что Лукашенко извел всех евреев?

У евреев есть одна особенность, они друг друга ПОДДЕРЖИВАЮТ. Поэтому там где их больше, то и жить им лучше :P

Vedma, я извиняюсь, но ДУРОЙ себя не показывайте в этом вопросе :P

[Vedma]

A_5_5,

В сравнении с нами, но не с Ахметовым

А разве Вы знаете как Я живу?

А что Вы сравнивали? Оранжевость

Глюк?

я извиняюсь, но ДУРОЙ себя не показывайте в этом вопросе

Прощаю Вам Ваше хамство исходя из того, что о Вас знаю.

[A_5_5]

Vedma,

А разве Вы знаете как Я живу?

ну...

Глюк?

О-о!

Прощаю Вам Ваше хамство исходя из того, что о Вас знаю.

Ха-ха

[Prokurat (старший)]

Leonidas,

Сталин вообще спас крымских татар, начнем с того. Иначе их уничтожили бы бойцы красной армии прекрасно помня их злодеяния в 1941-42 гг

Только что вернулся из Крыма. Уезжал от станции Семь Колодезей 19 мая. На здании станции мемориальная доска: "18 мая 1944 от этой станции отправляли татар в места не столь отдаленые"

О каких таких злодеяниях татар против красной армии вы говорите? Что там были татарские дивизии и татарские корабли.

Пан Джмиль точнее написал "Байци краснай армії" в 1941-42 роках тікали з Криму, навалявши повні штани.

В вашем профиле информация что вы из "Города русской славы" - это идеологически замшелое название города Севастополя, в очередной раз заблокированного, который постоянно во все времена сдавался, топил собственные корабли, не выиграл ни одного сражения со времен Крымчской Войны, бессмысленно угробил сотни тысяч моряков и солдат.

[Dzhmil]

Prokurat (старший), шкода, що мадам Пірожкова не може поділитись спогадами про те, чим займався товариш Бабєль тоді, коли українські селяни замість того, щоб привести до влади дієздатний уряд, саботували ( і правильно робили) діяльність соціал-націоналістських урядів Грушевського та Петлюри ( не кажучи вже про уряд Скоропадського).
Переконаний: товариш Бабєль у цей час був на одному з фронтів Громадянської війни, де може й не дуже ризикував життям, але й не переймався філософією "моя хата з краю - може й не зачепить". Тому у 1933 році кушав усе, що належить кушати переможцям.

Диктатор, тобі варто таки ж підучити історію України, аби зрозуміти, що поразка Визвольних Змагань відбулася не через принцип "моя хата з краю", а через хибну політику саме тієї ж Центральної Ради, яка розпускала Вільне Козацтво і полки добровольців, які самотужки створювали українці, бажаючи йти воювати за самостійну Україну. Саме через те, що УЦРівці і українські соціялісти замість того, щоб проковтнути особисті уподобання й амбіції, здійснили листопадовий путч проти Гетьмана України Павла Скоропадського (чиє порядкування давало єдиний тоді шанс Україні вцілити і чия політика відповідала діяльності таких осіб як Пілсудський і Манерґейм), Україну потягнуло в кривавий омут війни і підвело під комуно-кацапську окупацію.

Українське селянство - єдина сила, яка боролася проти большевицької навали, не отримуючи від тієї ж Директорії ані розпоряджень, ані озброєння. Упродовж 1919-23 років українське село - суцільне антикомуністичне повстання, ти цього не знаєш? І Голодомори великою мірою - це заходи приборкання цього бунтівного села. "Розкуркулення", "колективізація", депортації, розстріли большевиками заручників цілими сілами - це придушення українського національного спротиву.

Лише протягом одного квітня 1919 року в Україні відбулося 93 селянських повстання. А від квітня до середини червня 1919 р., свідчить Українська совєтська енциклопедія, кількість збройних виступів українського селянства досягла неймовірної кількості – 328 повстань. Про яку "хату з краю" можна казати?

[Dzhmil]

Из Булгакова предпочитаю "Белую гвардию".

Дивним чином і мені подобається саме цей роман.
У ньому дуже гарно, навіть з такою істеричністю, показано, як українці вломили москалям по повній програмі.

Про цей час, коли війська УНР вступили до Києва, про що українофоб Булґаков ридав на сторінках своєї "Білої ґвардії", інший свідок - український поет Олекса Стефанович написав:

...І минуле своє спом'янемо:
- Ой же гук, Мати, гук який! -
То дорогами полум'яними
Йдуть на Київ Твої полки.
Задвигтіла гора Андрієва,
Клекотить Михаїлів град,
Слава дневі вступу до Києва!
Слава граду і війську стократ!

І відвічно пребудь прославна,
- Божих воїв тобі салют! -
Замордована, закривавлена
Перемого Базару й Крут.

[Dzhmil]

геноцида украинского народа (именно по признаку национальности) не было.

Геноцид українського народу був - саме за національною ознакою.
Так, на марґинесі наведу:

“Занадобився голод, щоб показати, хто тут господар”.
Мендель Хатаєвич.

"Етнографічний матеріял на Україні потрібно змінити, і він буде змінений".
П. Постишев.

На початку ХХ століття на лівому березі Дніпра неподалік Нижньодніпровська в селищі Мануйлівка (наразі в межах міста) силою українскої громади - гроші, робочі руки, книги, архітектурний плян, оздоблення - було побудовано будинок "Просвіти". Оскільки катеринославська "Просвіта" була першою в Російській імперії, увага до неї була неабиякою. Сам цей будинок було виконано в "українському стилі" будинку Хрінникова (наразі готель "Україна") - особливістю цього стилю були староукраїнські восьмикутні вікна. Довгий час цей будинок мануйлівської "Просвіти" - до заборони 1914 року - був справжнім центром-осередком українського життя Катеринослава, Нижньодніпровська і околишніх сіл. Але й після заборони "Просвіт" він залишався за українцями.

Мені було цікаве, де ж саме знаходилася ця побудова, про яку багато згадується в книгах і спогадах наших земляків, так саме, як і храм в українському (козацькому) стилі "на Амурі"? Зрештою узнав.

Мануйлівську "Просвіту" большевики спочатку віддали під "клуб", а на початку 1930-х років знесли і зрівняли це місце. Тепер там кафе і житлові будинки - напроти Індустріяльного райвиконкому на пр. ім. газети "Правда".

Козацьку церкву на Амурі большевики спалили в середині 1920-х років (вона була схожою на собор у Самарі - суч. "Новамасковскє", побудована з дерева). Тепер на її місці - голе футбольне поле (фактично - пустир) поруч з другий "викнокомом", Амур-Нижньодніпровським по пр. Воронцова. Зате перед полем стирчить металевий бовван-"альоша", пам'ятник большевицькому окупанту і окупації.

Відказав про це своєму приятелеві. Він мені: "Це асвабадітєль". І я з ним погодився.

Дійсно: вони асвабаждалі нас. Зокрема від просвіти і від церков.

...

[Dzhmil]

а много было написано украинскими писателями о Тамбовском мятеже и расстрелах?

Люда, українським письменникам було не до Тамбовського повстання (про яке, до речі, не писали і письменники російські). Але на відміну від своїх російських колеґ, українські письменники "вивчали життя" не на буряках, як Бабєль, а за колючим дротом большевицько-концтаборів.

Усього в Україні в 1934-35 рр. було вбито близько 30 тис. осіб, переважно інтеліґенції.
У 1934 році в Харкові відбувся “З’їзд радянських кобзарів”. Кілька сотен кобзарів (тобто сліпих і старих людей), що з’їхалися на нього зі всієї України, були негайно розстріляні в урочищі поза містом.

7 листопада 1937 року на честь 20-річчя большевицького перевороту разом було розстріляно найкращих тодішніх українських письменників: М. Зерова, В. Підмогильного, К. Буревія, Д. Фальківського, Г. Косинку, М. Драй-Хмару і декількох інших.

У 1938 році друкувалося 259 українських письменників, після 1938 р. – лише 36. З 223 зниклих лише 7 померли своєю смертю.

У жовтні 1941 в селі Непокрите (тепер Шестаково під Харковом) комуністи загнали у клуню і спалили живими біля 300 чоловік української інтеліґенції, серед них відомого поета Володимира Свідзінського, яких вони перед тим зібрали у Харкові й погнали етапом нібито для евакуації.

[Prokurat (старший)]

Dzhmil, що до шановного Диктатора, то я до тебе приєднуюсь.
Як сказав Єгор Лігачов: "Диктатор, ти не прав!"

[Prokurat (старший)]

"Весной 1933 года у меня Природой родилось сознание"
Порфирий Иванов

25 апреля 1933, - годовщину этого дня ежегодно тысячи людей, - последователей Порфирия Иванова собираются и празднуют вместе.

В Украине в это время полегчало, природа начала пробуждаться и пошла в рост трава, можно было ее есть и ходить по ней босиком.

[Dzhmil]

Прокурате, вітаю!
Як вам там живеться-працюється?..

Отак, навмання, декілька нотаток, що наразі під рукою:

"У 1932 році я вчилася у лісничо-меліоративному технікумі в Донецькій області, жила бідно. Всі студенти ходили босі. Діти шахтарів жили заможно, вони викидали калоші і ми доношували їх. У технікумі видавали по 100 г хліба з черв’яками, „м’ясом”, сою, варили та їли. Приїхала на початку 1933 р., тут був великий голод. І привезені мною гроші (140 карб.) трошки допомогли сім’ї.

Ідучи якось з роботи, я побачила мертву пухлу жінку, а зверху неї лежала дитина, теж попухла від голоду. Вмерла бабуся, і дідусь вивіз її на двоколісній бричці і похоронив її. Сестра вмерла від скарлатини. Їсти не було чого. Все зерно, всі запаси забрали. [Це раджу прочитати тому придурку, що писав, наче вибирали виключно зерно, а решту їжи залишали - Dzhmil] В людей забирали худобу. Але в інших областях був страшніший голод.

Від Шульги М. Д., 1912 р. н., містечко Михайлівка, Запорізька обл. Записав Шульга М. Є.

--------------------
Уже в перші п’ять днів після телефонограми [про форсування виконання пляну хлібозаготівель - Dzhmil] було заарештовано 2 700 чоловік. З них розстріляні за контрреволюційний саботаж (прямо на місці?) 56 чоловік. Кожна п’ять днів особисто Косіору нарком юстиції та прокурор республіки Поляков доповідав про кількість репресованих за нездачу хліба, злодійство, саботаж. Голод в Україні досяг свого піку. Найважчим видався період від лютого по червень 1933 року. Саме в цей період кількість жертв зростала не щодня, а щогодини.

Мій батько, Микола Іванович, був тоді семирічним хлопчиком, сином робітника, але теж зазнав усіх жахів. Він жив із батьками у Діївці, яка була тоді селом, а не передмістям Дніпропетровська, як зараз. Був тут і колгосп.

Він згадує. „Пам’ятаю себе худим, але з величезним, опухлим від голоду животом, на якому були видні сині жилки. Пам’ятаю весну 33-го, коли побачив очманілого від голоду чолов’ягу, який ішов навмання, об’їдаючи свіжі зелені листочки з кущів та дерев. Ми ловили горобців для сусіда, а самі їли кісточки з абрикос – вся сім’я потруїлася. [Про потруєння кістками з абрикосів розповідав мені мій батько, але його спогади - вже з іншого, третього Голодомору 1947 року - Dzhmil] Врятувалися тим, що мама віднесла в „Торгсін” сережки, даровані їй її матір’ю на весілля, й за це отримала пуд кукурудзяної дерті. З них пекла млинці на воді, без жиру. А ми, малюки, хапали їх прямо зі сковороди та їли, не відчуваючи жару. Влітку нас, дітей, вигнали в поле на пшеницю, збирати хлібного жука-кузьку і дали норму – шість кілограмів жуків на дитину... Тяжко все це згадувати”.

>Від Опанаса Рудя з Дніпропетровська, записав я.


- у Дніпропетровській області в одному з сіл мати із сусідкою з’їли померлого сина. У їхньому будинку були виявлені останки тіла – кисті рук і ступні. Пізніше вони померли від отруєння трупною отрутою.

- у Донецькій області в селі Білокуракіно за лютий померло 94 чоловіки. Близько 500 опухли від голоду. Люди з’їли трупи коней і домашньої худоби, кішок і собак, стару шкіру. 15 березня виявилося, що в жительки села, громадянки М. Місяць назад зник чоловік. Установили, що його з’їла родина – мати і четверо дітей. Потім померла молодша дитина, її труп з’їли. За домовленістю зі старшою дочкою мати в ніч на 15 березня зарізала середнього сина, з метою вживати в їжу.

------------------------


"Я залишився живим лише завдяки моїй матері, яка зробила все можливе й неможливе, аби врятувати своїх дітей від голодної смерті. Ми залишилися в обідраній хаті голі й босі, але живі. Все було віддане за шматок їстівного партійно-совєтській наволочі. Я на власні очі бачив, як волочили на жерстяних листах до цвинтаря замордовані голодом трупи і спотворених опухлих напівживих людей, бачив у бур’янах мертвяків з вирізаними дірками чорного м’яса, чув у вечірніх сутінках тужіння й зойки вмираючих: а може, то когось убивали. Різали, як вівцю, аби пожерти.

Все це було, було... І – немовби не було! Минали роки, десятиліття по трагедії, але ніхто не пояснив, чому це сталося, не повинився, не став навколішки перед пам’яттю невинно убієнних. Чорна змова мовчання повивала вселенський злочин. Люди боялися й нібито соромилися згадувати про Голодомор. Мовчала преса. Мовчали українські „радянські” письменники, історики, вчені суспільствознавці... Втисячне згадували, як цар Нікалай Крававий розстріляв мирну демонстрацію петроґрадських робочих в 1905-му. Про кілька сотень потерпілих в січні 1905 року торочили щодня, а про 8 000 000 замучених голодом – нічичирк. Бо на те пропаганда й агітація. На те „розум, честь і совість епохи”. А що ж тоді є лжа, безчестя й аморальність?..

Коли я після тривалої служби у Збройних Силах на початку 1960-х років повернувся в рідне село Жданівку, що на Січеславщині, мара 33-го почала оживати перед моїм духовним зором, пам’ять знову стала ятрити сумління, моторошні образи весни 1933 року не давали заснути.

Я різко реаґую на безсовісні протести перестарілих „червоних сватів”, бо й сам 10-літнім хлопчиком під час Голодомору зазнав тортур з їхнього боку: мене ставили до стінки й цілилися з рушниці, вимагаючи зізнання, кому ми продали корову (точніше, пів-корови, бо вона була одна на дві сім’ї), а ту корову, виламавши стіну повітки, вкрали й зарізали приятелі „активістів”.

>Від Гаврила Прокопенка, м. Дніпропетровськ, записав Я. Трінчук

[Dzhmil]

"«Ветерани» стверджують, що бандерівці вбивали вчителів, яких прислали сюди із Східної України. Кожному з цих «ветеранів» я говорю про те, щоб він назвав конкретні факти. Але ніто таких фактів не зміг назвати.

За їхніми словами вбивали вчителів за те, що вони були комсомольцями. І цих ветеранів я запрошував у своє рідне село Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області.

Чому якраз у Старуню? Та тому, що саме в Старуню зі Східної України було направлено 15 вчителів. Це Калайда Віктор та Калайда Віра з Мелітополя, Бірка Ганна з Харківщини, Хмарна Ганна з Вінничини, Фафлей Ганна та Пилип’юк Олена з Київщини, Камчатний Іван та Камчатка Ганна з Чернігівщини, Куцарьов Олександр та Войтюк Віра з Кіровоградщини. А також Козаренко Марія, Сав’юк Надія, Василець Галина, Шевчук Степан, Глодан Олена.

Чи є потреба питати, чи були вони комсомольцями? Адже в Західну Україну направляли тільки комсомольців, і то найкращих.

І як кажуть ветерани, то бандерівці повинні були їх повбивати. Але бандерівці не вбили жодного вчителя. Ветерани мали й мають можливість в цьому переконатися. Я їм запропоновував поїхати зі мною в Старуню. Навіть оплачував їм проїзд. Але ветерани не дурні. Їх і трактором в Старуню не затягнеш.

Ще й зараз в Старуні живуть вчителі, які колись приїхали були зі Східної України. Живуть їхні сини, дочки та внуки".

Від Дмитра Ців’юка, м. Трускавець, записав я.

[Dzhmil]

Не забуду, не прощу нічого:
Ні образи, ні малої кпини,
Ні розбою денного й нічного,
Ні сльози, ні крові крапелини.

Ні хлібини, ані бадилини –
Видурених, вкрадених, віднятих,
З пожарища – жодної вуглини,
Сподівань – потятих, розіп’ятих...

Все затямлю: зламану присягу,
Небо чорне від німого крику,
Злиднями зацьковану відвагу,
А відтак – покору без’язику.

Думку, що труїлася навмисне
Чадом безсоромної облуди,
Мученого слова, болю пісні,
Доки жити буду – не забуду.

Серця невигойної оскоми,
Терну, що не п’яти – душу коле,
Не забуду, не прощу – нікому!
Не забуду, не прощу – ніколи!

[Vedma]

5 березня виявилося, що в жительки села, громадянки М. Місяць назад зник чоловік. Установили, що його з’їла родина – мати і четверо дітей. Потім померла молодша дитина, її труп з’їли. За домовленістю зі старшою дочкою мати в ніч на 15 березня зарізала середнього сина, з метою вживати в їжу.

І повертаючись до початку....

В городе повсюду жарились шашлыки: и на базаре, и прямо на главной улице, в каких-то нишах домов, где устроены для этого специальные приспособления. Город был наполнен запахом жареной баранины. Вечерами встречались на набережной и пили крепкий
чай с бубликами.

Це теж 33-й.
І всяка наволочь ще сміє казати, що галадал вєсь савєтцкий народ.

[Prokurat (старший)]

Vedma, привет!

Читаю Надежду Мандельштам "Воспоминания". Книга написана в 1970, но мысль по поводу "слепцов" для того времени свежая, а сейчас очевидная:

"В той жизни, которую мы прожили, люди со здоровой психикой невольно закрывали глаза на действительность, чтобы не принять ее за бред. Закрывать глаза трудно, это требует больших усилий. Не видеть, что происходит вокруг тебя, отнюдь не простой пассивный акт".

"Советские люди достигли высокой степени психической слепоты, и это разлагающе действовало на всю их душевную структуру".

"Сейчас поколение добровольных слепцов сходит на нет, и причина этого самая примитивная - возраст. Но что передали они по наследству своим потомкам?"
___________________________

"Добровольные слепцы" производное от тех кто стучали, или из конвоиров - у них традиция такая.

[Vedma]

Prokurat (старший),

"В той жизни, которую мы прожили, люди со здоровой психикой невольно закрывали глаза на действительность, чтобы не принять ее за бред.

Скорее не закрывали глаза, а создавали паралельную действительность именно чтобы не сойти с ума , не жить с чувством , что ты полная мразь и не беситься от бессилия.